5. Порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності

Найпоширенішою є загальна дисциплінарна відповідальність, її характерні ознаки полягають у тому, що вона охоплює широке коло робітників та службовців і передбачає лише два види дисциплінарних стягнень – догану та звільнення з роботи.

Дисциплінарне стягнення у кожному випадку застосовує власник підприємства одноособово в залежності від тяжкості дисциплінарного проступку, характеристики самого працівника та його матеріального стану.

В кожному випадку для того, щоб дисциплінарне стягнення мало відповідну юридичну силу, власник зобов’язаний одразу після виявлення дисциплінарного проступку у триденний строк вимагати у працівника пояснення у письмовій формі.

За кожний дисциплінарний проступок, вчинений працівником, власник може накласти лише одне дисциплінарне стягнення. Але це не позбавляє можливості притягнути працівника до матеріальної відповідальності, якщо підприємству таким працівником була задана шкода, а також до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення може бути накладено власником протягом 1 місяця з моменту виявлення дисциплінарного проступку, але не пізніше 6 місяців з моменту його вчинення.

Дисциплінарне стягнення оголошується в наказі чи розпорядженні керівника або його заступника, якщо він має право прийому і звільнення на роботу.

Відповідно до інструкції про порядок ведення трудових книжок, дисциплінарне стягнення не заноситься до трудової книжки.

Діє дисциплінарне стягнення протягом 1 року. По спливу 1 року з моменту оголошення в наказі про стягнення, воно автоматично втрачає юридичну силу, крім випадків, коли працівник допустив вчинення нового дисциплінарного проступку.

Питання для самоконтролю

1. Якими правовими методами забезпечується трудова дисципліна?

2. Якими правовими нормами регулюється внутрішній внутрішній трудовий розпорядок?

3. Які існують заходи заохочення дотримання трудової дисципліни?

4. Які існують види дисциплінарної відповідальності?

5. Порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Розділ VII. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

Зміст

1. Поняття, підстава та умови матеріальної відповідальності.

2. Види матеріальної відповідальності.

3. Порядок визначення розміру шкоди.

Список літератури

Основна: 2-5, 7, 13, 54, 71, 83-87, 91, 100

Додаткова: 23-25, 28, 36, 39, 40, 43-46, 66, 72, 102, 111

1. Поняття, підстава та умови матеріальної відповідальності

Матеріальна відповідальність – це встановлений законом обов’язок сторони трудового договору відшкодувати збитки, заподіяні іншій стороні протиправними, винними діями.

Сукупність правових норм інституту матеріальної відповідальності сприяє:

а) поновленню у працівників дбайливого ставлення до майна;

б) вихованню у працівників дбайливого ставлення до майна;

в) зміцненню гарантій збереження заробітної плати.

Як самостійний інститут в особливій частині трудового права матеріальна відповідальність включає:

1. своєрідний суб’єкт (лише працівників, які заподіяли шкоду майну підприємства);

2. певні підстави та умови (підстави – порушення працівником трудових обов’язків і заподіяння шкоди, а умови – вина, протиправність поведінки і причинний зв’язок);

3. певні види та межі відповідальності (види – обмежена, повна і підвищена відповідальність, межі – лише пряма дійсна, шкода);

4. специфічний порядок покриття (адміністративний порядок у разі обмеженої і судовий – у разі повної та підвищеної матеріальної відповідальності).

Згідно зі ст. 130 КЗпП України є дві підстави та три умови матеріальної відповідальності.

До підстав належать порушення працівником трудових обов’язків і наявність факту заподіяння шкоди майну підприємства.

Умови матеріальної відповідальності:

а) вина працівника в заподіянні шкоди;

б) протиправність дії чи бездіяльності;

в) наявність причинного зв’язку між діями чи бездіяльністю працівника та заподіяною шкодою.

Характерно, що й підстави, й умови матеріальної відповідальності діють лише в сукупності. Відсутність однієї з них звільняє працівника від обов’язку покриття матеріальної шкоди.

Окремого пояснення потребує друга підстава, оскільки закон передбачає, що матеріальну відповідальність працівник несе не за будь-яку шкоду, а тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законом (ч. 2 ст. КЗпП України).

Пряма шкода – це зниження, погіршення якості або знецінення майна підприємства й усього, що оцінюється грішми, і самі гроші.

При цьому до прямої шкоди не належать:

а) вартість майна в межах природних збитків та в межах відсотка зношення;

б) нормальні витрати майна, нестримані прибутки, доходи, вигоди;

в) виплати працівникові за фактично виконану роботу без відповідного оформлення тощо. Дійсна шкода – це фактична наявність матеріальних цінностей, якими підприємство володіє на час заподіяння шкоди.