7. Методи психологічного впливу на особистість.

Під методами психологічного впливу на особистість розуміють способи впливу на психіку особи з метою її виховання чи перевиховання, стимулювання до законослухняної поведінки, надання допомоги у відновленні в пам'яті певної інформації, мотивування особи до відвертості та щирості при даванні показань, ефективного проведення експертного дослідження, адаптації особи до обставин нормального існування в умовах звичайного соціального середовища.

Методи психологічного впливу застосовують посадові особи, які ведуть процес, рідше — експерти. Діапазон застосування цих методів обмежений рамками законодавства та етики.

У літературі з юридичної психології методи психологічного впливу класифікують за кількома критеріями:

1) відповідно до букви закону: правомірний, неправомірний (психічне насильство, погрози у застосуванні фізичного насильства, шантаж, введення в оману і т. п.);

2) за способами здійснення: вербальний, невербальний;

3) за стилем бесіди: спонукання, співробітництво, конфронтація;

4) за ступенем конфліктності: конфліктний, безконфліктний;

5) за завданнями, що вирішуються: попередження, розкриття злочинів;

6) за психічним явищем, на яке спрямований вплив: вплив на мотиваційну сферу особистості, пізнавально-інтелектуальну сферу особистості, емоційно-вольову сферу особистості;

7) за тактикою впливу на особу: переконання, навіювання, рефлексія, пред'явлення доказів та ознайомлення з фрагментами звукозапису іншої допитаної особи, постановка й зміна мислених завдань, роз'яснення, використання психологічних особливостей особистості допитуваного, використання ефекту раптовості, «вільна розповідь», використання внутрішніх суперечностей у показаннях з метою викриття повідомлення неправдивої інформації, поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого темпів допиту, прийоми надання допомоги особам, які повідомляють інформацію, для відновлення у їх пам'яті забутих подробиць і конкретних обставин події, та правильне відтворення сприйнятого;

8) за інформаційно-пізнавальним значенням: збудливий, стимулюючий, коригуючий [3].

До методів психологічного впливу на особистість належать: метод переконання, метод прикладу, метод навіювання, передачі (приховування) інформації, рефлексії, постановки та зміни мислених завдань. Дані методи засновані на знаннях психології та тісно пов'язані з криміналістикою, кримінологією, кримінально-виконавчою педагогікою та іншими дисциплінами.

У літературі з юридичної психології також описуються методи психологічного впливу на особистість, які називаються «психологічними пастками» чи «психологічними хитрощами.

8. Правові та етичні межі застосування психологічного впливу в правоохоронній та правозастосовній діяльності.

Правова спрямованість юридичної психології повинна відштовхуватись від потреб практики, які обумовлюють її ефективність та наукову обгрунтованість. Вона передбачає таке використання положень психології, яке сприятиме належному розумінню психічних процесів, які лежать в основі різноманітних видів діяльності людини у сфері застосування права. Дослідження цих процесів сприятиме обгрунтуванню рекомендацій, що забезпечуватимуть найдосконалішу організацію правозастосовної та правоохоронної діяльності.

Психологічний вплив є формою спілкування.

Межі допустимості психологічного впливу, як стверджує В. О. Коновалова, визначаються кримінально-процесуальними гарантіями, загальними і професійними етичними правилами, науковою значимістю та можливостями застосування психологічного впливу. За своїм характером та способами здійснення прийоми психологічного впливу не повинні спотворювати перспективу встановлення істини в процесі розслідування [2].

Межа між правомірним психологічним впливом та психічним насильством визначається свободою вибору особою того чи іншого варіанту поведінки. В умовах психічного насильства альтернативи у можливих діях та рішеннях немає. Так, недопустимими є такі методи психічного впливу як: обман (наприклад, заява слідчого обвинуваченому, що інший співучасник вже зізнався, хоча насправді це не так), незаконні обіцянки (наприклад, звільнити з-під варти у випадку визнання своєї вини), використання низьких мотивів (наприклад, бажання помститися комусь), загроза або демонстрація катувань, загроза позбавлення матеріальних благ і т. п. Єдиний шлях, що дозволяє виконати обіцянку або уникнути погрози слідчого, особа вбачає в тому, щоб виконати продиктоване ним.

Однак, як підкреслює О. Р. Ратінов, для психічного насильства «зовсім не обов'язково, щоб вимоги слідчого супроводжувались погрозами чи обіцянками. Сама обстановка розслідування може видатись такою, що підслідний бачить лише один вихід із ситуації, яка склалась» [4].

Таким чином, допустимість використання психологічного впливу в правоохоронній діяльності визначається наступними принципами: законності, науковості, доцільності. Принцип законності вимагає, щоб здійснюваний психологічний вплив відповідав вітчизняному законодавству, міжнародним правовим документам у сфері захисту прав людини і основних свобод. Принцип науковості передбачає, що всі методи, прийоми та спеціальні психологічні техніки впливу на особу науково обґрунтовані та апробовані. Згідно з принципом доцільності вплив не повинен бути надмірним. З одного боку, він має бути адекватним фізичному та психологічному стану людини, яка піддається впливу, а з іншого — завданням конкретного використання [6].