1. Поняття, предмет, метод трудового права

Трудове право – система встановлених або санкціонованих державою правових норм, які регулюють індивідуальні і колективні трудові відносини у суспільній організації праці.

В терміні “трудове право” відбивається його зміст – регулювання праці.

Змістом регулювання праці є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес.

Трудова функція, що виконується працівником, відображає конкретний зміст його праці і поділяє працю на фізичну і розумову. Якщо у виробничому процесі працівник бере участь як його матеріальний компонент, при відсутності якого процес обривається, то така праця за своїм змістом є фізичною, а працівник є робітником.

Якщо ж функція працівника зводиться до того, щоб створювати, проектувати сам виробничий процес або здійснювати контроль за процесом виробництва, то такий працівник зайнятий розумовою працею і є службовцем.

Предмет трудового права – суспільні трудові відносини, що виникають при застосуванні праці найманих працівників у суспільному виробництві.

Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права

Залежно від властивостей і характеру праці, а також ступеня реалізації інтересів працівників: відносини, що виникають в результаті реалізації здатності до праці (по працевлаштуванню, суто тру­дові відносини, відносини щодо про­фе­сій­ної підготовки та підвищення кваліфікації); відносини, що виникають через неналежне виконання трудових обов’язків (при вчиненні дисциплінар­ного проступку, по відшкодуванню матеріальної шкоди, спричиненої пра­цівни­ком підприємству; відносини по відшкодуванню шкоди, спричиненої здоров’ю працівни­ка)

Залежно від суб’єктивного складу та способу регулювання: індивідуальні; колективні (відносини по соціаль­ному партнерству, щодо участі трудових колективів в управлінні організаціями, по укладанню та ви­ко­нанню колективних договорів та угод на галузевому, регіональному та національному рівнях, по вирішенню індивідуальних та колек­тив­них трудових спорів)

Метод трудового права – це регульований вплив на учасників трудових відносин, який здійснюється за допомогою правових норм, встановлених у нормативно-правових актах. Метод трудового права відображає правове положення суб’єктів трудових правовідносин, порядок встановлених прав і обов’язків суб’єктів, спосіб захисту трудових прав та забезпечення виконання обов’язків.

Метод правового регулювання суспільних відносин, що становлять предмет трудового права, базується на принципах: рівності сторін трудового договору, підкорення загальним умовам виробництва, участі робітників та службовців в регулюванні відносин, що виникають процесі трудової діяльності.

Для трудового права України метод визначається нормативним регулюванням трудових відносин. При допомозі закріплення у відповідних правових нормах правомочностей і юридичних обов’язків фіксуються три первинних способи впливу на поведінку людей: дозвіл, наказ і заборона.

Дозвіл дає широку можливість сторонам самим встановлювати для себе права: брати обов’язки по виконанню певних трудових повноважень. Наприклад, держава дозволяє громадянам вступати у трудові відносини з 16-річного віку, а з дозволу батьків і осіб, що їх замінюють, як виняток, при досягненні 15 років.

Наказ вміщує в собі імперативні засади, що є обов’язковим для обох сторін трудових відносин. Вони спрямовані на створення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю, обмеження нічних і надурочних робіт та в інших випадках, коли є потреба встановити конкретні вимоги, яких бажає добитись держава в трудових відносинах. При імперативному способі діяльність сторін не може суперечити положенням, встановленим державою.

Норми про заборону також носять імперативний характер. Забороняється приймати неповнолітніх на певні види робіт, жінок – на підземні роботи, звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Разом з тим, трудове право знає й такий спосіб, як рекомендація, який використовується державними органами з метою надання можливості власникам і уповноваженим ними органам самостійно вирішувати конкретні питання з урахуванням побажань держави.

Залежно від способу впливу на поведінку людей можна визначити два методи правового регулювання: державно-нормативний і колективно-договірний (локальний) метод.

Державно-нормативний метод виражається в тому, що держава розробляє і приймає закони та інші форми нормативні акти, які спрямовані на здійснення всієї системи державного управління суспільством.

Локальний метод трудового права проявляється переважно у формі колективного договору, який вміщує основні положення з питань праці (заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони праці та ін.), що розроблені власником і профспілковим комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом в межах наданих йому прав.

Функції трудового права – основні напрями правового впливу на учасників процесу праці з метою забезпечення призначення трудового права і законодавства.