7. Застава

Найбільш поширеним та детально врегульованим видом забезпечення виконання зобов’язань є застава. Інститут застави регламентовано статтями 572 – 593 ЦК України, де в ст. 572 надається поняття застави: застава – це такий вид забезпечення виконання зобов’язання, за яким кредитор (заставодержатель) набуває право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Застава врегульована у ГК, КТМ, ЗК, ЖК України; в Уніфікованому Закон про переказні векселі та прості векселі; в Міжнародній конвенції «Про морські застави та іпотеки 1993 року»; в законах України «Про заставу», «Про виконавче провадження», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», «Про зерно та ринок зерна в Україні», «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про іпотечні облігації», «Про мораторій на відчуження від редакцій державних та комунальних засобів масової інформації приміщень та майна», «Про нотаріат», «Про обіг векселів в Україні», «Про оренду землі», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», «Про страхування», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», «Про цінні папери і фондову біржу» тощо; в Постановах КМ України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек», «Про затвердження Методики оцінки майна», «Про затвердження Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна», «Про затвердження Порядку тимчасової купівлі (продажу) державних цінних паперів»; в Наказах Мін'юсту України «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», «Про внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів Міністерства та про затвердження Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна», «Про затвердження "Положення про Єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об'єктів нерухомого майна"», «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України», «Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій», «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно»; в Роз'ясненні Мін'юсту України «Щодо зняття заборони на відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації»; в Листах Мін'юсту України «Щодо визначення єдиного порядку реалізації заставленого нерухомого майна у процедурі виконавчого провадження», «Щодо положень Цивільного кодексу стосовно здійсненням реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», «Щодо порядку відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів», «Стосовно повернення позики, кредиту на придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку», «Щодо нотаріального посвідчення іпотечного договору та договору застави нерухомого майна», «Щодо виконання зобов'язання боржника перед кредитором шляхом внесення боргу в депозит нотаріуса»; в Інструкції НБУ «Про Методичні рекомендації по застосуванню банками Закону України "Про заставу"» тощо.

Питанням практики та проблемам застосування норм у відносинах пов’язаних з заставою знаходять своє місце у постановах ПВС України «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів», «Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу»; в Узагальненнях судової практики ВС України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», «Узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про господарські товариства" у частині регулювання діяльності акціонерних товариств»; в Роз'ясненні ВАС України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу"»; в Інформаційних листах ВГС України № 01-8/123 від 15.03.2007 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році», «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів», «Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про заставу», «Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство»; в Рекомендації Президії ВГС України «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"»; в Листі ВАС України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)» тощо.

Застава має складну теоретичну природу, оскільки вона, по-перше, є способом забезпечення виконання зобов'язань (ч.1 ст.546 ЦК України), а, по-друге – має зобов'язальну, договірну природу, тому на неї поширюються й положення про зобов'язання та про договори.

Застава, як і будь-який правовий інститут має притаманні для нього ознаки, зокрема:

1. Застава є видом (ч. 1 ст. 546 ЦК України), чи як ще його називають способом (абз. 1 ст. 1 ЗУ «Про заставу») забезпечення виконання зобов’язання, а право звернення стягнення на предмет застави набуває заставодержатель у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою (ч. 1 ст. 589 ЦК України та абз. 1 ст. 20 ЗУ «Про заставу»), якщо інше не передбачено законом чи договором.

2. Підставою виникнення відносин застави та його застосування, відповідно до ч.1 ст.574 ЦК України та ч.3 ст.1 ЗУ «Про заставу» є укладення договору застави, закон або рішення суду. Отже підставами виникнення застави є:

• договір застави є двостороннім договором, сила, якого набувається, з моменту укладення договору. Момент укладення договору залежить від форми його вчинення. За загальним правилом (абз. 1 ст. 13 ЗУ «Про заставу» та ч. 1 ст. 547 ЦК України) договір застави повинен бути укладений у письмовій форм. У випадках встановлених законом договір застави підлягає нотаріального посвідчення та/або державній реєстрації. Так, відповідно до ст. 577 ЦК України якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Більш розширено це положення тлумачить абз. 2 ст. 13 ЗУ «Про заставу» де зазначено, що у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів – за місцем реєстрації цих об'єктів. Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Крім цього нотаріальне посвідчення договору застави може бути передбачено домовленістю сторін і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін (абз. 4 ст. 13 ЗУ «Про заставу» та ч. 4 ст. 109 ЦК України). Щодо державної реєстрації нерухомого майна, то відповідно до ст. 4 ЗУ «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникає відповідно до закону або рішення суду (включаючи податкову заставу, предметом якої є нерухоме майно), підлягають реєстрації відповідно до законодавства у тому ж реєстрі, в якому реєструються обтяження нерухомого майна іпотекою, яка виникла відповідно до договору. Застава рухомого майна, відповідно до ч. 3 ст. 577 ЦК України може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. При цьому моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Правовий механізм реєстрації такої застави регламентовано ЗУ № 1255-IV від 18.11.2003 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Постановою КМ України № 830 від 05.07.2004 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна», Наказом Міністерства юстиції України № 73/5 від 29.07.2004 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв» тощо. Недодержання обов’язкових форм, встановлених законом щодо договору застави тягне за собою його недійсність.

Важливим елементом виникнення права за договором є момент з якого виникає це право, а отже дійсність та не дійсність договору пов’язана з правом кредитора у випадках порушення боржником основного зобов’язання задовольнити забезпеченні нею вимоги за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст.585 ЦК України моментом виникнення права застави є момент укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, – з моменту його нотаріального посвідчення. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

Сторонами за договором застави є заставодавець та заставодержатель, якими можуть бути фізичні, юридичні особи та держава (абз. 1 ст. 11 ЗУ «Про заставу»). Заставодавцем, відповідно до ч. 1 ст. 583 та абз. 2 ст. 11 ЗУ «Про заставу» може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника. Заставодержатель – кредитор за основним зобов’язанням, забезпеченим заставою, яким може бути фізична, юридична особа та держава. Слід зауважити, що закон відносно деяких учасників цивільних відносин ставить обмеження щодо їх участі у відносинах з заставою. Так:

• державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів (ч. 5 ст. 75 ГК України);

• з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації (абз. 5 ст. 11 ЗУ «Про заставу»);

• орган місцевого самоврядування не має право передавати соціальне житло у заставу (ч. 5 ст. 3 ЗУ «Про житловий фонд соціального призначення»);

• благодійні організації, не мають права передавати у заставу своє майно та кошти (абз. 8 ст. 19 ЗУ «Про благодійництво та благодійні організації»).

Щодо змісту договору застави, то відповідно до ст. 584 ЦК України та ст. 12 ЗУ «Про заставу» у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо). При укладанні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства.

• закон. Частина 2 ст.574 ЦК України встановлює правило, за яким до застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення ЦК України щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Сутність такого правила полягає у тому що до відносин застави за законом застосовується аналогія закону – положення застави, яка виникає на підставі договору. Випадками виникнення право застави у силу закону є:

а) продаж товару у кредит. Так, відповідно до ч.6 ст.694 ЦК України з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар. Зазначена стаття є захисна норма прав продавця засобом забезпечення виконання (правом застави на товар, проданий у кредит) покупцем своїх зобов’язань за договором купівлі-продажу товарів у кредит. Важливою умовою виникнення право застави є умова про перехід права власності на товар до покупця, оскільки відповідно до ст.697 ЦК України за наявності у договорі умови щодо збереження права власності на товар за продавцем положення про заставу, у цьому разі, не застосовується;

б) забезпечення виплати ренти за договором ренти. Так ч.1 ст.735 передбачає, що у разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно. Зазначена стаття передбачає виникнення такого виду застави, як іпотека. До відносин іпотеки застосовуються положення ЦК України про заставу та положення ЗУ «Про іпотеку» тощо;

в) прийняття на зберігання товар на товарному складі. Так, положення ч.2 ст.961 ЦК України передбачає, що товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва. Такі самі положення містить й абз.9 ст.37 ЗУ «Про зерно та ринок зерна в Україні». При чому в статті говориться про такий вид застави, як застава майнових прав, оскільки свідоцтво є документом, за яким особа має право вимоги до товарного складу про повернення товару, що знаходиться на зберіганні;

г) право комісіонера на притримання речі. Відповідно до ч.1 ст.1019 ЦК України комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітентові. Зазначена частина передбачає виникнення, на підставі закону, такого способу забезпечення виконання зобов’язання, як при тримання. Проте згідно ч.2 ст. 1019 ЦК України у разі оголошення комітента банкрутом комісіонер вважається заставодержателем притриманої ним речі. Таким чином якщо комітент буде визнаний банкрутом, то право притримання трансформується на право застави – яке виникає у комісіонера на підставі закону;

д) забезпечення вимог перевізника, щодо платежів при одержанні вантажу. Так ст.164 КТМ України передбачає, що Для забезпечення вимог, зазначених ст.163 цього кодексу, перевізник має право застави на вантаж, що перевозиться тощо.

• рішення суду. Рішення суду як підстава виникнення відносин застави, виноситься судом як запобіжний захід за відповідною справою та взагалі не прита­манне українському законодавству і не є, поки ще дієвим інститутом цивільного права. Хоча в юридичній літературі, як приклад, наводиться постанова ПВС України «Про практику застосування судами застави, як запобіжного заходу» від 26 березня 1999 р. № 6. Із змісту вказаної постанови випливає теза про те, що така застава виникає на підставі постанови (ухвали) суду по кримінальній справі. Застава як запобіжний захід у кримінально-процесуальному розумінні не може бути прикладом виникнення застави, як цивільно-правової конструкції, на підставі судового рішення за кримінальною справою, оскільки вказаний правовий інститут хоча і схожий за вимовлянням, але не має акцесорного (додаткового) характеру у цивільно-правовому розумінні. Акцесорний (додатковий) характер зобов’язання може виникнути на підставі цивільних відносин передбачених ст.11 ЦК України.

3. Застава у залежності від предмету має характерні для неї види що зумовлена специфікою правового механізму їх регулювання. Такими видами є:

• іпотека. Відповідно до абз. 3 ст. 1 ЗУ «Про іпотеку», іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Дещо звужено під іпотекою розуміє й ЦК України де зазначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Предметом іпотеки, крім нерухомого майна може бути й майнові права, що випливають з такого майна;

• заклад. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя (ч. 2 ст. 575 ЦК України, абз. 1 ст. 44 ЗУ «Про заставу») або за його наказом – у володіння третій особі (ч. 2 ст. 575 ЦК України). За угодою заставодержателя із заставодавцем предмет застави може бути залишено у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). Індивідуально визначена річ може бути залишена у заставодавця з накладенням знаків, які засвідчують заставу;

• застава майнових прав. Поняття майнового права визначено ст. 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Відповідно до нього майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. При цьому моментом виникнення майнових прав у носія слід вважати загально прийнятий момент набуття права власності, визначений ч. 1 ст. 328 ЦК України, тобто на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Моментом набуття права власності на майнові права є момент, визначений відповідним правочином.

Так, якщо право власності набувається за договором, то такий момент продиктований порядком передбаченим ст. 334 ЦК України. Відповідно до ст. 49 ЗУ «Про заставу» заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У договорі застави майнових прав повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов'язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав. Строкове право вимоги, яке належить заставодавцю-кредитору може бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії. У договорі застави прав, які не мають грошової оцінки, вартість предмета застави визначається угодою сторін;

• застава цінних паперів. Відповідно до абз. 1 ст. 1 ЗУ «Про цінні папери і фондову біржу» цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. При цьому абз. 4 ст. 1 цього ж закону наголошує на тому, що цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Цінні папери, які передаються у заставу відповідно до ст. 3 ЗУ «Про цінні папери і фондову біржу» мають властиві їм види: заставні та іпотечні цінні папери (іпотечні сертифікати⁷⁷ та іпотечні облігації⁷⁸). Застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий шляхом вчинення передавального запису (індосаменту⁷⁹), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу, якщо законом чи договором не передбачено інше (ст. 53 ЗУ «Про заставу»). Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя і особи, на ім'я якої було видано цінний папір. За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку. Якщо законом чи договором не передбачено інше, купонні листи на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від зазначеного в цінному папері права є предметом договору застави тільки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зобов'язання. Крім цього відносини з заставою цінних паперів підіймає й Конвенція від 07.06.1930 р., якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі, що набула чинності для України 06.01.2000 р.⁸⁰ У ст. 19 Конвенції зазначається, якщо індосамент містить застереження "валюта в забезпечення", "валюта в заставу" або будь-яке інше застереження, яке має на увазі заставу, держатель може здійснювати всі права, що випливають з переказного векселя, але поставлений ним індосамент має силу лише як передоручений індосамент. При цьому зобов'язані особи не можуть заявляти проти держателя заперечень, що ґрунтуються на їхніх особистих відносинах з індосантом, якщо тільки держатель, одержуючи вексель, не діяв свідомо на шкоду боржнику;

• застава товарів в обороті або у переробці. Застава товарів в обороті або у переробці як правило застосовується при наданні кредиту позичальникам. Такими позичальниками переважно виступають постійні виробники відповідної продукції, які мають стабільний оборот товарів. Предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо (ст. 40 ЗУ «Про заставу»). При заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній організації для відправлення набувачу або передачі на пошту для пересилки набувачу, а набуті заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності. Договір застави товарів у обороті або в переробці повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави. При заставі товарів в обороті або у переробці заставодавець зберігає за собою право володіти, користуватися та розпоряджатися предметом застави відповідно до правил цього розділу. У разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості. Зменшення вартості замінених товарів допускається тільки у випадках, коли це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості.

4. Застава використовується у відносинах за участю як фізичних, так і юридичних осіб.

5. Застава має акцесорний (додатковий) характер і залежить від основного зобов’язання. Це підтверджує абз. 3 ст. 3 ЗУ «Про заставу» де зазначено, що застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Також така акцесорність випливає із загальних правил, встановлених у ст. 548 ЦК України для забезпечення виконання зобов’язань. Такий характер передбачає певні моменти: 1) недійсність основного зобов’язання тягне за собою і недійсність акцесорного, тобто застави, відповідно недійсність застави не зумовлює недійсність основного зобов’язання; 2) припинення основного зобов’язання зазвичай наслідує й припинення застави. Щодо останнього, то це закріплено у п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України та абз. 2 ст. 28 ЗУ «Про заставу» де встановлено, що право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Такий взаємозв’язок проявляється при застосуванні позовної давності. Так відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

6. Заставою повинні забезпечуватися лише дійсні вимоги. Зазначена ознака цілком та повністю пов'язана з попередньою ознакою, а разом вони мають своє відображення у ч. 2 ст. 548 ЦК України. Наслідком акцесорного характеру застави є те, що договір застави буде мати юридичне значення тільки тоді, коли має юридичну силу зобов'язання, ним забезпечене. Підтвердженням цього є абз.1 ст.3 ЗУ «Про заставу», відповідно до якої заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Відповідно до абз.2 п.1 роз’яснення ВАС України № 02-5/602 від 24.12.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу"», дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує і заснована на передбачених законом підставах.

Отже у разі забезпечення заставою вимоги, яка не може вважатись дійсною, а також у випадку припинення забезпеченого заставою зобов'язання, незалежно від причин такого припинення, у суду немає правових підстав для задоволення вимог, заснованих на договорі застави, якою забезпечувалось відповідне зобов'язання.

7. Застава наділяє заставодержателя переважним правом перед іншими кредиторами, в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання на одержання задоволення за рахунок заставленого майна (ч. 1 ст. 572 ЦК України та абз. 2 ст. 1 ЗУ «Про заставу»), якщо інше не встановлено законом (право застави). Так, ст. 588 ЦК України та ст. 18 ЗУ «Про заставу» встановлює правила для заставодержателів при реалізації їх права на задоволення вимог із заставленого майна перед іншими заставодержателями. Положення ч. 3 ст. 588 ЦК України та ст. 18 ЗУ «Про заставу» передбачає, що перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку, передбаченого ч. 4 ст. 588 ЦК України абз. 5 ст. 18 ЗУ «Про заставу» де зазначено, що якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Переважне право заставодержателів одного і того ж майна, що зареєстровані в один і той же день, визначається моментом реєстрації застави. Переважне право у задоволенні вимог із заставленого рухомого майна визначається на підставі моменту реєстрації застави та моменту реєстрації змін щодо предмета застави в частині цих змін.

8. Застава, з урахуванням вищенаведеної ознаки та положень ст. 588 ЦК України та ст. 18 ЗУ «Про заставу» допускає лише їй притаманну ознаку – наступну заставу вже заставленого майна. Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом (ч. 1 ст. 588 ЦК України та абз. 1 ст. 18 ЗУ «Про заставу»). При цьому ч. 2 ст. 588 ЦК України та абз. 2 ст. 18 ЗУ «Про заставу» наголошує на тому, якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), заставне право попереднього заставодержателя (попередніх заставодержателів) зберігає силу, тобто наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя. За таких обставин перший заставодержатель має переважні права перед іншими заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. У відносинах з наступною заставою заставодавець зобов'язаний повідомити кожного із заставодержателів про всі попередні застави, а також про характер та розмір забезпечених цими заставами зобов'язань (абз. 4 ст. 18 ЗУ «Про заставу»). Такий же обов’язок покладений й в ч. 5 ст. 588 ЦК України щодо незареєстрованої застави, де зазначено, що заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний надати кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні застави майна в обсязі, встановленому ст. 584 ЦК України, тобто щодо змісту договору застави. У разі невиконання такого обов’язку заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у будь-кого із заставодержателів внаслідок невиконання ним цього обов'язку.

9. Заставодержатель має право за рахунок предмета застави задовольнити в повному обсязі вимоги (а саме вимоги про сплату процентів, неустойку, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором), що визначені на момент їх фактичного задоволення (ч. 2 ст. 589 ЦК України та ст. 19 ЗУ «Про заставу») шляхом звернення стягнення на предмет застави (ч. 1 ст. 589 ЦК України та абз. 1 ст. 20 ЗУ «Про заставу»).

10. Передання речі у найм (ч. 1 ст. 769 ЦК України) чи продажу товару⁸¹ (ст. 659 ЦК України) не припиняє та не змінює права застави.

11. Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Така вимога може мати місце за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог (абз. 2 ст. 3 ЗУ «Про заставу»).

12. Негативні наслідки за заставою не є юридичною відповідальністю. Це підтверджується тим, що ЦК України згідно ст. 611 не відносить заставу до мір цивільно-правової відповідальності. Застава за таких обставин є лише видом чи засобом забезпечення виконання зобов’язання.

Слід зазначити, що предметом застави відповідно до ст. 576 ЦК України та ст. 4 ЗУ «Про заставу» може бути майно та майнові права, але ті, які можуть бути відчужені заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Отже чинне законодавство до предмету застави відносить:

• будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 576 ЦК України та абз. 1 та 2 ст. 4 ЗУ «Про заставу»). Крім цього відповідно до ч. 3 ст. 576 ЦК України права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави одночасно породжує право застави на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Таке право застави поширюється й на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором. Предметом застави може бути й майно, яке заставодавець набуде після виникнення застави (майбутня продукція, плоди та інші прибутки), але якщо це передбачено договором (ч. 2 ст. 576 ЦК України та абз. 3 ст. 4 ЗУ «Про заставу»). Крім цього, слід зазначити, що , що майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників. Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі (ст. 6 ЗУ «Про заставу»). Слід зазначити, що крім предмета застави, застава майна охоплює й його приналежності та невіддільні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Застава майна може включати віддільні плоди тільки у випадках, межах та порядку, передбачених законом чи договором (абз. 1 ст. 5 ЗУ «Про заставу»). Фактами, що підтверджують відносини застави майна може здійснюватися шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносаменту, складського посвідчення – варанта тощо) кредиторові, або, якщо це застава цінних паперів, то шляхом передачі їх заставодержателю або у депозит нотаріальної контори, приватного нотаріуса чи банку;

• майнові права, але ті, які можуть бути відчужені заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 576 ЦК України та абз. 1 ст. 4 ЗУ «Про заставу»). Щодо майнових прав, то, наприклад ч. 3 ст. 424 ЦК України встановлює, що майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах. Якщо це стосується коштів, що перебувають на банківських рахунках, то відповідно до п. 3.3 роз'яснення ВАС України від 24.12.99 за № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням ЗУ "Про заставу"», виходячи з правової природи коштів, що знаходяться на рахунках банківських установах, вони не можуть бути предметом застави за правилами, які регулюють заставу речей. Водночас, питання про заставу таких коштів може вирішуватись за правилами стосовно застави майнових прав. Майнове право виникає й у разі настання страхового випадку, якщо предмет застави застрахований. У цьому разі предметом застави стає право вимоги до страховика (ст. 10 ЗУ «Про заставу»).

Предметом застави не можуть бути:

• культурні цінності⁸², що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання (абз. 2 ч. 4 ст. 576 ЦК України, абз. 5 ст. 4 ЗУ «Про заставу», ч. 5 ст. 20 ЗУ «Про культуру»). Положення про Державний реєстр національного культурного надбання, затверджений постановою КМ України від 12 серпня 1992 р. № 466 встановлює, що до Державного реєстру заносяться пам'ятки історії, пам'ятки археології, пам'ятки містобудування і архітектури, пам'ятки мистецтва, документальні пам'ятки. До Державного реєстру можуть бути занесені й інші об'єкти, що становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки;

• пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затверджений ЗУ від 23 вересня 2008 року № 574-VI (абз. 3 ч. 4 ст. 576 ЦК України, абз. 6 ст. 4 ЗУ «Про заставу»);

• вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом (ч. 5 ст. 576 ЦК України, абз. 7 ст. 4 ЗУ «Про заставу»). Так, наприклад, не може бути вимога на отримання пенсії, заробітної плати чи вимоги, які стосуються аліментів тощо;

• майно, передане за договором довічного утримання (догляду) – ч. 1 ст. 754 ЦК України. Предметом застави таке майно може бути лише після смерті відчужувача;

• земельний сервітут (ч. 2 ст. 101 ЗК України);

• право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб (ч. 3 ст. 407 ЦК України, ч. 3 ст. 102-1 ЗК України);

• право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови (ч. 3 ст. 413 ЦК України, ч. 3 ст. 102-1 ЗК України);

• майно та кошти благодійної організації (абз. 8 ст. 19 ЗУ «Про благодійництво та благодійні організації»);

• приватизаційні папери (ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про приватизаційні папери»);

• майно громадян, на яке не може бути звернене стягнення за виконавчими документами, перелік якого встановлено додатком до Закону України «Про виконавче провадження»;

• майно, яке неможливо відчужити (посвідчення особи, паспорт, диплом тощо);

• об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації (абз. 8 ст. 4 ЗУ «Про заставу»). Так, відповідно до ч. 5 ст. 3 ЗУ «Про житловий фонд соціального призначення» соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі. Така ж заборона має місце й ч. 9 ст. 6 ЗУ «Про холдингові компанії в Україні» де зазначено, що державні пакети акцій (часток, паїв) та державне майно, передані державою до статутного капіталу державної холдингової компанії, не можуть бути відчужені або перебувати в заставі, використані для формування статутних капіталів будь-яких підприємств. Проте, відповідно до абз. 9 ст. 4 ЗУ «Про заставу» предметом застави підприємств державної форми власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації, можуть бути їх товари в обороті або в переробці (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо);

• документи Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам (абз. 1 ст. 10 ЗУ «Про Національний архівний фонд та архівні установи»);

• майно або майнові права, застава яких заборонена або обмежена законом.

Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 6 ст. 576 ЦК України). У такому разі закон ставить до заставодавця певні вимоги. Так:

1. заміна предмета застави може бути здійснена лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 579 ЦК України). Порядок заміни предмета застави при заставі товарів в обороті або у переробці регулюється розділом III ЗУ «Про заставу». Якщо заміна предмета застави була здійснена заставодавцем з порушенням таких правил заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою (п. 2 ч. 1 ст. 592 ЦК України);

2. ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений чи пошкоджений предмет застави (ст. 580 ЦК України, ст. 8 ЗУ «Про заставу»). Такий же обов’язок міститься й в ч. 2 ст. 587 ЦК України де зазначено, що заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором. При цьому втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави тягне за собою право заставодержателя вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою (п. 3 ч. 1 ст. 592 ЦК України);

3. заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави (ч. 1 ст. 586 ЦК України). При цьому таке користування зумовлює виникнення ряд обов’язків у заставодавця, що передбаченні у ч. 1 ст. 587 ЦК України, а саме: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави;

4. заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 586 ЦК України). Якщо згоди заставодержателя не було, а одержання такої згоди є необхідним та заставодавець все рівно відчужив предмет застави, передав його в користування іншій особі або іншим чином розпорядився ним, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 592 ЦК України заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави (п. 2 ч. 2 ст. 592 ЦК України);

5. заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним (ч. 3 ст. 586 ЦК України);

6. інші вимоги передбачені договором або законом.

Якщо предмет застави передається заставодержателю, то закон встановлює вимоги та межі здійснення цивільних прав щодо предмету застави. Так:

1. заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. При цьому за договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи (ч. 4 ст. 586 ЦК України);

2. заставодержатель зобов’язаний, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави;

3. заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки (ч. 3 ст. 587 ЦК України). Так, згідно ст. 48 ЗУ «Про заставу» за втрату або недостачу предмета закладу заставодержатель несе відповідальність у розмірі вартості втраченого майна, а за пошкодження предмета закладу – в розмірі суми, на яку знизилась вартість заставленого майна. Крім цього заставодержатель зобов'язаний відшкодувати заставодавцю всі заподіяні втратою, недостачею чи пошкодженням предмета закладу збитки в повному обсязі, якщо це передбачено законом чи договором. При цьому заставодержатель відповідає за втрату, недостачу чи пошкодження предмета закладу, якщо він не доведе, що втрата, недостача чи пошкодження сталися не з його вини.

4. інші вимоги передбачені договором або законом.

Слід зауважити, що предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 579 ЦК України).

Предмет застави за взаємною згодою сторін може бути застрахований на погоджену суму, якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню (ст. 581 ЦК України). Сума, на яку страхується предмет застави, визначається за взаємною згодою сторін та за чий рахунок має здійснюватися таке страхування, але погоджена сума не може бути більшою за ринкову вартість предмету застави (абз. 1 ст. 10 ЗУ «Про заставу»). Наприклад, обов’язкове страхування предмету застави передбачене у абз. 1 ст. 8 ЗУ «Про іпотеку», де зазначено, що іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя. У разі наступної іпотеки страхування предмета іпотеки не є обов'язковим. Договір страхування укладається на користь іпотекодержателя, який у разі настання страхового випадку набуває право вимоги до страховика. У разі набуття прав за іпотечним договором новим іпотекодержателем він також набуває право вимоги до страховика.

Оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 582 ЦК України), тому така оцінка не є обов’язковою. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом. Обов’язкова оцінка, наприклад, проводиться при заставі земельної ділянки. Так, абз. 9 ст. 13 ЗУ «Про оцінку земель» передбачено, що проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок є обов'язковим у разі застави земельної ділянки. Обов’язковість проведення оцінки предмету застави встановлює абз. 12 ст. 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не зазначено, що проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна.

За правилом належного виконання зобов’язання основне зобов'язання, виконання якого забезпечується заставою, має бути виконане на умовах і в строки, визначених в ньому. Таке виконання має механізм захисту заставодержателя від можливих порушень зобов’язання заставодавцем, що міститься у ст. 592 ЦК України. Він передбачає, що заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі:

1. передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним;

2. порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави;

3. втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави.

Проте, якщо його вимога не буде задоволена, заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави:

1. у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу;

2. у разі порушення заставодавцем правил про розпоряджання предметом застави;

3. в інших випадках, встановлених договором.

Іншим механізмом захисту заставодержателя від порушень зобов’язання заставодавцем є звернення стягнення на заставлене майно. Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється переважно за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім суду звернення стягнення на предмет застави може проводитись й у інший спосіб, наприклад за рахунок виконавчого напису нотаріуса. Так, відповідно до розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМ України від 29 червня 1999 р. № 1172 встановлено, що стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають право звернення стягнення на заставлене майно.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 2 ст. 590 ЦК України та абз. 1 ст. 20 ЗУ «Про заставу»). Тобто підставою звернення стягнення на заставлене майно є невиконання або неналежне виконання заставодавцем основного зобов’язання у строк (термін) визначений договором. Ще однією з підстав звернення стягнення на заставлене майно, відповідно до ч. 3 ст. 590 ЦК України та абз. 2 ст. 20 ЗУ «Про заставу» є ліквідації юридичної особи-заставодавця. У цьому разі заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

При частковому виконанні боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

До третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законом порядку (абз. 5 ст. 20 ЗУ «Про заставу»).

Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, відповідно до абз. 7 ст. 20 ЗУ «Про заставу» провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено ЗУ «Про заставу» чи договором. Механізм реалізація заставленого майна міститься у ст. 591 ЦК України та 21 – 25 ЗУ «Про заставу», Постанові КМ України № 1448 від 22.12.1997 «Про затвердження Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна» тощо. Так, відповідно до ч. 1 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Реалізація заставленого майна, відповідно до абз. 1 ст. 21 ЗУ «Про заставу» провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, – виключно з аукціонів (публічних торгів) відповідним органом приватизації. При цьому відшкодування витрат, пов'язаних з реалізацією майна, покладається на заставодавця (абз. 2 п. 2 Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого постановою КМ України від 22 грудня 1997 р. N 1448).

Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави (ч. 2 ст. 591 ЦК України).

Якщо перший аукціон (публічні торги) оголошено таким, що не відбувся, проводиться наступний аукціон. Заставодержатель за згодою заставодавця має право залишити майно за собою за початковою ціною, про що повідомляє в п'ятиденний термін організатора аукціону. У разі коли заставодавець такої згоди не дав або заставодержатель відмовився від прийняття заставленого майна, організатор аукціону призначає повторний аукціон не раніше, ніж через місяць з часу проведення першого аукціону. При цьому початковою ціною другого і наступних аукціонів вважається ціна, зменшена на 30 % по відношенню до початкової ціни попереднього аукціону. Якщо другий і наступні аукціони (публічні торги) оголошені такими, що не відбулися, заставодержатель має право залишити заставлене майно за собою за початковою ціною, яка була запропонована на останньому аукціоні (публічних торгах). У разі якщо заставодержатель відмовився залишити заставлене майно за собою, це майно реалізується у встановленому порядку, якщо інше не передбачено договором.

Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 591 ЦК України та ст. 24 ЗУ «Про заставу»). Якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю. А при реалізації цілісного майнового комплексу державного підприємства (відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі корпоратизації, всі акції якого перебувають у державній власності), що є предметом застави, виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця зараховується до відповідного бюджету.

Слід зазначити, що ст. 23 ЗУ «Про заставу» передбачено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

Заставодавець, відповідно до ст. 26 ЗУ «Про заставу» має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання. Якщо зобов'язання, забезпечене заставою, передбачає виконання частинами, заставодавець має право припинити звернення стягнення на предмет застави шляхом виконання простроченої частини зобов'язання. Якщо заставодавцем є третя особа, яка надала в заставу належне їй майно, то в разі невиконання забезпеченого заставою зобов'язання перед заставодержателем вона має право виконати зобов'язання з метою запобігання зверненню стягнення на предмет застави.

Право застави, відповідно до ст. 593 ЦК України та ст. 28 Закону України «Про заставу» припиняється у разі:

1. припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2. втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3. реалізації предмета застави;

4. набуття заставодержателем права власності на предмет застави;

5. примусового продажу заставленого майна;

6. закінченні терміну дії права, що складає предмет застави.

Такий перелік не є вичерпним, а право застави припиняється також і в інших випадках, встановлених законом чи договором. Так, відповідно до ст. 29 ЗУ «Про заставу» у разі відмови кредитора прийняти виконання забезпеченою заставою грошової вимоги відповідна сума вноситься заставодавцем у депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса. Якщо внесена в депозит сума повністю покриває борг, застава припиняється.

Певні види застави мають й свої спеціальні підстави припинення, крім тих, які зазначені у ст. 593 ЦК України. Так, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: 1) припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; 2) реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; 3) набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; 4) визнання іпотечного договору недійсним; 5) знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; 6) з інших підстав, передбачених законом.

При закладі спеціальною підставою припинення застави наступає якщо заставодержатель зберігає або використовує предмет закладу неналежним чином. У цьому разі заставодавець має право в будь-який час вимагати припинення застави та (або) достроково виконати забезпечене закладом зобов'язання (ст. 47 ЗУ «Про заставу»).

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані, а саме: про зняття заборони на відчуження предмету застави.

У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.