78 Компетенції фінансових служб у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємств та її правове регулювання.

Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють всі операції, пов’язані з оборотом товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною.

В рамках операційної діяльності підприємств зовнішньоекономічні операції пов’язані перш за все із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт), виробничою кооперацією, лізингом тощо.

До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать такі:

• вибір найбільш прийнятної форми розрахунків та їх організація;

• здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

• оптимізація фінансових відносин із посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

• фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

• визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних опера-цій;

• оптимізація фінансових відносин із державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

• управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Зовнішньоекономічна діяльність може бути побудована на формах зустрічної торгівлі між резидентами та нерезидентами: бартерні операції; кліринг; паралельні угоди; попередні та зворотні закупки; промислова кооперації.

Особлива увага фінансових служб повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків:

• транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування);

• ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);

• платіжні ризики;

• політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

В розпорядженні фінансистів є широкий арсенал інструментів щодо нейтралізації вказаних ризиків. До основних із таких інструментів відносять страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження.

Рівень ризиків суттєво знижується за правильно складеного зовнішньоекономічного контракту. Вітчизняним суб’єктам господарювання рекомендується дотримуватися нормативних вимог, щодо складання зовнішньоекономічних договорів (Правила ІНКОТЕРМС). В даний час діють правила ІНКОТЕРМС в редакції 1990 року. Цими правилами передбачено 13 умов поставки, які умовно розбиті на чотири групи (E, F, C, D).

В систематизованому вигляді, параметри окремих груп умов поставки можна охарактеризувати наступним чином:

• група Е: витрати і ризики переходять до покупця одразу після передачі продавцем товару в розпорядження покупця на своєму підприємстві (складі);

• група F: витрати і ризики переходять до покупця після передачі товарів перевізнику чи в порту відвантаження (покупець несе витрати на перевезення);

• група С: продавець несе витрати до пункту призначення, однак, ризики переходять до покупця після передачі товару перевізнику;

• група D: продавець повинен нести всі витрати та ризики до тих пір, поки товар не буде доставлено в країну чи в узгоджене місце призначення.

Узгодження умов поставки є важливим складовим елементом управ-ління ризиками при здісненні зовнішньоекономічних операцій.