17. Закономірності сприйняття руху

Сприйняття руху є дуже складним процесом, природа якого ще не до кінця з'ясована. Якщо предмет об'єктивно рухається у просторі, то ми сприймаємо його рух внаслідок того, що він виходить із сфери найкращого бачення і цим змушує нас рухати очима або головою, щоб знову зафіксувати на ньому погляд. Зміщення ж точки по відношенню до положення нашого тіла вказує нам на її пересування у просторі.

Сприйняття руху залежить від швидкості об'єкта, що рухається, і відстані між ним та суб'єктом, який його сприймає: чим більша дана відстань, тим більша неточність сприйняття, при цьому швидкість руху сприймається як повільніша.

Точність сприйняття швидкості залежить від кута зору, а також відстані до об'єкта, що рухається: чим більший вказаний кут та чим ближче об'єкт, що рухається, тим більшою видається швидкість руху.

Умовно, ознаки відчуття швидкості руху можна поділити на три групи, залежно від того органу відчуття, який відображає цю ознаку:

1) вестибулярний апарат [2] і все тіло людини сприймає такі ознаки, як прискорення, уповільнення, зміна напряму руху та вібрація;

2) зоровий орган сприймає рух за наявності орієнтирів залежно від їх розташування (віддаленості від спостерігача);

3) слухові органи сприймають роботу механізмів [3].

Швидкість руху сприймається людиною на основі логічних висновків, коли конкретна швидкість руху сприйматися не може, а про її параметри можна судити лише за результатами руху об'єкта та супутніми руху ознаками. Тобто сприймається не сама швидкість, а результат руху і по ньому вже дається оцінка швидкості. Трупи, кров, деформований транспорт, звук гальмування автомобіля, сильні удари, зміна напряму руху, вібрація можуть значно спотворити сприйняття людиною швидкості, повністю підпорядкувати її оцінку помилковим висновкам.

18. Увага: поняття, види, властивості та фактори, що визначають спрямованість уваги.

— це вибіркова спрямованість на той чи інший об'єкт та зосередженість на ньому.

Увага — це психічний процес, який полягає у спрямованості та зосередженості свідомості [1], інших психічних процесів на певному об'єкті, явищі чи діяльності.

У психології розрізняють мимовільну, довільну та післядовільну увагу.

Існують зовнішні та внутрішні фактори, що визначають спрямованість уваги.

До зовнішніх факторів належить абсолютна сила подразників і раптовість подразника, навіть коли він і не дуже сильний.

До внутрішніх факторів, що визначають спрямованість уваги, належать відповідність зовнішніх подразників потребам людини, значимість, яку вона надає цим подразникам, а також відчуття та емоції.

До критеріїв оцінки або властивостей уваги відносять: обсяг уваги, сконцентрованість та розподіл уваги, стійкість уваги, перемикання уваги та уважність.

19. Уява: поняття та види. Роль реконструктивної уяви в слідчій та судовій практиці.

Людина не тільки сприймає і пізнає, але й змінює світ, перетворює його. Для того, щоб перетворити дійсність на практиці, необхідно вміти перетворити її мислено. Цю потребу і задовольняє уява. Уява нероздільно пов'язана з нашою здатністю змінювати світ, дієво перетворювати дійсність і творити щось нове.

Тож уява — це психічний процес, який полягає в утворенні у свідомості нових образів об'єктів, явищ на основі наявних знань та уявлень.

Уява займає проміжне місце між сприйняттям, мисленням і пам'яттю.

Як й інші психічні процеси, уява буває довільною (навмисною) та мимовільною (ненавмисною).

Залежно від самостійності та оригінальності образів, уява буває відтворювальною (її називають також відновлювальною або репродуктивною) та творчою (креативною).

За характером образів, якими оперує уява, розрізняють конкретну та абстрактну уяву.

Також уява буває пасивною та активною. Відмінність між «пасивністю» та «активністю» полягає у ступені наміру та свідомості.