60. 60. Психологічні особливості допиту свідків.

Усі свідки займають певну позицію — вони так чи інакше ставляться до події злочину, до особистісних якостей обвинуваченого та слідчого. окремі люди сприймають статус свідка з негативним відтінком, і це необхідно враховувати слідчому, проявляючи до свідка чуйне та доброзичливе ставлення.

Психологія допиту свідків характеризується наступними особливостями: 1) індивідуальними особливостями психіки та ознаками її норми чи патології, статтю, віком, що впливають на сприйняття, запам'ятовування та відтворення інформації; 2) психічним станом до вчинення злочину та емоційним реагування на факт злочину; 3) особливостями особистості (соціальним статусом, спрямованістю, мотиваційною та ціннісною сферою, професійною належністю і т. п.); 4) значним обсягом оцінної інформації, яка вимагає детального аналізу; 5) навіюваністю та самонавіюваністю; 6) процесуальним статусом у кримінальному процесі (наявністю цілого ряду обов'язків, порушення звичайного ритму життя); 7) характером міжособистісної взаємодії зі слідчим. Вказані особливості необхідно враховувати в ході допиту, що здійснюється шляхом: 1) діагностики та оцінки стану психофізіологічних, пізнавальних процесів, пам'яті, рівня та характерних особливостей мислення свідка; 2) діагностики та оцінки особистісних характеристик свідка; 3) вибору та застосування психологічних способів активізації пам'яті, мислення, стимулювання відновлення асоціативних зв'язків; 4) оперативного аналізу та оцінки невербальних реакцій свідка; 5) швидкої зміни тактики допиту на підставі вищевикладених факторів; 6) застосування спеціальних психологічних прийомів виявлення та подолання умисного або мимовільного перекручення фактів.

61. 61. Психологічні особливості допиту неповнолітніх.

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, які послідовно змінюють один одного. Послідовна їх зміна є незворотною та передбачуваною.

У психологічній науці одержав поширення наступний підхід до періодизації психічного розвитку неповнолітніх:

• ранній вік (від народження до трьох років); • дошкільний вік (з трьох років до шести);

• молодший шкільний вік (з шести до десяти років); • середній шкільний або підлітковий вік (з десяти років до п'ятнадцяти);

• старший або юнацький вік (з п'ятнадцяти до вісімнадцяти років).

Обстановка допиту неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) повинна бути спокійною, безконфліктною. Неповнолітньому допитуваному слід спершу роз'яснити з приводу яких обставин проводиться допит, його права та обов'язки, функції осіб, які присутні при допиті. Після цього можлива ознайомча (неформальна) бесіда про життя неповнолітнього, його соціально-побутові умови. До бесіди можуть бути залучені всі присутні особи. Встановивши з неповнолітнім контакт, слідчий схиляє його до вільної розповіді. Ця розповідь може бути фрагментарною, але її не слід переривати, підказувати її напрям.

Місце майбутнього допиту малолітнього свідка та потерпілого вибирається таким чином, щоб воно не викликало у дитини додаткового хвилювання, непотрібного психічного напруження та було звичним для неї (у домашній обстановці, дошкільному чи медичному закладі).

При допиті малолітніх свідків та потерпілих, питання, що торкаються емоційного комплексу, який у них сформувався, слід чергувати з нейтральними питаннями або питаннями, які викликають у них позитивні емоції, проявляючи при цьому особливий такт та увагу до дитини. Не рекомендується виправляти помилки у мові дитини. Тривалість допиту неповнолітніх визначається не тільки тими завданнями, які стоять перед органом досудового слідства, а, насамперед, індивідуально-психологічними, віковими особливостями. На думку більшості дослідників, продуктивно можуть давати показання: діти від трьох до п'яти років — близько 15—20 х в.; діти від п'яти до семи років — у межах 20—25 х в.; діти від 7 до 10 років — від 25 до 35 х в. Якщо за цей час не вдалося з'ясувати всі обставини, обов'язково слід зробити перерву у допиті.