29. Ознаки писемного мовлення та їх значення в ідентифікації й діагностиці автора тексту

Письмова мова – це зміст документа, який характеризується специфікою мовно-змістовних засобів.

Ознаки письмової мови поділяються на:

І. Загальні ознаки письмової мови.

ІІ. Окремі /або індивідуальні/ ознаки письмової мови.

До загальних ознак відносять:

1. загальний зміст документу,

2. граматичні ознаки,

3. лексичні ознаки,

4.стилістичні ознаки,

5. топографічні ознаки письмової мови,

6. ознаки загального рівня розвитку автора п/м.

1 - Загальний зміст документу - це його суть та сенс.

Ознайомлюючись зі змістом аналізують:

– тему;

– відомості фактичного характеру, посилання на джерела та використані матеріали;

– згадування про самого автора.

2 - Граматичні ознаки – відображають ступінь дотримання автором системи граматичних норм мови, які його свого часу навчали у школі чи іншим способом.

Граматичні ознаки поділяють на:

– орфографічні,

– синтаксичні,

– пунктуаційні;

Загальний рівень грамотності може бути:1)високим; 2)середнім;3)низьким.

3 - Лексичні ознаки – є відображенням у змісті документу мовних засобів письма, якими володіє автор, виражаючи свої думки в рукописі чи машинописному тексті.

До лексичних ознак відносять:

а – словниковий запас,

б фразеологію,

в – зображувально-виразові знаки.

4 - Стилістичні ознаки письмової мови – це сукупність прийомів використання лексичних, фразеологічних і зображувальних засобів мови; манера викладення думок, зворотів у реченні, їх до зміні, синтаксичній структурі, структурі фраз і побудові тексту в цілому.

5 - Топографічні ознаки (розташування тексту та його частин на папері, тобто ознаки просторової орієнтації засобів письма), а також інші незначні звички письмової мови:поля,абзаци;рядки.

6 - Ознаки загального рівня розвитку автора – це те, що за оригінальним текстом можна судити про загальний рівень розвитку автора.

II. До окремих (індивідуальних) ознак письмової мови відносять:

1. Усталені лексичні та граматичні помилки:

2. своєрідні конструкції речень;

3. Усталене використання певних слів: професіоналізмів, жаргонних слів…

4. Своєрідна топографія письмової мови;

5. Своєрідні ознаки формально-логічних навиків п/м,;

6. Різноманітні розлади п/м.

Ці розлади п/м можуть бути наслідком досить чисельної групи захворювань

30. Можливості неідентифікаційних досліджень писемного мовлення.

Одним із видів прояву свавілля і насильства по відношенню до окремої особи або суспільства в цілому є анонімні погрози. Проте вживання термінів “свавілля” та “насильство” не є правомірним, оскільки на початку розслідування не завжди відомі причини, що спонукали аноніма до подібних дій. Адже до анонімних проявів можуть вдатися й особи, яким притаманні агресивність, егоїзм, інші негативні якості, перед якими мораль стає безсилою.

Отримані дані реалізованих справ (письмова погроза зараження питної води у м. Львові паличками холери, письмова погроза підірвати 11 житлових будинків у м. Києві) та ряд інших засвідчують, що погрози у наочно-демонстративній формі здійснюються не тільки з хуліганських чи побутових мотивів, але й переслідують конкретні цілі: політичні, отримання особистої користі (в тому числі й матеріальної), переділ сфер впливу злочинних угруповань і т. ін.

Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (346) та ін. не зазначено, в якій формі можуть надходити погрози: усній чи письмовій‚ від відомої особи (осіб) чи аноніма. Протягом останніх років усе частіше зловмисники здійснюють анонімні прояви в усній та письмовій формах. У процесі оперативного розшуку працівники правоохоронних органів встановлюють окремих осіб і злочинні угруповання‚ які здійснюють погрози вчинити злочини або здійснюють свої злочинні наміри. Велику роль у розкритті злочинів відіграють неідентифікаційні дослідження писемного та усного мовлення.

До таких досліджень відносять такі:

• встановлення соціально-демографічного портрета аноніма;

• умов створення мовленнєвого повідомлення;

• психофізіологічного стану автора тексту;

• розпізнавання навмисної неправди;

• з’ясування патологій мовно-мисленнєвих процесів;

• встановлення ступеня реальності викладеної погрози і т. ін.