4. Проблеми зобов’язального права

Наразі важливого значення набуває термінологічний аспект правничої науки і зокрема зобов’язального права. Насамперед йдеться про те, що в актах цивільного законодавства і літературі не дотримується категоріальна чистота застосованих термінів, зокрема термін «договір» конкурує із термінами «сделка», «угода», «контракт». Це призводить до тавтології, ерозії виправданих віковою практикою юридичних конструкцій та потреби їх додаткового тлумачення. Наприклад, якщо зобов’язання легально визначено цивільним правовідношенням, то не варто безкінечно повторювати “зобов’язальне правовідношення”? Це не відповідає канонам категоріального мислення і призводить до “засмічення” професійної термінології, та сприйняття правової дійсності.

До проблем сучасного зобов’язального права варто відзначити такі як переорієнтація його концепції із економічної підпорядкованості на особистісний правовий зв’язок. Зобов’язальне право розвивається на потребі забезпечення майнового обороту. З огляду на пріоритети демократичного суспільства необхідно засобами зобов’язального права забезпечити природні та інші права людини. Появилась низка зобов’язань з від’ємним змістом (утримуватися від вчинення певних дій), які мало розроблені в науці.

Друга, не менш важлива, проблема гармонізації вітчизняного зобов’язального права із європейським зобов’язальним правом і створення наднаціонального зобов’язального права. До того спонукають гуманітарні та інтеграційні процеси, зокрема економічна глобалізація. Намагання України інтегруватись у Європейські структури неодмінно вимагає перегляду її законодавства, в тім числі й зобов’язального. Його інститути повинні бути зрозумілі іноземцям, зокрема іноземним інвесторам.

Приведення законодавства України до вимог ЄС має два рівні: універсалізаційний та адаптаційний. Перший надає змогу враховувати певні особливості регулювання зобов’язань на національному рівні. Другий – заснований на приведенні національного законодавства до законодавства країн Європейського Союзу в рамках Програми адаптації законодавства України до вимог законодавства Європейського Союзу.

Досить актуальною є потреба забезпечення єдності регулювання зобов’язань. Їх універсалізм призводить до того, що на основі цивільних зобов’язань у позитивних законодавствах існують галузеві утворення: господарські зобов’язання із загальними положеннями і договірних, сімейні зобов’язання, екологічні зобов’язання тощо. Це призводить до ерозії зобов’язального права, безкінечних повторів а інколи і помилкових законодавчих конструкцій.

Доволі дискусійною є проблема класифікації зобов’язань, де по суті пересікаються однопорядкові правові явища. Запропоновані класифікації мають довільний характер через необґрунтоване виділення окремих видів зобов’язань поза їх системним зв’язком із іншими зобов’язаннями²¹ чи з відходом від принципу дихотомії. Більшість дослідників намагаються охопити єдиною класифікацією всю систему зобов’язань у цілому. Звідси інколи на позадоговірні зобов’язання поширюються класифікаційні ознаки договірних чи їм намагаються дати універсальний характер, наприклад умовам договору більш широкий характер і поширити на всі зобов’язання взагалі. Але позадоговірні зобов’язання базуються виключно на законі і диспозитиви там не застосовуються.

При кодифікації договірного права ряд інститутів та субінститутів зостались поза його межами, зокрема про надання медичної допомоги чи/та послуг, надання косметичних послуг, розрахунки картками тощо. Одні договори врегульовані досить детально, інші (договір поставки) лише окреслено, а ще інші попри аргументовані пропозиції навіть не згадуються в головному акті цивільного права.

Є низка проблем з ідентифікацією окремих інститутів зобов’язального права через елементи зобов’язань. Наприклад, у класичній моделі інституту договору дарування досить складно виділити такі його ключові для зобов’язального права сторони як кредитор та боржник.

Поява нових інформаційних технологій взагалі загрожує революційним змінам в договірному праві, що пояснюється особливістю сприйняття команд штучним інтелектом та його програмним забезпеченням. За таких умов виникає, на наш погляд, абсолютно новий різновид інформаційних зобов’язань – віртуальні. З появою Інтернет їх можливості зростають в геометричній прогресії. Зокрема це стосується електронної комерції, зобов’язальних способів захисту інформації тощо.

Змінюються традиційні уявлення про форму правочину, порядок укладення договору, способи розрахунків. На перший план виступає не юридична, а операційна сутність таких правовідносин.

Контрольні питання:

1. Поняття зобов’язального права.

2. Співвідношення зобов’язального права із правом власності.

3. Значення зобов’язального права.

4. Система зобов’язального права.

5. Співвідношення закону і договору.

6. Новели зобов’язального права.

7. Теоретичні конструкції зобов’язального права.

8. Напрямки адаптації зобов’язального права.