51. 51. Психологічна характеристика стадій допиту.

декілька стадій — підготовчу, початкову, стадію вільної розповіді, деталізуючу та заключну.

Важливим завданням слідчого при підготовці до допиту є створення його інформаційної бази. Ознайомлюючись з матеріалами справи, слідчий, насамперед, визначає, кого та з яких питань необхідно допитати. З цією метою використовуються результати раніше проведених слідчих дій та дані, одержані шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.

На початковій стадії допиту діагностується психічний стан допитуваного, його емоційно-вольові настанови, прогнозується можливий розвиток міжособистісної взаємодії, відшукується можливість встановлення комунікативного контакту.

Дії слідчого, що передують одержанню показань — встановлення особи допитуваного, роз'яснення йому прав та обов'язків, покликані ввести допитувану особу в процес офіційно-рольового спілкування.

Встановлення комунікативного контакту — вихідна умова проведення допиту. Комунікативний контакт — це ділова міжособистісна взаємодія. Комунікативний контакт — це інформаційний процес, що ґрунтується на зворотному зв'язку. «Золотим» правилом поведінки слідчого на цій стадії допиту є недопущення нічого, що могло б викликати негативне до нього ставлення.

Важливу роль у ході проведення допиту відіграє просторова організація спілкування. Остання залежить від характеру відносин (конфліктні, безконфліктні) і тактичного задуму.

Надання допитуваній особі можливості вільної розповіді виключає сугестивні впливи (навіювання, підказки, натяки) з боку слідчого та негативний прояв ретроактивного та проактивного гальмування, полегшує протікання асоціативних процесів, сприяє появі ремінісценції.

Основними завданнями слідчого на деталізуючій стадії допиту є: заповнення прогалин вільної розповіді, уточнення деяких висловлювань, усунення суперечностей; надання мнемічної допомоги допитуваному з метою найповнішого відтворення ним окремих епізодів події; одержання контрольних даних для перевірки та оцінки показань; діагностика причин замовчування допитуваним про окремі обставини події, психічне сприяння у подоланні «бар'єрів замовчування», нейтралізація мотивів замовчування; діагностика та викриття завідомо неправдивих показань; здійснення правомірного психологічного впливу на допитувану особу з метою одержання правдивих показань.

На заключній стадії допиту необхідно враховувати наступні обставини. Закон (ч. 3 ст. 145, ч. 2 ст. 170 КПК України) вимагає фіксації у протоколі допиту всіх одержаних показань «по можливості дослівно». У ньому повинні бути відображені показання, отримані як на стадії вільної розповіді, так і на деталізуючій стадії з точним фіксуванням запитань та відповідей. Однак у слідчій практиці протокол допиту піддається шаблонній слідчій стилізації. І некваліфікований робітник, і науковий працівник, і малолітній, судячи з протоколу, вільно оперують юридичними поняттями, складними мовними виразами.

52. 52. Психологічні особливості допиту в безконфліктній ситуації.

При допиті особи, яка намагається правдиво викласти обставини справи, особливу увагу слід звернути на з'ясування особливостей сприйняття нею різних об'єктів навколишнього світу умови, в яких вона сприймала подію, вплив сторонніх факторів на її рецептори, взаємодію різних почуттів, закономірності сприйняття, вплив життєвого, професійного досвіду допитуваного на процеси сприйняття, пам'яті, можливість спотворення сприйнятих явищ, щоб можна було найоб'єктивніше оцінити достовірність її показань. Згодом, використовуючи ці дані, потрібно відповідним чином формулювати запитання.

Система запитань слідчого — тактичний засіб правомірного психологічного впливу на допитувану особу.

За обсягом запитання, які ставляться допитуваному, можуть бути основними (спрямовані на з'ясування основних відомостей у справі) та доповнюючими (спрямовані за з'ясування фактів, упущених допитуваним у вільній розповіді).

Залежно від мети, запитання поділяються на: уточнюючі або конкретизуючи (спрямовані на найповніше і найточніше з'ясування обставин, що мають значення для справи), нагадуючи (спрямовані на оживлення пам'яті допитуваного, викликання у нього асоціацій) та контрольні (спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним).

Виходячи із способу навіювання, запитання поділяються на нейтральні (формулювання відповіді на ці запитання цілком залежить від волі допитуваного) та розділювальні (або-або).

Забороняється ставити також неправдиві запитання, у яких формулюється думка, завідомо відома слідчому як неправдива. Наприклад, знаючи, що свідок у названий день не міг бачити обвинуваченого, слідчий формулює питання наступним чином: «Коли Ви бачили обвинуваченого — зранку чи ввечері?».

Законодавець забороняє ставити й навідні питання, Особливістю характеризується комунікативна ситуація, зумовлена байдужим ставленням допитуваного до діяльності правоохоронних органів. Такі особи, не бажаючи говорити неправду, вводити слідство в оману неправдивими показаннями, у той же час не хочуть надавати їм допомогу, по суті, займають позицію стороннього спостерігача. Пасивна поведінка цих осіб на допиті пояснюється небажанням бути втягнутим у сферу кримінального судочинства, низьким рівнем правосвідомості, побоюванням за свою безпеку, за безпеку своїх близьких.