2.Договори у зарубіжному праві

Договір у всіх правових системах є найпоширенішою підставою виникнення зобов’язальних правовідносин. У зарубіжних країн місце правових норм, що регулюють договірні відносини, визначається по-різному: у континентальному праві поняття договору - одне з центральних; термін «договірне право» вживається рідко, інколи договір ототожнюється із загальними положеннями зобов’язального права.

Договірні відносини врегульовано законами. Вони не завжди систематизовані у кодифікованих актах (ФЦК, НЦУ) у главах про угоди, зобов’язання та окремі їх види. Окремі договори врегульовані спеціальними законами (У Франції: про строкові біржові угоди 1885 р., про законну процентну ставку 1975 р., про купівлю-продаж та заклад майнових комплексів комерційних підприємств 1909 р., про оренду майнових комплексів комерційних та промислових підприємств 1956 р., про оманні дії і фальсифікацію продуктів і послуг 1905 р., про безпеку споживачів 1978 р., що вносить зміни в різні положення закону 1905 р., ордонанс про свободу цін і конкуренції 1986 р.); У Німеччині - про страховий договір 1908 р., про мирові угоди 1935 р., про автомобільні перевезення 1952 р., про регулювання права загальних умов угод 1976 р..

Правове регулювання та правова доктрина договорів у романо-германському праві охоплює навіть відносини, які виходять за межі загального вчення про угоди та зобов’язання: переддоговірні, дії принципу свободи договору, порядок укладення договорів тощо.

В англо-американському праві договори розвивалися судовою практикою й поміщеені в нормах загального права, окремі з них врегульовані спеціальними законами: про продаж товарів (1893 р., 1979 р.), про справедливу торгівлю (1973 р.), про поставку товарів, про недобросовісні умови договорів (1977 р.), про поставку товарів і надання послуг (1982 р.) – Великобританія.

Такий же підхід витриманий у більшості штатів США. Водночас застосування загального права поряд зі згаданими законами вимагає ретельної практичної розробки змісту кожного договору. Основні положення про договори закріплено в Єдиному торговому кодексі США та у Зводі договірного права (Restatement of Contracts), а також у цивільних кодексах окремих штатів (Луїзіана, Каліфорнія).

У більшості країни договором є: угода, спрямована на встановлення, припинення або зміну прав і обов’язків (ст. 1101 ФЦК); У Німеччині аналогічне до нього тлумачення виводиться зі змісту пар. 305 НЦУ. Проте є різні тлумачення договору: як узгоджене між партнерами регулювання правових відносин, як двостороння угода, за якої щонайменше два узгоджених волевиявлення спрямовуються на досягнення правового результату, як досягнуте двома чи більше особами погодження воль про досягнення правового результату¹³⁴; у англійському праві судова практика та доктрина розглядає договір як обіцянку (promise) або кілька обіцянок, за порушення яких право встановлює санкцію, що свідчить про наявність у кредитора права на позов. Тож в основі договору є добровільна обіцянка взяти на себе юридичний обов’язок. Таке тлумачення договору склалося історично. Звичайно, що дещо модифікована англійська теорія договору застосовується і в США. Водночас вона посилена таким обов’язковим елементом як погодження волі кількох (двох) сторін.

У правовій доктрині США також відсутнє єдине поняття договору і ним визнають: 1) обіцянку (кілька обіцянок), за порушення якої закон передбачає санкції чи виконання якої закон визнає обов’язковим¹³⁵. Без обіцянки немає і не може бути договору; взаємні дії без обміну обіцянками не є договором. Сутність договору полягає в тому, що обіцянка однієї сторони спонукає іншу сторону надати зустрічну обіцянку; 2) зобов’язання двох або більше сторін, яке визнається законом як обов’язкове через застосування санкцій у випадку його порушення¹³⁶; 3) правове зобов’язання, що випливає з угоди сторін (ЄТК США).

Не менш важливим є питання про класифікацію договорів у зарубіжних цивільно-правових системах, котра здійснюється за різноманітними підставами і слугує виявленню властивостей та практичних особливостей договору. Зокрема у країнах континентального права розрізняються договори односторонні (договори дарування, позики) і двосторонні, до яких належать більшість договорів (купівля-продаж, підряд, майновий найм, перевезення тощо). Останні поділяють на синалагматичні (права й обов’язки сторін приблизно рівноцінні) і неповні двосторонні (права й обов’язки сторін не врівноважені або можуть виникати за певних обставин)¹³⁷. Також виділяють договори оплатні де встановлено обмін еквівалентними цінностями, та безоплатні, які не передбачають отримання в обмін на виконання свого зобов’язання. До того у торгівлі презюмується оплатність договорів. Виділяють оплатні договори: мінові (комутативні), в яких вигоди чи збитки, що їх можуть зазнати сторони, можуть бути оцінені в момент укладення договору, та ризикові (алеаторні), які містять умову, що робить неможливим точне обрахування в момент укладання договору вигоди і можливих збитків у разі виконання договору (договір страхування, договір купівлі-продажу будинку на умовах довічного утримання продавця, договори, пов’язані з азартними іграми та парі).

Підтримується ідея про консенсуальні договори, які є укладеними з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов, та реальні, для укладення яких, ще необхідно передати кредиторові визначену річ (договори позики, схову тощо).

Континентальна правова доктрина виділяє договори: 1) з одноразовим виконанням, де виконання обов’язку здійснюється однією дією за короткий проміжок часу, і з тривалим виконанням, де один або декілька обов’язків реалізуються тривалий час.

Договори можуть укладатися на користь сторін договору, або на користь третіх осіб, які набувають за договором права вимагати від боржника виконання зобов’язання, але не несуть обов’язків.

Німецьке цивільне право виділяє договори: зобов’язальні, речові, шлюбно-сімейні та спадкові, а за змістом зобов’язань : договори про остаточну передачу майнових благ (купівля-продаж, дарування), про надання в користування (найм, оренда, лізинг), про діяльність (трудовий, підряд, туристичний), про об’єднання суб’єктів (спільну діяльність) та ін.

Цікава така їх класифікація у праві Англії та США де виділяють формальні та прості договори. Формальні договори йменують договорами «за печаткою» (contracts by deed) -односторонні зобов’язання, угоди з нерухомістю. Прості договори (неформальні) укладаються як в усній, так і в письмовій формі за звичайною процедурою; обов’язковою умовою в них є зустрічне надання (зустрічна винагорода).

Англо-американське право виділяє договори за рішенням суду (contracts of record), за яких зобов’язання вчинити певні дії покладається на учасників судовим рішенням.

Виділяють виконані договори (executed contracts) — договори, в яких принаймні одна зі сторін хоча б частково виконала свої обов’язки, та договори, які підлягають виконанню (executory contracts), — договори, в яких сторони ще не приступили до виконання своїх зобов’язань.

Цікавим є виділення договорів: 1) прямо (явно) виражених, які укладені в словесній формі, і у змісті яких чітко й недвозначно відображені наміри сторін; 2) договори, які розуміваються (у тому числі квазідоговори) — це такі договори, в яких наміри сторін не відображено або не чітко відображено, або існування й умови яких випливають з відповідної поведінки сторін.

Англо-американська правова доктрина також запозичила поділ договорів у континентальній системі права, зокрема: односторонні та двосторонні, двосторонні та багатосторонні, реальні та консенсуальні, усні та письмові, подільні та неподільні, основні та додаткові (допоміжні), вільні та обов’язкові, змішані та однорідні, взаємно розроблені та договори приєднання, попередні та основні, на користь третьої особи та на користь сторін договору та ін.

Американське право окремо визнає дискреційні договори, в яких оферент не може відкликати свою оферту й адресат оферти має право прийняти її в будь-який час протягом визначеного терміну або поступитися своїми правами іншій особі.