2. Поняття цивільно-правової відповідальності

Поняття та особливості цивільно-правової відповідальності є досі дискусійним: а) з об’єктивним причин внаслідок полісемічного його використання в актах чинного законодавства; б) суб’єктивного інколи побутового тлумачення та спроб провести це у навчальній та інколи науковій літературі. Так, термін «відповідальність» в актах цивільного законодавства вживається в декількох сенсах:

1. один із правових інструментів визначення загального правового становища особи, особливо юридичної особи (ст. 96 ЦК) як учасника цивільних правовідносин;

2. як загальний підхід (принцип) ставлення боржника до виконання своїх зобов’язань і прояв правила pacta sund servanda;

3. обов’язок перетерпівати наслідки правопорушення: а) добровільно; б) примусово. Лише в останньому випадку йдеться про цивільну чи цивільно-правову відповідальність як застосований у встановленому порядку судом примус до порушника і покладення на нього додаткових негативних наслідків матеріально-правового та процесуально-правового характеру.

І.С. Канзафарова обґрунтувала необхідність розмежування понять «цивільно-правова відповідальність» та «відповідальність за цивільним законодавством», як таку що охоплює два види відповідальності: 1) відповідальність перед державою, що має публічно-правовий характер; 2) відповідальність одного контрагента перед іншим, правопорушника перед потерпілим і має цивільно-правовий характер⁹⁶. Відмінність між вказаними видами полягає у особливостях санкцій та їх спрямуванні, в меті і порядку застосування. Застосування публічно-правових санкцій як реалізація відповідальності спрямоване на забезпечення публічного порядку й проявляється у конфіскації чи примусовій ліквідації юридичної особи, а застосування приватноправових санкцій – на забезпечення поновлення суб’єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів і забезпечення компенсаторної функції цивільного права.

В науці юридична відповідальність визначена як:

- прояв зв’язку і взаємної залежності особистості і суспільства ⁹⁷;

-державний примус до виконання вимог права, реакція на правопорушення ⁹⁸;

- реалізація (втілення) санкції правової норми⁹⁹;

- специфічне правове відношення;

- система цивільно-правових засобів захисту цивільних прав та інтересів і здійснення карально-виховного впливу на правопорушника;

- міра державного примусу, що заснований на юридичному та суспільному засудженні поведінки правопорушника, та полягає у встановленні для нього негативних наслідків як обмежень особистого та майнового характеру ¹⁰⁰;

- ширша за обсягом від застосування санкції категорія, яка охоплює кваліфікацію правопорушення, встановлення об’єктивної істини у справі, права звинуваченої особи і ряд інших¹⁰¹;

- обов’язок порушника перетерпівати заходи державного примусового впливу за скоєне правопорушення ¹⁰²;

- реалізація правової норми на підставі зобов’язання, яке виконується в примусовому порядку ¹⁰³;

- врегульованого правом обов’язку надати відповідь за свої дії ¹⁰⁴;

- застосування до правопорушника передбачених санкцією норми права заходів державного примусу, що виражаються в формі обмежень особистого, організаційного чи майнового характеру¹⁰⁵;

- правовідношення, яке виникає внаслідок порушення цивільних прав, зміст якого виражається у обов’язку винного порушника зазнати невигідних для нього наслідків та праві потерпілого на поновлення порушеного права та компенсацію завданої шкоди, забезпечених можливістю застосування державного примусу¹⁰⁶.

Сутність цивільно-правової відповідальності проявляється як: санкція, покарання, перетерпівання, реакції на правопорушення¹⁰⁷, гарантія забезпечення, охоронного інституту права, що виконує охоронну функцію, і складається з двох взаємопов’язаних і взаємозабезпечувальних елементів: 1) компенсаційного впливу на потерпілого; 2) штрафного (репресивного) впливу¹⁰⁸ на деліквента чи відповідальних за нього осіб. При тому одні визначають відповідальність як застосування (реалізацію) санкції, інші – як виконання обов’язку на підставі державного чи прирівняного до нього примусу, чи як правовідносини між правопорушником та державою в особі її компетентного органу.

Цивільно-правова відповідальність як і інша правова відповідальність характеризується зовнішнім характером, застосовністю лише за учинене правопорушення, наявністю винесеного акту застосування права (судом), застосуванням державного примусу у формі каральних та право відновлювальних заходів, заснованості на нормах позитивного права.

Цивільно-правовій відповідальності притаманні ознаки:

1. встановлюється за порушення взятих чи передбачених актами чинного законодавства обов’язків та настанням негативних наслідків: а) завдання збитку та/чи шкоди; б) недосягнення того правового результату, заради якого встановлювались цивільно-правові відносин; в) порушення суспільного порядку у приватних справах;

2. пов’язана із застосування мір державно-примусового характеру на підставі (звернення потерпілого чи уповноважених осіб) та у передбаченому законом порядку: а ) ЦПК України; б) Закону України «Про виконавче провадження);

3. полягає у застосуванні негативних наслідків здебільше майнового характеру до порушника юридичного обов’язку (зобов’язання). Ці наслідки проявляються як: відшкодування завданого збитку (ст.22 ЦК України); відшкодуванні чи компенсації моральної шкоди (ст.23 ЦК України); сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 ЦК); виплата одноразової компенсації (ст. 52 Закону України «Про авторське право та суміжні права»; примусова реалізація належного власнику і не витребуваного ним майна, тощо;

4. вина порушника юридичного обов’язку презюмується, якщо порушник не доведе своєї невинуватості;

5. відповідальність настає перед потерпілим і як виключення перед державою або органами місцевого самоврядування;

6. за однотипне порушення до порушників застосовуються рівні за обсягом міри відповідальності (рівна відповідальність різних учасників цивільного обороту) незалежно від правового становища та вини;

7. до цивільно-правової відповідальності деліквент притягується на підставі рішення суду..

Цивільна відповідальність проявляється у примусовому позбавленні порушника певних належних йому цінностей на основі рішення суду. Поняття та зміст юридичної відповідальності та її різновидів досі дискутується як на загальному та галузевих рівнях. На загальному рівні юридична відповідальність розглядається як різновид соціальної відповідальності (явище що існує при нормальному функціонуванні правовідношення і не зв’язана з порушенням чиїхось прав, чи обов’язку діяти правомірно та відповідально).

У зв’язку із тим виділяється:

а) позитивна юридична відповідальність – як реакцію держави та суспільства на вчинене соціально-корисне правомірне діяння особи і застосування до неї засобів заохочення: особистого характеру (подяка, присвоєння спеціального звання. Надання спеціального статусу); майнового характеру (грошова винагорода чи вручення цінного подарку); організаційного характеру (підвищення у посаді, статусі). У цивільному праві така відповідальність розглядається як стимули, які можуть бути застосовані до учасника цивільних правовідносин, зокрема бонуси, скидки, інші види заохочення, які використовуються за програмами лояльності споживачів;

б) негативна юридична відповідальність – реакцію держави та суспільства на здійснене деліквентом винне протиправне діяння і застосування до нього заходів державного примусу: особистого характеру (заборона наближатися до певної особи і вступати з нею у спілкування, появлятися у певних місцях), майнового характеру (накладення штрафу чи стягнення завданого збитку і моральної шкоди), організаційного характеру.

Інший – ретроспективний підхід є традиційним і виходить з того, що юридична відповідальність – наслідок скоєного правопорушення, що проявляється у покаранні за допущене у минулому правопорушення відповідальності як правового явища – виясненні суті юридичної відповідальності з позиції правопорушника. Проте мало хто переймався юридичною відповідальністю з погляду потерпілого. Хоча зважаючи на ст. 3 Конституції України для того є досить вагомих підстав.

Цивільно-правова відповідальність є застосуванням до деліквента передбачених нормою права (закону чи договору) заходів державного примусу і метою відновлення чи виправлення правового (майнового становища) потерпілого чи встановлення правової превенції проти можливості порушення прав у подальшому. У приватній сфері притягнення до відповідальності здійснюється у судовому порядку. Потерпіла особа сама звертається з вимогою про притягнення до такої відповідальності.

Юридичною відповідальністю є застосовувані юрисдикційними органами примусові заходи впливу на правопорушника¹⁰⁹. Це дозволяє тлумачити юридичну відповідальність широко і включати в неї всі примусові засоби впливу на боржника та спонукання його до належного виконання юридичного обов’язку. Добровільне виконання акцесорного обов’язку що виник внаслідок порушення зобов’язання (добровільне відшкодування заподіяного збитку, сплата штрафу) не є юридичною відповідальністю. Сутність цивільно-правової відповідальності проявляється у двох елементах: визначеній судом санкції та державному примусі до її перетерпівання. Виділялось три її елементи: державний примус, суспільне засудження протиправної поведінки правопорушника та обов’язок понесення негативних наслідків правопорушення¹¹⁰. Тут упущено, позов потерпілого чи управненої особи до суду про притягнення до такої відповідальності.

І.С Канзафарова вважає, що її елементами є: норми цивільного права, в яких відповідальність віднаходить своє вираження: принципи цивільно-правової відповідальності, індивідуально-правові акти автономного характеру, які є персоніфікованими регламентаторами суспільних відносин (договори, статути юридичних осіб тощо); порушення цивільних прав як підставу виникнення цивільних охоронних правовідносин; цивільні охоронні правовідносини; ¹¹¹ і як на нас за логікою – звернення за притягненням до цивільної відповідальності. Це не враховує диспозитивних засад цивільного права і зобов’язального права зокрема.

Для цивільно-правової відповідальності відносять наступні риси:

1. презюмується особиста відповідальність за завдання збитку чи шкоди;

2. настає лише за наявності складу притягнення до такої відповідальності: учинення порушення зобов’язання (невиконання чи неналежне його виконання); негативні наслідки такого порушення – збитки , фізична шкода, моральна шкода; причинний зв'язок між порушення та його наслідками: вина; судове рішення про притягнення до цивільно-правової відповідальності¹¹²;

2) настає для деліквента перед потерпілим з метою відновлення чи компенсації порушеного його права;

3) майновий характер у виді відшкодування завданих збитків чи шкоди, сплати неустойки, компенсації, іншим вилученням належного порушнику майна;

4) її межі зумовлені її компенсаторною функцію та необхідність еквівалентного відшкодування потерпілому завданих збитків чи шкоди;

На підставі наведеного цивільно-правова відповідальність – передбачений законом чи договором та забезпечений на підставі рішення суду силою державного примусу обов’язок порушника зобов’язання перетерпівати негативні наслідки за допущене порушення з метою відновлення чи компенсації порушеного права у виді додаткового покладення на правопорушника майнових обов’язків чи полишення його суб’єктивного права.