2. Принципи та функції цивільно-правової відповідальності

У цивільно-правової відповідальності є свої висхідні начала, які прийнято йменувати принципи. Проте досі не вироблено загальноприйнятного підходу щодо переліку принципів цивільно-правової відповідальності. Їх ототожнюють з принципами юридичної відповідальності взагалі чи розмежовують.

Принципи, як керівні начала відображають закономірності права взагалі та його окремих підгалузей та інститутів зокрема. Вони - сполучна ланка між основними закономірностями розвитку функціонування суспільства й правовою системою. Відповідно принципи проявляють себе як загальний код права, який уточнюєть у його галузяє та підгалузях і конкретизується у окремих інститутах. Із їх врахуванням закріплюються засади суспільного ладу, формулюються правові норми, Так принципи юридичної відповідальності виражають її основні засади, вимоги, зміст та значення.

На доктринальному рівні В.С. Нерсесянц виділив такі принципи юридичної відповідальності: правомірність, законність, обґрунтованість, правова доцільність, невідворотність, своєчасність, неприпустимість подвійної відповідальності за скоєне правопорушення, справедливість [¹¹³, с 527].  І. С. Самощенко та М. X. Фарукшин визначають відповідальність лише за поведінку, за вчинки учасників суспільних відносин, а не за думки, біологічні або соціальні властивості, родинні й інші зв'язки людей; відповідальність тільки за провину людей і організацій; законність; справедливість; доцільність; невідворотність і швидкість настання відповідальності" [¹¹⁴, с 125].  О. В. Сурилов ними вважав: індивідуалізацію відповідальності; невідворотність; процесуальну регламентованість [¹¹⁵, с 403-405].

Принципи цивільно-правової відповідальності є проявом дії загальних принципів цивільного права, зобов’язального права і мають свою специфіку. Так принцип відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Він стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які видають у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів — посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних організацій, громадян (сфера правореалізації).  Цей принцип є універсальним для всіх галузей та інститутів права, у тому числі й цивільно-правової відповідальності. І. С. Канзафарова вказала, що принцип законності "передбачає кілька взаємопов'язаних вимог: 1) відповідальність повинна покладатись на особу у суворій відповідності до вимог норм права; 2) не допускається будь-яке свавілля щодо учасників правовідносин відповідальності; 3) компетентні органи при здійсненні своїх владних повноважень повинні діяти тільки в рамках закону" [¹¹⁶; с 114].

Принцип справедливості охоплює наступне: а) не можна за відсутності вини встановлювати покарання; б) закон, що встановлює відповідальність або посилює її, не може мати зворотної сили; в) юридична відповідальність повинна забезпечувати відшкодування збитку, заподіяного правопорушенням; г) покарання, стягнення повинне відповідати характеру й ступеню шкідливості правопорушення; д) особа несе відповідальність лише за свою власну поведінку; є) за одне правопорушення можливе лише одне юридичне покарання.  Водночас у цивільному праві настає відповідальність "без вини" для володільця джерела підвищеної небезпеки. Окрім того передбачено обмежену відповідальність і навіть підвищену матеріальну відповідальність.

Принцип невідворотності І. С. Канзафарова не вважає цивільно-правовим, бо "в силу диспозитивності цивільного права потерпілий сам вирішує, буде захищене його порушене право чи ні" [¹¹⁷, с 80]. Проте і у кримінальному праві є справи приватного звинувачення де потерпілий сам визначає чи порушувати справу і притягати винного до кримінальної відповідальності.

Принцип повного відшкодування полягає у тому, що розмір цивільно-правової відповідальності має покривати обсяг заподіяних правопорушником збитків та шкоди.

Принцип реального виконання проявляється у тому, що: 1) цивільно-правова відповідальність забезпечує стабільність економічних відносин; 2) цивільне законодавство встановлює відповідальність без вини, оскільки суспільство не може покласти на себе обов'язок повного відшкодування випадкових збитків.

Важливим є принцип індивідуалізації цивільно-правової відповідальності.

Сутність правового інституту може проявитися через його призначення (функції).

Традиційно розрізняють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну), стимулюючу і компенсаційну¹¹⁸. О.А. Собчак виділяв лише дві її функції: каральна, що спрямована на отримання виховного та попереджувального ефекту та компенсаційна, що забезпечує відновлення суспільних відносин. Каральний ефект для цивільно-правової відповідальності має лише побічне значення¹¹⁹. Більшість схиляється що цій відповідальності властива все-таки компенсаційна функція ¹²⁰ і відповідальність взагалі є охоронним інститутом, який природно виконує охоронну функцію права, що складається двох взаємопов’язаних та взаємозабезпечувальних елементів: 1) компенсаційного впливу; 2) штрафного (репресивного) впливу¹²¹.

Виділяють також принципи «юридичного каналізування цивільно-правової відповідальності « та «обмеження максимального розміру відшкодування завданих збитків», які справедливо піддані критиці.

Цивільна відповідальність має такі функції:

1. компенсаційну – полягає у включенні до санкції завданого потерпілому збитку. Така відповідальність спрямована на відновлення майнового становища потерпілого. Ця функція є основною;

2.стимулюючу – спонукає сторін зобов’язань до належного їх виконання;

3.попереджувальну – запобігає можливі правопорушення у майбутньому. Близькою до неї є виховна функція;

4.штрафну – проявляється в стягненні з правопорушника санкцій на користь потерпілого незалежно від понесених збитків (штрафу чи пені за прострочення виконання за договором). За обсягом санкція цивільно-правової норми може бути простою і охоплювати лише одне стягнення на порушника, наприклад майнове, а може бути складною, яка охоплює негативні наслідки не тільки майнового але й особистого характеру. Так при зловживанні правами опікуна суд може винести рішення про стягнення із опікуна причинених ним збитків та усунення опікуна від його обов’язків.

Цивільно-правова відповідальність має свої особливості: по-перше, має майновий характер; по-друге, має персоніфікований характер, по-третє, побудована виключна на приватних засадах і застосування майнових санкцій на користь держави є виключенням); по-четверте, розмір відповідальності співрозмірний розміру завданого збитку; по-п’яте, не диференціюється у залежності від характеру вини порушника, по-шосте за однотипні порушення розмір санкцій виключно залежить від розміру заподіяного збитку і діє принцип повного відшкодування.

Варто звернути увагу що в ЦК України на рівні деліктної відповідальності є певні проблеми. Для цього доцільно проаналізувати відправні положення ст. 1166 ЦК України 2003 р. Тут варто звернути увагу на те, що в гл.82 ЦК України називається «Відшкодування шкоди»¹²² хоча більш правильним була б назва «Відшкодування збитків і шкоди», а в її основній ст. 1166 вже йдеться саме про “відповідальність” за заподіяння шкоди. Тож на від назви глави до її основної статті відбулася якісна зміна сутності правовідношення і воно змінило свою властивість із деліктного зобов’язання відразу до відповідальності, що принаймні потребує додаткового обґрунтування чи нового теоретичного підгрунття.

В ст. 1166 ЦК України наперед презюмується наявність рішення суду про притягнення до цивільно-правової відповідальності, а не просто про “обов’язок відшкодування шкоди”. Тож, зважаючи на те, що назви статей ЦК України мають ураховуватися при їхньому тлумаченні, можна зробити висновок, що розробники ЦК 1963 р. і законодавці Української РСР розцінювали ці відносини (так само, як і інші випадки відшкодування шкоди, що були передбачені гл. 40 ЦК УРСР) як відповідальність. Тим допущена принципова помилка: якщо деліквент добровільно відшкодує збиток чи компенсує моральну шкоду, то він вважатиметься підданим цивільно-правовій відповідальності, що є важливим.