2. Система зобов’язального права

Система зобов’язального права спричиняє певні складнощі, що зумовлене диференціацією його норм не тільки в інститутах зобов’язального права, але й інших нормах, зокрема у спадковому праві.

Система зобов’язального права не добре розроблена в доктрині зобов’язального права. Одні підходять спрощено й стверджують, що систему “зобов’язального права становлять два підрозділи: загальні положення про зобов’язання і окремі види зобов’язань”¹⁸. Інші, навпроти, схильні ускладнювати систему зобов’язального права. З огляду на новели система зобов’язального права буде уточнятися у подальшому. Принаймні, в ЦК України структура зобов’язань виписана як складна і поліструктурна.

Система зобов’язань – органічна складова системи цивільного права і системні зв’язки більших утворень впливають на систему зобов’язального права в цілому і на його окремі складові, зокрема зобов’язальне право. Система, чи структура¹⁹, зобов’язального права зумовлена його завданнями (врегулювати майнові відносини у нормальному (непорушеному) та в порушеному станах, різноманітністю майнових відносин, особливістю видів зобов’язань.

Систематизація зобов’язань має теоретичне та практичне значення. Виділення в зобов’язаннях певних груп, інститутів та субінститутів здійснюється за певними критеріями чи класифікаційними підставами. Основним з них є об’єктивізація норм зобов’язального права та їх розміщення у кодифікованих актах цивільного законодавства. Це слугує розмежуванню видів зобов’язань, вибору норм зобов’язального права.

За основу систематизації сучасного зобов’язального права взято формальну ознаку – розміщення норм зобов’язального права у законодавстві, зокрема в Книзі п’ятій “Зобов’язальне права” (основний цілісний масив), інших кодифікованих актах і поточних законах та підзаконних актах. Розміщення його норм в ЦК може слугувати підставою для систематизації зобов’язального права як підгалузі цивільного права. З урахуванням норм, що розміщені поза ЦК у інших актах приватного права воно характеризується єдністю загальними підходами та диференціацією на галузевому рівні. Для них є певна специфіка, зокрема у господарському праві виділені внутрішньогосподарські зобов’язання і спеціальні міри їх забезпечення.

Норми зобов’язального права традиційно поділяється на два блоки: загальна частина та спеціальна, що є критерієм побудови книги п’ятої ЦК.

Загальна частина містить норми, які відносяться до всіх зобов’язань: загальні положення про зобов’язання (поняття та сторони), виконання зобов’язань, забезпечення виконання зобов’язань, припинення зобов’язань, правові наслідки порушення зобов’язань. Усередині цих інститутів загальних положень зобов’язального права є певні субінститути. Серед них є й договірні зобов’язання, які побудовані дещо по іншій схемі чим традиційні інститути договірного права. Це стосується договору застави, поруки, банківської гарантії. Договори про забезпечення зобов’язань опинились у загальній частині зобов’язального права.

Спеціальна частина поділяється на два блоки: договірні зобов’язання та недоговірні зобов’язання. ЦК характеризується тим, що в ньому загальні положення про договори виділені із загальних положень про зобов’язання. У свою чергу, договірні зобов’язання мають загальні інститути (поняття та умови договору, укладення, зміна та припинення договору)та спеціальні – окремі типи, види та підвиди договорів. Спеціальна частина охоплює типів зобов’язань, які згруповано за правовим результатом до якого прагнуть сторони. У межах типів виділені окремі види, та підвиди зобов’язань, Йдеться про правову мету: на передачу майна у власність; на передачу майна у користування; з виконання робіт; з надання послуг; із здійснення позикових, кредитно-розрахункових та інших дій; із розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; із спільної діяльності.

Окремим інститутам зобов’язального права передують норми загального характеру, які застосовуються до всіх зобов’язань даного класифікаційного ряду (типу зобов’язань). Це стосується договорів з передання майна у власність, з надання майна у користування, з виконання робіт та з надання послуг. Крім цього є більш загальні блоки договорів яким притаманні спільні ознаки: господарські договори, інвестиційні договори (договори інвестиційного характеру).

Цим не обмежується система договірних зобов’язань. До них відносяться договори, які містяться у інших актах законодавства: агентування, морське перевезення, соціального найму житлового приміщення та інші. Останнім часом у сферу договірних зобов’язань переходять такі, які традиційно відносились до публічного права.

У сферу договірного права втягуються нові види договорів, зокрема покращення режиму відбування покарання у окремій камері готельного типу, про використання праці спецконтингенту тощо. Досить цікавими є договори про реструктуризацію боргу. Значна група договорів ще не врегульовані актами законодавства. Такі непойменовані договори регулюються через аналогію закону зокрема загальні положення про певний тип договорів. Окремі договори врегульовані типовими договорами, які рекомендовані різними виданнями. Це стосується договорів з надання медичних послуг.

Норми про недоговірні зобов’язання є імперативними. Вони розподілені на дві підгрупи: зобов’язання із правомірних дій та деліктні (з правопорушень) зобов’язання із поділом на окремі субінститути. Зобов’язання із правомірних дій включають у себе публічну обіцянку винагороди, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, рятування здорові та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи²⁰, створення загрози життю, здоров’ю та майну фізичної особи або майну юридичної особи. Деліктні зобов’язання також мають свою систему: загальні положення про відшкодування шкоди, відшкодування шкоди. Завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Дещо відокремлено регулюються зобов’язання внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондиційні).