3. Поняття та види часу відпочинку

За ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Час відпочинку – це час, протягом якого працівник відповідно до законодавства та правил внутрішнього трудового розпорядку звільняється від виконання своїх трудових обов’язків.

Види часу відпочинку:

- перерви протягом робочого дня, зміни;

- щоденний відпочинок (між змінна перерва);

- вихідні дні (щотижневий відпочинок);

- святкові і неробочі дні;

- відпустки.

Перерва для відпочинку і харчування надається не пізніше чотирьох годин після початку робочого дня (зміни) і не перевищує більше двох годин. Працівники використовують час перерви на свій розсуд на цей час вони можуть відлучатись з місця роботи.

На роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна надаватись можливість харчуватись протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюється роботодавцем разом з виборним органом профспілкової організації.

Щоденний відпочинок між робочими днями (змінами) має становити не менше 12 годин. Перехід зі зміни у зміну відбувається за графіками змінності і, як правило, після вихідного дня.

Щотижневий відпочинок (вихідні дні) – при п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідні дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менше 42 годин.

Робота у вихідні дні забороняється. Вона можлива у виняткових випадках з попереднього дозволу профкому і за обов’язковим розпорядженням чи наказом власника.

Виняткові випадки залучення до роботи у вихідні дні:

- для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії та негайного усунення їх наслідків;

- для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

- для виконання невідкладних, наперед непередбачених робіт, від негайного виконання яких залежить робота підприємства;

- для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт.

Не допускаються до роботи у вихідні дні вагітні жінки, жінки, що мають дітей віком до трьох років; працівники до 18 років.

Робота у вихідний день може компенсуватись, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Святкові і неробочі дні: 1 січня – Новий рік; 7 січня – Різдво Христове; 8 березня – Міжнародний жіночий день; Пасха (Великдень) – 1 день (неділя); 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня – День Перемоги; трійця – 1 день (неділя); 28 червня – День Конституції України; 24 серпня – День незалежності.

У святкові і неробочі дні допускаються роботи:

а) припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації);

б) викликані необхідністю обслуговування населення;

в) невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.