Лекція № 11. Автотранспортне страхування

Ключові питання

1. Стан і тенденції розвитку ринку страхування автотранспорт­них ризиків.

2. Страхування автотранспорту.

3. Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

4. Моторне (транспортне) страхове бюро та його функції.

1. Стан і тенденції розвитку ринку страхування автотранспорт­них ризиків

З кожним роком збільшується кількість наземних транспортних засобів, які використовуються як підприємствами, організаціями й установами, так і громадянами. Уже зараз автомобільний парк України налічує понад 9 млн. транспортних засобів різних марок і призначення. У міру зростання платоспроможності громадян, розвитку кредитування і страху­вання попит на автомобілі та інші транспортні засоби безперечно збільшува­тиметься.

Автомобілізація зумовила багато проблем екологічного, енер­гетичного, транспортного, криміногенного характеру. Найбільш відчутною є проблема безпеки руху. Щорічно на дорогах України гине 5–7 тис. людей і ще 30–55 тис. чол. зазнають травм різної важкості. Автоаварії з пошкоджен­нями транспортних засобів, дорожніх споруд та інших об'єктів, призводять до сотень мільйонів гривень матеріальних втрат. Виплати винними компенсації потерпілим здебільшого затягу­ються на тривалий час. Багато ДТП відбуваються з вини нез'ясованих водіїв, що потребує особливої системи соціального захи­сту потерпілих.

Отже, автомобільний транспорт залишається найбільш поши­реним і водночас небезпечним як для його власників, так і оточуючих: водіїв інших транспортних засобів, па­сажирів, пішоходів. Усе це зумовлює об'єктивні підстави для страхування як своїх транспортних засобів, так і відповідальності за збитки, що можуть бути завдані цим транспортом життю, здо­ров'ю та майну третіх осіб.

З метою захисту інтересів власників транспортних засобів та осіб, які можуть постраждати від будь-яких транспортних пригод в Україні впроваджуються такі форми і види страхування, як:

1. добровільне страхування транспортних засобів (авто-каско) на випадок його пошкодження або повного конструктивного знищення внаслідок ДТП, стихійного лиха або крадіжки;

2. обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу від шкоди, що може бути заподіяна екс­плуатацією автомобіля чи мотоцикла здоров'ю й майну третіх осіб;

3. добровільне страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспорту (може здійснюватися з метою збільшення ліміту відповідальності страховика);

4. страхування водіїв на випадок смерті або тілес­них ушкоджень унаслідок ДТП;

5. страхування пасажирів на випадок смерті або втрати здоров'я внаслідок транспортної пригоди;

6. добровільне страхування вантажів і багажу;

7. добровільне страхування відповідальності автоперевізника та експедиторів.

Страхування автомобілів має вже більш як столітню іс­торію. Перший автомобіль був застрахований у 1901 році в Лондо­ні. Спочатку для страхування автотранспорту використовувався морський страховий поліс.

Вважалося, що новий вид транспорту є аналогом корабля, але призначений для навігації на суші. Згодом, коли швидкими темпами зро­стала кількість автомобілів, посилювалася потреба у страховому захисті автомобілів з урахуванням специфіки, зумовленої цим транспортом. Усе це сприяло виокремленню страхування автомобільних ри­зиків та удосконаленню умов надання таких послуг.

Зараз у більшості країн світу автотранспортне страхування посідає за обсягами продажу страхових послуг перше місце серед загальних видів страхування. Причинами того, що страхові компанії проявляють значну зацікавленість у наданні таких послуг можна назвати:

• по-перше, об'єкти автотранспортного страхування за вартістю є від­носно невеликими. Тому страховики мають можливість самостійно утримувати більшість таких ризиків, уни­каючи перестрахування й відповідного перерозподілу отриманої премії;

• по-друге, страхування автотранспорту забезпечує значні надходження страхових премій. Вміло управляючи використанням тимчасово вільних коштів резервів, страховики мають можливість отримувати знач­ні доходи від інвестиційної діяльності, які здебільшого перекри­вають можливо негативний наслідок від реалізації послуг зі стра­хування автотранспорту;

• по-третє, страхування автотранспорту дає змогу організовувати для клієнтів дода­ткові сервісні послуги (ремонт автомобіля на дочірніх підприємствах страховика, надання в користування на час ремонту пошкодже­ного або вирішення питання про відшкодування вартості знище­ного чи викраденого застрахованого автомобіля іншого транспортного засобу на умовах прокату або оренди). Це підвищує імідж страховика й при­ваблює власників транспортного засобу купувати поліси зі страхування будівель, домашнього майна, тварин, медичного страхування тощо.

Однак в Україні зараз менше 30% автовласників мають поліси зі страхування транспортного засобу. Назвемо головні причини такого явища:

1. Понад 50% парку становлять транспортні засоби, випущені до 1995 року, або старші 10 років. Отже, переважна їх кількість уже відслужила нормативний термін експлуатації, тому більшість компаній не бере на страхування такий транспорт на умовах авто-каско.

2. Рівень платоспроможності населення ще дуже низький. Зо­крема, серед тих громадян, які 5–10 років придбали автомобілі, нині уже багато пенсіонерів, які здебільшого неспроможні сплатити страхові премії на загальних підставах. Це призводить до необхідності надання такій категорії людей страхового захис­ту з обов'язкового страхування на пільгових засадах, а від страхування на добровільних умовах такі автовласники зазвичай утримуються.

3. Тривалий час було відсутнє цілісне законодавче забезпечення автострахування. Так, після визнання страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів обов'язковим видом (передбачено ще Законом України «Про страхування» від 06.03.96) Верховна Рада лише 01.07.04 ухвалила Закон про умови його здійс­нення з 01 січня 2005 року. Перший рік його застосування показав наявність у Законі багатьох вад і несумісності з іншими законодав­чими актами, на усунення більшості з яких витрачено багато часу. Залишався відсутнім ефективний контроль за наявністю в автовлас­ників полісів обов'язкового страхування. Через це та деякі інші фактори більшість водіїв ще не вдалося залучити до страхування їхньої відповідальності перед третіми особами.

4. В Україні все ще низький рівень страхової культури як се­ред автовласників, так і працівників місцевих адміністрацій, правоохоронних, податкових органів, банків. Це заважає реалізації вигод, які міг би дати би більш високий рівень охоплення автовласників страхуванням. Досвідом багатьох країн доведено, що чим більш освоєне страхове поле, тим менші питомі витрати на страхування з розрахунку на один договір страхування.

Названі фактори відчутно впливають на розвиток страхування автомобільних ризиків. Але, попри це, ринок автострахування з кожним роком зростає більш високими темпами, ніж приріст ВВП.

У країні посилюється конкуренція серед страховиків, які на­дають страховий захист на випадок автомобільних ризиків. Тому власники ТЗ мають можливість обирати страхові послуги з ура­хуванням їх якості та інших інтересів споживача. Наявність конку­рентів зумовлює коливання цін (тарифів) на добровільні види стра­хових послуг.

Але під час вибору страховика було б неправильно орієнтуватися лише на низькі тарифи. Слід враховувати рівень по­криття ризику, фінансову надійність і професійність страховика.

Укладенню договору на страхування передує прийом від страхувальника письмової заяви. Останніми роками багато стра­ховиків застосовують комбіновану форму заяви для більшості видів страхування, пов'язаних з використанням транспортних засобів.

Заява містить великий обсяг інформації, яка використовується як під час оформлення страхового поліса, так і в разі розгляду питання щодо визначення страхового відшкодування.

Договори страхування авторизиків можуть укладатися напря­му між страхувальником і страховиком або через посередника. Останнього цікавить розмір комісійної винагороди. Вона доволі вагома й серйозно позначається на витратах страховика. Крім то­го, розвиток страхового посередництва надто гальмувався невизначеністю їх правового статусу, особливостями оподаткування тощо. Тому поки що переважає надання страхових послуг через центральні офіси та філії страховиків.

У 80-х роках XX століття у світовій практиці з'явилися ком­панії, що здійснюють страхування за допомогою електронного зв'язку. Компанія має можливість користуватись ос­новними інформаційними базами країни щодо зареєстрованих автомобілів та їхніх власників, стану доріг, кримінальних, транс­портних та інших пригод.

Це дає можливість здійснювати пере­вірку наданої страхувальником інформації за лічені секунди та в автоматичному режимі приймати рішення про мож­ливість надання страхового покриття.

Клієнти можуть цілодобово звертатися за страховим покрит­тям й отримувати його дуже оперативно та здебільшого за ниж­чими тарифами, ніж пропонують конкуренти. Це вигідно й стра­ховикам. Вони можуть різко нарощувати обсяги послуг, скороти­ти питомі витрати на ведення справи й досягати належного рівня рентабельності за меншої ціни за послугу.

Застосування «дистанційного автострахування» прийнятне й для України. Тут розширюються можливості продажу страхових послуг через Інтернет. За таким обслуговуванням майбутнє.

Проте ця форма спілкування з потенційними страхувальниками вимагає удосконалення засобів зв'язку, умов надання по­слуг, зокрема, посилення захисту автовласників і страховиків від шахрайства, яке ще сягає понад 10% здійснених страховиками виплат.

У зв'язку з різким зростанням попиту на страхові послу­ги зі страхування ТЗ, а також цивільної відповідальності їх­ніх власників може суттєво збільшитись і реалізація полісів через агентів і страхових брокерів. Слід очікувати, що на агент­ських засадах більш активно працюватимуть зі страховиками автосалони, СТО, банки, гаражі, автостоянки, туристичні фірми тощо.