Розділ іі. Колективні договори і угоди

Зміст

2.1. Поняття та зміст колективного договору.

2.2. Порядок укладання та дія колективного договору.

2.3. Контроль виконання колективного договору.

2.4. Поняття та види колективної угоди.

Список літератури:

Основна: 2, 4, 5, 12, 39, 49, 54, 66, 71, 88, 91, 97, 100, 111

Додаткова: 6, 15, 40, 41, 43, 47, 57, 63, 109, 87

2.1. Поняття та зміст колективного договору

Колективний договір як одна з важливих форм демократичного самоврядування сприяє визначенню взаємовідносин власника або вповноваженого ним органу з трудовим колективом у галузі праці, економіки та соціального розвитку підприємства.

Легального визначення поняття колективного договору не дається ні в Законі України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р., ні в КЗпП України. Тому в юридичній літературі існують різні визначення цього поняття. Аналізуючи чинні норми трудового права, доходимо висновку, що колективний договір – це письмова нормативна угода між власником або вповноваженим ним органом і трудовим колективом, від імені якого виступає профспілковий комітет чи інший уповноважений трудовим колективом орган. Цією угодою визначаються взаємні зобов’язання сторін у галузі трудових і соціально-економічних відносин.

Дане визначення чітко вказує на такі його ознаки:

- наявність сторін – власника і трудового колективу;

- лише письмова форма нормативної угоди;

- зміст – взаємні зобов’язання сторін.

За правовим значенням колективні договори можуть бути двох видів:

а) колективний договір підприємства, установи, організації;

б) колективний договір структурного підрозділу в межах його компетенції.

Мета укладання колективного договору – соціальний захист прав найманих працівників, сприяння покращенню умов праці, завоювання соціально-економічних переваг і розширення їх прав.

До змісту колективного договору входять всі його умови, про які сторони мають право домовлятися, під час його укладення. Ці умови й визначають права, обов’язки та відповідальність сторін за їх виконання.

Закон України “Про колективні договори і угоди” визначає лише приблизний перелік питань, за якими сторони можуть визначати права та обов’язки. Цей перелік не є вичерпним і тому дає можливість сторонам передбачити й інші додаткові гарантії чи соціально-побутові пільги (ст. 7 Закону).

Усі питання, що визначають зміст колективного договору, умовно групуються за трьома ознаками.

Перша група включає основні питання взаємних зобов’язань сторін виробничого характеру: а) внесення змін в організацію виробництва та праці; б) забезпечення продуктивної зайнятості працівників; в) нормування й оплата праці тощо.

Друга група містить колективний договір про взаємні зобов’язання сторін у галузі трудових правовідносин: а) режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку; б) умови й охорона праці; в) встановлення гарантій, компенсацій, пільг тощо.

Третя група включає взаємозобов’язання соціально-економічного характеру: а) забезпечення житлом; б) культурне і медичне обслуговування; в) організація оздоровлення та відпочинку працівників.

Крім зазначеного, умови колективного договору, що визначають його зміст, класифікуються так:

1) нормативні, що передбачають додаткові пільги, переваги чи вади, та розміри винагороди за працю, додаткові відпустки тощо;

2) зобов’язальні, що передбачають зобов’язання сторін з чітким зазначенням строків їх виконання, суб’єктів-виконавців (наприклад, установи в шкідливих цехах додаткову вентиляцію впродовж трьох місяців з дня укладення колективного договору, запровадити спеціальне харчування в цехах з підвищеною загазованістю і запиленістю тощо);

3) організаційні, що включають строки дії, здійснення контролю за його виконанням, внесення змін, доповнень, відповідальність у разі порушення умов колективного договору тощо.

Основна вимога колективного договору полягає в тому, що його умови можуть лише покращувати становище працівників порівняно з чинним законодавством, а умови, що погіршують умови праці працівників, визначаються Законом України ”Про колективні договори і угоди” недійсними.

Важливою специфікою трудового законодавства є визначення сфер дії і поширення колективного договору. Положення колективного договору поширюється на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і обов’язкові як для власника або вповноваженого ним органу, так і для всіх працівників підприємства.

За сферою дії колективний договір набирає чинності з дня його підписання сторін або з дня, зазначеного в колективному договорі, і діє протягом усього періоду, на який сторони уклали, його (рік, два чи більше), це визначається сторонами при укладенні договору.

Важливими характеристиками колективного договору є порядок його укладання, строк розробки проекту, утворення робочої комісії для ведення сторонами колективних договорів. Усе зазначене набирає чинності з моменту оформлення цих відносин наказом по підприємству і постановою профспілкового комітету.

Укладення колективного договору – процедура клопітка і тому потребує чіткого юридичного врегулювання багатьох питань, зокрема: а) проведення переговорів; б) визначення змісту договору; в) усунення розбіжностей;

г) гарантії та компенсації на період переговорів; д) внесення змін і доповнень; е) контроль за виконання колективного договору тощо.

Процесуальні строки для ведення переговорів умовно можна поділити на два види: визначені законом і визначені угодою сторін.

Строки для ведення переговорів можуть установлюватися й угодою сторін, якщо це зазначено в колективному договорі.

За значенням колективні угоди спрямовані на регулювання: 1) гарантій у галузі праці та продуктивної зайнятості; 2) оплати праці та розміру прожиткового мінімуму; 3) охорони праці та житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування тощо.

Зміст колективних угод в основному визначений ст. 8 Закону “Про колективні договори і угоди”, в якій зазначено, що угодою (державного чи галузевого рівня) регулюються основні принципи й норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо гарантій праці, забезпечення зайнятості, оплати праці, соціального страхування, режиму праці та відпочинку, задоволення духовних потреб населення тощо.