30. Стан стресу: поняття, види, стадії (фази) стресу та його значення в юрисдикційній діяльності.

Тривале переживання емоцій тривоги, страху може свідчити про те, що суб'єкт знаходиться в стані стресу. Стрес — це стан психічної напруженості, що обумовлений адаптацією психіки людини, її організму в цілому до складних, мінливих умов життя.

Виикаючи, стрес спочатку, до певної межі, мобілізує внутрішні резерви психіки, всього організму людини, її адаптаційні можливості, вольову, пізнавальну активність, в силу чого є певним стимулюючим фактором, що позитивно впливає на ефективність її життєдіяльності. В цьому полягає мобілізуючий ефект стресу.

Фізіологічними стресорами може бути висока температура, різного роду інтоксикації, шум тощо. Стрес може виникати під впливом монотонності трудової діяльності, тривалої ізоляції, міжособистісних конфліктів тощо. Сильним стресором може бути реально сприйнята людиною загроза її життю, здоров'ю, благополуччю, а також аналогічна загроза її близьким.

Розрізняють три види психологічного стресу, що відрізняються за інтенсивністю та впливом на діяльність людини: 1) еустрес — оптимальна, безумовно сприятлива для людини та її життєдіяльності неспецифічна активність психічної діяльності; 2) дистрес — надмірна (для даної особи) і така, що перевищує вимоги ситуації психологічна активність, яка несприятливо впливає на поведінку людини; 3) гіперстрес — надінтенсивна неспецифічна психологічна активність, нестерпна за навантаженням, що руйнує психічну діяльність і поведінку людини [6].

Емоційний стрес буває короткочасним, насиченим яскравими афективно забарвленими, імпульсивними поведінковими реакціями, а також тривалим, таким, що має затяжний у часі характер.

У динаміці стресу виділяють три стадії (фази) його розвитку. Перша — стадія тривожності, яка характеризується тим, що під впливом психотравмуючих факторів у суб'єкта виникає стан тривоги, хвилювання. Друга — стадія опору, яка полягає в адаптації людини до нових, ускладнених умов діяльності, використовуючи внутрішні ресурси організму. Третя — стадія виснаження, на якій настає спад опору організму, знижується працездатність, критичність мислення, що призводить до дезорганізації діяльності, нервово-емоційного зриву і, навіть, може закінчитися смертю.

31. Фрустрація: поняття та значення в юрисдикційній діяльності.

У психологічній літературі фрустрація розглядається у контексті життєвих труднощів та реакцій на такі труднощі. Але труднощі життя можна поділити на дві категорії. Є труднощі переборні, хоча для цього часто потрібні великі зусилля. Концепція фрустрації до такого роду труднощів не відноситься, крім випадків, коли цілком переборні труднощі суб'єктивно сприймаються як непереборні, коли людина здається перед ними.

Інші труднощі в житті належать до числа непереборних або майже непереборних (наприклад, у даний час боротьба з раковими захворюваннями дедалі стає ефективнішою). Фрустрація стосується тих труднощів, які є дійсно нездоланними перешкодами, що стали на шляху до досягнення мети, вирішення завдання, задоволення потреби.

Виходячи з цього, фрустрація — це психічний стан людини, що виражається в характерних особливостях переживання і поведінки, викликаний об'єктивно непереборними (або так сприйнятими суб'єктивно) труднощами, які виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення проблеми Фрустрація — крайня невдоволеність, блокада прагнення, що викликає стійке негативне емоційне переживання, коли ступінь незадоволення вище того, що людина може витримати. Фрустрація виникає в умовах конфлікту як наслідок протиріччя між незадоволеними бажаннями та існуючими потребами чи заборонами.

Розрізняють: фрустратор — причину, що викликає стан фрустрації, фрустраційну ситуацію та фрустраційну реакцію.