Джерела трудового права
Суспільні відносини, що виникають при використанні праці, потребують правового регулювання. Відбувається правотворчість, яка оформлюється прийняттям відповідних юридичних норм, що знаходять вираз у формі державних актів органів законодавчої влади, актів вищих органів державного управління, уповноважених видавати такі акти в межах їх компетенції, актів управління конкретних підприємств, установ, організацій за погодженням з трудовими колективами або їх представницькими органами, актів застосування чинного законодавства.
Джерела трудового права – офіційні акти нормотворчості держави, якими встановлюються, закріплюються або скасовуються правові норми з питань праці.
Особливості джерел трудового права:
наявність у системі джерел права загальних і спеціальних норм;
більшість нормативних актів, які є джерелом трудового права, приймаються спеціальним органом державного управління, тобто Міністерством праці і соціального забезпечення;
у прийнятті нормативних актів, які регулюють трудові відносини, беруть участь профспілки усіх рівнів;
з переходом до ринкових відносин правове регулювання праці повинно здійснюватись на договірній основі, тобто через локальні норми.
Кодекс законів про працю
Локальні нормативні акти
Конституція України
Закони
Підзаконні нормативні акти
Керівні роз’яснення Верховного Суду
України
Міжнародні нормативні акти
Кодекс законів про працю України, затверджений Верховною Радою УРСР 10 грудня 1971 року, був введений в дію з 1 червня 1972 року. Він складається з ХVІІІ глав, в яких об’єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття Кодексу, він доповнений главою ІІІ-А “Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників”, главою ХVІ-А “Трудовий колектив”. Змінено і доповнено ряд статей Кодексу.
Структура Кодексу законів про працю:
Глава І. Загальні положення.
Глава ІІ. Колективний договір.
Глава ІІІ. Трудовий договір.
Глава ІІІ-А. Забезпечення зайнятості звільнених працівників.
Глава ІV. Робочий час.
Глава V. Час відпочинку.
Глава VІ. Нормування праці.
Глава VІІ. Заробітна праця.
Глава VІІІ. Гарантії і компенсації.
Глава ІХ. Гарантії при покладанні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.
Глава Х. Трудова дисципліна.
Глава ХІ. Охорона праці.
Глава ХІІ. Праця жінок.
Глава ХІІІ. Праця молоді.
Глава ХІV. Пільги працівникам, які поєднують роботу з навчанням.
Глава ХV. Індивідуальні трудові спори.
Глава ХVІ. Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями.
Глава ХVІ-А. Трудовий колектив.
Глава ХVІІ. Державне соціальне управління.
Глава ХVІІІ. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.
1.5. Суб’єкти трудового права
Динамічний розвиток трудового законодавства України про працю охоплює широкий аспект суспільних відносин. Але в законодавчому порядку поняття суб’єкта трудового права не дається.
Юридична наука виробила загальне поняття суб’єкта трудового права як конкретної особи або організації, наділеної здатністю мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Суб’єктами трудового права є учасники суспільних відносин, визначені трудовим законодавством, які можуть володіти трудовими правами й обов’язками та реалізувати їх.
Сама можливість бути суб’єктом трудового права обумовлена наявністю трудової правоздатності й трудової дієздатності. Ці два правових явища в трудовому праві нерозривні на відміну від цивільного права, у якому правоздатним громадянин стає з дня народження, а дієздатність у повному обсязі настає з досягненням 18-річного віку. У трудовому праві працівник володіє правосуб’єктністю у повному обсязі з досягненням 16-річного віку, а в окремих передбачених законом випадках – з 15- і 14-річного віку (ст. 188 КЗпП України).
В основу класифікації всіх можливих суб’єктів трудового права можна покласти різні ознаки. Наприклад, у найширшому розумінні за такою ознакою, як види осіб, суб’єкти трудового права класифікуються на два види: фізичні особи та юридичні особи.
Детальніша класифікація суб’єктів трудового права правомірна й за такою ознакою, як учасники трудових відносин. До них належать: 1) працівники (робітники і службовці); 2) роботодавці (підприємства, установи, організації будь-якої форми власності та фізичні особи); 3) трудові колективи; 4) професійні спілки; 5) правоохоронні органи (КТС, суд, примирна комісія, трудовий арбітраж, органи нагляду і контролю за додержанням норм з охорони праці й трудового законодавства).
Усі названі суб’єкти трудового права мають певний правовий статус, а точніше, правове положення, визначене трудовим законодавством: 1) наявність трудової правосуб’єктності; 2) визначеність основних прав і обов’язків; 3) юридичні гарантії трудових прав і обов’язків; 4) відповідальність у разі порушення трудових обов’язків.
Головним суб’єктом трудового права є працівники (робітники та службовці). Їх правовий статус переважно єдиний для всіх працівників, де б вони не працювали. Винятком є лише три категорії працівників: жінки, неповнолітні та працівники зі зниженою працездатністю (інваліди, пенсіонери, ветерани праці), правовий статус яких відображає підвищені гарантії права на працю, підвищений захист їх організму від шкідливих факторів, пов’язаних з виробництвом. Такий захист починається з моменту прийняття цих працівників на роботу, проявляючись у забороні застосування їх праці на шкідливих, важких і підземних роботах.
Основа правового положення працівників визначена ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України, де встановлені найголовніші трудові права працівників. Наприклад, працівник може реалізувати право на працю з досягненням 16-річного віку, а в окремих випадках – 15-річного і навіть 14-річного віку, але лише з дозволу одного з батьків або особи, що їх замінює.
Важливим суб’єктом трудового права є власники або уповноважені органи – роботодавці будь-якої форми власності, дозволеної чинним законодавством України. Ними можуть бути підприємства, установи, організації – державні, колективні чи індивідуальні, які наділені спеціальною трудовою правосуб’єктністю відповідно до завдань, визначених статутами чи положеннями про них.
Трудова правосуб’єктність підприємства як суб’єкта трудового права – роботодавця, характеризується тим, що підприємство, як правило, повинно мати статус юридичної особи, фонд оплати праці та визначати чисельність і штат працівників.
Правовий статус підприємств визначається Законом України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., в якому відображено особливості їх діяльності, регламентовано права й обов’язки, види підприємств, а також можливість здійснювати підготовку та підвищення кваліфікації працівників безпосередньо на виробництві, раціонально використовувати їхню працю, створювати для них належні та безпечні умови праці тощо.
Трудовий колектив як суб’єкт трудового права має реальний вплив на державних і колективних підприємствах. Його правовий статус визначений спеціальним Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1995 р., гл. ХVI-A КЗпП України, Законом України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Трудовий колектив підприємства утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди).
Чітко виокремлюються два підходи щодо визначення видів трудового колективу.
Згідно з першим підходом розрізняють: а) єдиний трудовий колектив підприємства; б) трудовий колектив цеху, відділу, дільниці, бригади та інших підрозділів.
Другий підхід характеризує повноваження самоврядування трудових колективів і поділяє їх на такі: а) трудовий колектив підприємства з правом наймання робочої сили; б) трудовий колектив, у якому частка державного майна перевищує 50 відсотків (повноваженнями такого колективу є внесення змін чи доповнень до статуту підприємства, визначення умов наймання керівника, виокремлення зі складу підприємства структурних підрозділів для створення нового підприємства тощо); в) трудовий колектив як колективний власник після повного викупу майна підприємства.
Відповідно до повноважень і завдань трудовий колектив виконує такі основні функції: а) економічну (організація сумісної праці, поліпшення її умов);
б) соціальну; в) політичну; г) виховну (моральне виховання своїх членів, виховання в них сумлінного ставлення до праці).
Профспілка – добровільна громадська організація, що об’єднує працівників за їх суспільними інтересами згідно з родом їхньої діяльності у виробничій і невиробничій сфері з метою захисту трудових і соціально-економічних прав і законних інтересів своїх членів.
Правовий статус профспілок в Україні визначається ст. 36 Конституції України, ст. 243-252 гл. XVI КЗпП України та іншими нормами права, зокрема Законом України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, прийнятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 р., статутами профспілок тощо, в яких визначаються їх головні завдання – захист прав і законних інтересів працівників.
Безпосередньо повноваження профспілок здійснюються постійно діючими органами, до яких належать: 1) Федерація профспілок України; 2) обласні ради профспілок; 3) профспілка Автономної Республіки Крим; 4) міські ради профспілок (міст Києва і Севастополя); 5) центральні комітети профспілок міністерств і відомств; 6) незалежні профспілки окремих галузей виробництва (металургів, гірників, науковців тощо); 7) районні комітети профспілок (комунального господарства, вчителів та ін.); 8) первинні профспілкові комітети (профкоми).
Практично за обсягом умовно розрізняють такі права профкому:
на захист права на працю (участь у формуванні державної політики зайнятості населення, контроль за станом зайнятості тощо);
на соціальний захист працюючих у галузі оплати праці, охорони праці, побутових умов тощо;
на нагляд і контроль за охороною праці й дотриманням норм трудового законодавства (розслідування нещасних випадків на виробництві, зміщення з посади керівних працівників (ст. 45 КЗпП України);
на участь в управлінні державним соціальним страхуванням (ст. 224 КЗпП України) – надання путівок, визначення допомоги з приводу тимчасової непрацездатності, призначення пенсій тощо (гл. XVII КЗпП України).
Питання для самоконтролю
Що таке трудове право і яке місце воно посідає в системі галузей національного права України?
Які основні функції виконує трудове право?
З яких основних інститутів складається система трудового права?
Як класифікуються джерела трудового права?
Що становить зміст основних принципів трудового права?
Правовий статус суб’єктів трудового права.
Громадянин як суб’єкт трудового права.
Трудовий колектив як суб’єкт трудового права.