Розвиток просторового орієнтування та мобільності

Однією з найактуальніших проблем розвитку і виховання дошкільників з тяжкою зоровою патологією (тотально сліпих і сліпих із залишковим зором) та їх соціально-побутової самостійності була і залишається проблема навчання орієнтування в просторі та мобільності.

Самостійне орієнтування в просторі дітей-інвалідів за зором розглядається тифлологією як важлива умова формування повноцінної особистості, як подолання незрячою людиною своєї ізоляції середовищі людей з нормальним зором.

Під орієнтуванням в просторі слід розуміти здатність сліпої дитини визначати своє місцеположення серед оточуючих її предметів та об’єктів, напрям обраного маршруту, знаходження предмета чи об’єкта, до якого рухається.

Спеціалістами в галузі дошкільного виховання переконливо доведено, що ефективність опанування сліпим з дитинства простору пов’язана з необхідністю якомога раннього управління процесом навчання, що дозволяє вчасно зняти фобію (страх) простору у сліпих дітей в сензетивний період їх розвитку.

Перебування дитини з тяжкою зоровою патологією в спеціальному дошкільному закладі дає можливість вчасно включитися в процес розвитку дитини, скоригувати навички просторової орієнтації та мобільності, що можливе при наявності та реалізації спеціальної програми, яка враховує системність та одночасність вирішення цілого ряду завдань відповідно до рівня розвитку дитини та її компенсаторних можливостей.

Основними завданнями навчання просторової орієнтації дошкільників із зоровою патологією є наступні:

• формування потреби в самостійному орієнтуванні;

• переборення страху простору та непевності в своїх силах;

• опанування орієнтуванням на власному тілі; навчання способів і прийомів орієнтування в мікропросторі (за столом, на аркуші паперу, в книжці);

• формування необхідних спеціальних умінь і навичок самостійного опанування замкненим і вільним простором та орієнтуванням ньому;

• навчання орієнтування разом зі зрячими однолітками та дорослими;

• ознайомлення з прийомами орієнтування за допомогою допоміжних засобів (тростина, звукові сигнали).

Вирішення цих завдань передбачає здійснення комплексного підходу до визначення змісту програми.

Основними умовами опанування незрячими дошкільниками вміннями орієнтування в оточуючому просторі є наступні:

• розвиток всіх аналізаторів, особливо готовність збережених аналізаторів до сприймання ознак і властивостей довкілля);

• розвиток рухової системи (сформованість правильної пози, ходи під час орієнтування та обстеження простору);

• розвиток навичок мобільності (подолання страху простору, формування інтересу до цього виду діяльності).

Відповідно до названих завдань та умов навчання просторового орієнтування відбувається за такими змістовими напрямами:

1. Розвиток готовності збережених аналізаторів до навчання просторового орієнтування.

2. Орієнтування на своєму тілі, на близьких людях та в мікропросторі.

3. Формування уявлень про предмети, що наповнюють замкнений простір.

4. Навчання орієнтування в замкненому і вільному просторі.

5. Розвиток загальної моторики, формування правильної пози та жестів для обстеження та орієнтування.

6. Спільне орієнтування зі зрячими (дорослими та однолітками).

Важливим фактором реалізації програми є єдність дій медичного, педагогічного персоналу та батьків.

Розділ програми розраховано на 4 роки перебування незрячої дитини в спеціальному дошкільному закладі. Розподіл програмового матеріалу даний не за віковими групами, а за роками навчання. Це пояснюється частим відставанням дитини з порушеним зором в розвитку та наявністю у неї до вступу в дошкільний заклад цілого ряду вторинних відхилень.

Зміст викладено за концентричним принципом, який передбачає поступове збільшення обсягу знань, ускладнення змісту матеріалу на кожному році навчання.

Основною організаційною формою навчання просторового орієнтування є корекційне заняття, яке проводиться індивідуально або з підгрупою спеціалістом-тифлопедагогом.

Успішне опанування навичками просторового орієнтування передбачає закріплення сформованих умінь на фронтальному занятті, під час ігор, на прогулянках, найближчих вулицях, в транспорті включення в заняття різноманітних завдань і вправ, пов’язаних з вивченими темами. З метою підтримки у незрячих дошкільників інтересу до навчання орієнтування доцільно заняття проводити в ігровій формі, використовуючи при цьому посібники, іграшки та дидактичні ігри, доступні для сприймання незрячих дітей.

Навчання просторового орієнтування можливе лише за наявності індивідуального підходу до кожної дитини, який враховує характер її зорового порушення, особливості особистості та набутий раніше досвід.

Успішність розвитку просторового орієнтування та мобільності дошкільнят з важкими порушеннями зору передбачає обізнаність педагога з вихідним рівнем готовності дітей до опанування даним видом діяльності. У зв’язку з цим у додатку після цього розділу програми наводимо методику обстеження вихідного рівня готовності до навчання просторового орієнтування дитини дошкільного віку із зоровою патологією.

Тифлопедагог підтримує тісний зв’язок з батьками незрячої дитини, навчаючи їх основних прийомів роботи із закріплення вмінь і навичок орієнтування в незнайомому просторі.

Зміст розділу з просторового орієнтування є орієнтовним. Адже дитина через об’єктивні причини може повністю не засвоїти програму для свого віку і року перебування в дошкільному закладі або центрі. Тифлопедагог враховує цей факт і закріплює необхідні вміння, без яких неможливо приступити до засвоєння програмового матеріалу наступного року.