Розділ х. Трудові спори

Зміст

1. Поняття та класифікація трудових спорів.

2. Порядок розгляду індивідуальних спорів.

3. Порядок розгляду колективних трудових спорів.

Список літератури

Основна: 2, 4, 5, 18, 39, 54, 61, 84, 90, 101

Додаткова: 40, 43, 45, 48, 49, 64, 65

1. Поняття та класифікація трудових спорів

Процес трудової діяльності – явище багатогранне, тому при виконанні працівником відповідної роботи можуть виникати певні суперечності чи непорозуміння між працівником і власником чи уповноваженим ним органом.

Трудовий спір – розбіжності, що виникають між суб’єктами трудового права з приводу встановлення умов праці або ускладнення трудового договору, а також застосування норм трудового законодавства.

Конкретні причини виникнення трудових конфліктів можуть бути:

1. об’єктивного характеру (помилки сторін трудового договору, недоліки в культурно-виховній роботі тощо);

2. організаційно-правового характеру (нечіткі формулювання окремих правових норм, прогалин в діючому законодавстві про працю тощо);

3. організаційно-господарського характеру (недоліки у проведенні обліку, контролю, у постачанні, фінансуванні та інших господарських справах).

За суб’єктами розрізняють індивідуальні трудові спори і колективні трудові спори.

Індивідуальні трудові спори – це розбіжності, які виникають між працівником, з одного боку, і власником або уповноваженим ним органом – з другого, з питань, що постають при застосуванні законодавства про працю, а також при укладанні колективних, трудових спорів або при встановленні нових і зміні чинних соціально-економічних умов праці.

Колективні трудові спори – розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю.

За характером визначають спори про застосування норм трудового законодавства та спори про встановлення або зміну існуючих умов праці.

За ознакою підвідомчості трудові спори розглядаються:

- в загальному порядку - включає послідовність розгляду спору в КТС і в суді;

- в судовому порядку – при якому розгляд трудового спору розпочинається безпосереднім зверненням до суду, минаючи КТС;

- в особливому порядку – що передбачає особливості розгляду трудових спорів окремих категорій працівників (суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини).

2. Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів

Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою до відповідного органу, що розглядає трудові спори.

Індивідуальні трудові спори, ґрунтуються на положеннях гл. ХV КЗпП України, розглядаються:

1. комісіями з трудових спорів (КТС);

2. районними (міськими) судами;

3) вищими органами в порядку підлеглості, що встановлюється законодавством.

Серед зазначених первинним обов’язковим органом щодо розгляду трудових спорів на підприємствах, в установах, організаціях є комісія з трудових спорів (КТС). Цим зумовлюється необхідність з’ясування таких найголовніших питань, як організація, види та компетенція КТС.

Організація КТС включає: 1) обрання цього необхідного громадського органу на загальних зборах (конференції) трудового колективу; 2) визначення його чисельності, складу, строку дії загальними зборами трудового колективу (конференцією); 3) обов’язкове обрання робітників у кількості, не меншій ніж половина складу КТС; 4) наявність печатки встановленого зразка.

За рішенням загальних зборів трудового колективу (конференції) підприємства, установи, організації КТС створюються як у цілому на підприємстві, так і в окремих цехах та інших аналогічних підрозділах. При цьому КТС обирається на тих підприємствах, в установах, організаціях, де працює не менше ніж 15 чоловік. На першому засіданні обрані члени КТС голосуванням вибирають зі свого складу голову КТС та його заступника чи заступників, які за рішенням загальних зборів трудового колективу (конференції) можуть бути звільнені від основної роботи; в секретаря КТС, який обов’язково звільняється від основної роботи й працює в КТС, котрий обов’язково звільняється від основної роботи й працює в КТС на постійній основі. Отже, КТС є постійно діючим органом з розгляду трудових спорів.

Працівник може звернутись до КТС у 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

КТС зобов’язана розглянути трудовий спір у 10-денний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатись у присутності працівника (або його представника) та представників роботодавця. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою.

На засіданнях КТС мають бути присутні не менш 2/3 членів КТС.

Рішення приймається більшістю голосів присутніх на засіданні.

Рішення КТС може бути оскаржене у 10-денний строк від дня вручення витягу з протоколу засідання КТС.

Компетенція комісії з трудових спорів визначається законом, де наголошено на двох обов’язкових вимогах:

а) КТС є обов’язковим первинним органом з розгляду трудових спорів на підприємстві, в установі, організації, тобто така вимога зумовлює обов’язковість створення КТС на всіх підприємствах незалежно від форми власності;

б) КТС розглядає трудовий спір у випадку, коли працівник самостійно або за участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності під час переговорів з власником або уповноваженим ним органом (ст. 224 КЗпП України).

Другим органом з розгляду трудових спорів є суд, який може бути як другою, так і першою інстанцією, що вирішує трудові спори. Так, у суді як другій інстанції розглядаються трудові спори за заявами таких осіб:

1) працівника чи власника, які не погоджуються з рішенням КТС;

2) прокурора, коли рішення КТС суперечить чинному законодавству.

Як перша інстанція суд розглядає трудові спори сторін трудового договору, а також окремих працівників, які прагнуть вступити в трудові правовідносини.

Безпосередньо в судах розглядаються трудові спори за заявами:

1. працівників підприємств, установ, організацій, де КТС не обираються;

2. працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміни дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об’єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини;

3. за заявою власника про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;

4. за заявами працівників у питаннях застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом підприємства, установи, організації в межах наданих їм прав.

В судах розглядаються спори про відмову у прийнятті на роботу:

- працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

- молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, установу, організацію;

- вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3-х років або дитину-інваліда, а одиноких матерів – при наявності дитини віком до 14 років;

- працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

- виборних працівників після закінчення строку;

- інших осіб, з якими власник відповідно до чинного законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду у 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права; у справах про звільнення – у 1-місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки; з питань стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівником підприємству, установі, організації – в 1 рік з дня виявлення заподіяної шкоди.