53. 53. Психологічні особливості допиту в конфліктній ситуації.

Конфліктна ситуація допиту характеризується активною протидією допитуваних осіб, незалежно від їх процесуального статусу, намаганнями слідчого встановити істину у справі шляхом одержання від них інформації. Основними способами протидії під час допиту є давання завідомо неправдивих (повністю або частково) показань чи взагалі відмова від давання будь-яких показань.

Мотивами повідомлення завідомо неправдивих показань є: побоювання бути викритим у вчиненому злочині, в яких-небудь аморальних вчинках та отримати за це покарання, моральний осуд; побоювання бути відкинутим особистісно значимою для допитуваного групою внаслідок вчинення стосовно кого-небудь з її членів «зрадництва»; побоювання помсти з боку співучасників злочину; сором за вчинене; бажання приховати інтимні сторони життя; явна або прихована антипатія до слідчого тощо.

У процесі підготовки неправдивих висловлювань, особі потрібно здійснювати набагато більшу кількість мислених операцій з фіксацією своєї уваги, особливо пам'яті, на тому, які її висловлювання правдиві, а які вигадані. Внаслідок цього відбувається своєрідне роздвоєння свідомості, порушується внутрішня гармонія особистості, у зв'язку з чим різко підвищується напруженість мислених, мнемічних процесів, а це, своєю чергою, негативно впливає на їх якісні показники. Збільшена кількість штучно сконструйованих тверджень та умовиводів завантажує пам'ять, змушує допитуваного постійно порівнювати знову сказане твердження з реальною дійсністю, а також із вже раніше даними показаннями. І чим більше їх стає, тим важче порівнювати зміст вигаданого з реальними фактами, що може проявитись у різного роду обмовах, неадекватних реакціях на запитання слідчого. Ось чому особа, яка говорить завідому неправду, нерідко ризикує проговоритись.

У подібних випадках слідчому потрібно стати вище допитуваного у ранзі рефлексії, зуміти відтворити послідовність його можливих роздумів та результат, до якого він прагне. А потім, імітуючи хід думок допитуваного, продумати серію уточнюючих, доповнюючих запитань, які спонукали б його продовжувати початий ним цикл мислених операцій, частина з яких базується на завідомо неправдивих твердженнях.

54. 54. Діагностичні ознаки повідомлення допитуваним завідомо неправдивої інформації.

дві групи: вербальні та невербальні реакції.

Вербальні реакції осіб, які дають завідомо неправдиві показання, можуть бути самовільними висловлюваннями та відгуками, на задані запитання. Самовільні висловлювання включають усні (словесні) висловлювання і паралінгвістичні сигнали (ключі), що вказують на думки, які приховуються. Останні характеризують те, як саме вимовляються відповіді. а) помітні зміни швидкості мови та гучності звуку; б) бурмотіння, зміна тональності голосу і якості дихання; в) надмірна дружелюбність або підкреслена повага; г) заява про те, що допитуваний почуває себе незручно або «неважно»; д) скарги на понижену чи підвищену температуру в приміщенні; е) заяви про те, що допитуваний обмежений в часі й не може затриматися на тривалий період; є) обвинувачення або усні атаки на слідчого з метою зміни теми розмови; ж) завчасні вибачення: допитуваний може сказати при цьому, що, на його думку, спілкування не буде вдалим, допит навряд чи досягне своєї мети тощо.

Невербальні реакції є відповіддю, не вираженою словами. а) фізіологічні реакції — скорочення м'язів обличчя, розширення або звуження зіниць, спітніння чола, рум'янець на щоках, які проявляються долі секунди, порушення дихання, пересихання в роті; б) мова тіла — спрямування погляду в бік або вниз, в простір чи всередину себе, несвідоме потирання пальцем повіки, вушної раковини; набуття так званих закритих постав — схрещування рук на грудях, зціплення пальців рук; ритмічні рухи пальців рук, ступні, періодичне човгання на стільці, обертання різного роду невеликих предметів, що випадково опинились під рукою, покусування губ.