22.6.10. Облік фінансових результатів

Для визначення фінансового результату діяльності підприємства порівню­ють доходи звітного періоду і витрати, пов'язані з одержанням цих доходів.

Фінансові результати закладу (підприємства) громадського харчування об­ліковують на рахунку 79 „Фінансові результати"; за кредитом рахунку показу­ють суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, за дебетом — суми в по­рядку закриття рахунків обліку витрат і суми нарахованого податку на прибуток. Сальдо рахунку списується на рахунок 44 „Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)".

Підприємства, які для узагальнення інформації про витрати застосовують тільки рахунки класу 8 „Витрати за елементами", субрахунки рахунку 79 „Фі­нансові результати", дебетують у кореспонденції з кредитом рахунків 23 „Вироб­ництво", 26 „Готова продукція" та інших рахунків класу 2 „Запаси", а також з кредитом рахунків класу 1 „Необоротні активи" та класу 3 „Кошти, розрахунки та інші активи".

Кореспонденцію рахунків з обліку фінансових результатів з використанням класу 9 „Витрати діяльності" наведено в таблиці.

Детальніше облік витрат, доходів і фінансових результатів розглянуто в Роз­ділі 14 „Облік витрат і доходів".

Розділ 23. Облік зовнішньоекономічної діяльності

23.1. Загальні положення

До основних законодавчих та нормативно-правових актів, які рег­ламентують порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання України, належать:

Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91р. № 959-ХІІ;

Закон України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.94 р. № 185;

Закон України „Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23.12.98 р. № 351;

Закон України від 04.10.2001 № 2761-ІП „Про операції з давальницькою си­ровиною у зовнішньоекономічних відносинах";

Постанова КМУ та НБУ „Про типові платіжні умови зовнішньоекономіч­них договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовніш­ньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іно­земній валюті" від 21.06.95 р. № 444;

Постанова Правління НБУ „Про затвердження правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України" від 18.03.99 р. № 127; Постанова Правління НБУ „Про введення обов'язкового продажу поступ­лень в іноземній валюті на користь резидентів — юридичних осіб" від 4.09.98 р. № 349;

Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контро­лю", від 19.02.93 р. № 15-93;

Інструкція про відкриття банками рахунків в національній та іноземній ва­люті, затверджена Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492; Наказ Державної митної служби України „Про порядок справляння під час митного оформлення товарів, увезених на митну територію України, та пе­рерахуванням до бюджету податку на додану вартість" від 09.06.99 р. № 346; Наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України „Про затвердження форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів)" від 06.09.2001 р. № 201;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 „Доходи", затверджене на­казом МФУ від 29.11.99 р. № 290;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати", затверджене наказом МФУ від 31.12.99 р. № 318;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 „Вплив зміни валютних курсів" затверджене наказом МФУ від 10.08.00 р. № 193.

Згідно з чинним законодавством суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

фізичні особи;

• юридичні особи;

• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, що не є юридичними особами згідно із законами України, які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здій­снювати господарську діяльність;

• структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності;

• інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України. Право здійснення зовнішньоекономічної діяльності мають:

• юридичні особи згідно з їх статутними документами з моменту набуття ними статусу юридичної особи;

• фізичні особи, якщо вони зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.

До основних видів зовнішньоекономічної діяльності належать:

• експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

• надання (отримання) послуг іноземним (іноземними) суб'єктами господарської діяльності;

• міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

• кредитні і розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• організація і здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України;

• товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• орендні операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законами України.

Згідно із Декретом КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю", від 19.02.93 р. №15-93 до валютних операцій належать:

• операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цін­ності, за винятком операцій, які здійснюються між резидентами у валюті України;

• операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обі­гу як засобу платежу, з переданням заборгованості та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

• операції, пов'язані з ввезенням, переводами та вивезенням з території Украї­ни валютних цінностей.

Під іноземною валютою розуміють: грошові знаки іноземних держав, а також цінні папери — платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви, сертифікати та ін.), фондові цінності (акції, облігації та ін.) в іноземній валюті та інші цінності (благородні метали, дорогоцінне каміння і т.д.). Перелік іноземних валют, які є законним засобом платежу на території Укра­їни і можуть бути використані при здійсненні торгових і неторгових операцій, подано у класифікаторі іноземних валют.

До 1-ї групи Класифікатора іноземних валют належать вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші валюти (американські та канадські долари, євро та ін.).

До 2-ї групи Класифікатора іноземних валют входять валюти з обмеженою конвертованістю (валюти окремих країн, що розвиваються, країн Центральної та Східної Європи, країн колишнього СРСР).

До 3-ї групи Класифікатора іноземних валют відносять неконвертовані ва­люти, які не обмінюються на інші валюти.

Для проведення господарської діяльності суб'єкти, які співпрацюють з нерези­дентами, повинні здійснювати операції з купівлі та продажу безготівкової інозем­ної валюти. З огляду на це необхідно розглянути поняття валютного курсу, видів валютних курсів та способів розрахунку офіційного курсу української валюти.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці національної валюти, виражена в грошовій одиниці валюти іншої країни.

Основними економічними факторами, які впливають на валютний курс, є:

стан платіжного балансу країни;

рівень процентних ставок;

рівень інфляції;

міждержавна міграція короткотермінових капіталів та ін. Види валютних курсів:

• Курс, який коливається, — це валютний курс, який вільно змінюється і визначається на основі попиту і пропозиції на ринку.

• Плаваючий курс — різновид курсу, що коливається. Передбачає взаємозв'язок між зміною валютного курсу цієї країни та динамікою курсів окремих валют інших країн або набору валют (валютного кошика).

• Фіксований валютний курс — це офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, яке ґрунтується на валютних паритетах, закріплених в законодавчому порядку.

Валютний коридор — це встановлення максимального та мінімального зна­чення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют, в межах яких може змінюватись поточний обмінний курс на ринку. Для підтримки валют­ного коридору потрібно:

постійний гарантований рівень власних валютних резервів;

стабільний стан економіки країн — основних торговельних партнерів.

Котировка — це визначення та встановлення курсу іноземної валюти до на­ціональної. Вона не є постійною величиною, оскільки попит і пропозиція на валю­ти на валютному ринку постійно змінюється.

Крос-курс — це котировка двох іноземних валют, жодна з яких не є націона­льною валютою учасників угоди, які встановлюють курс. Під крос-курсом також розуміють курс, обрахований розрахунковим шляхом з курсів двох валют до тре­тьої валюти.

Визначення офіційного курсу української валюти до різних валют світу від­бувається у такий спосіб:

до USD визначається НБУ на основі результатів торгів на УМВБ;

до всіх інших валют 1-ї групи Класифікатора іноземних валют — через кроскурси Франкфуртської валютної біржі та Московської міжбанківської валю­тної біржі;

до національних валют країн колишнього СРСР — через крос-курси ЦБ Росії при встановленні офіційного курсу рубля;

відносно до решти валют 2-ї групи Класифікатора іноземних валют — через крос-курси, які публікуються в „Financial Times".

Офіційний курс української гривні використовується:

у всіх безготівкових операціях купівлі та продажу іноземної валюти;

в бухгалтерському обліку всіх операцій, які проводяться в іноземній валюті;

в розрахунках з бюджетом, митницею та іншими державними органами;

в ціноутворенні тощо.

Національним законодавством встановлена система валютного ре­гулювання в Україні. До основних елементів цієї системи належать:

механізм встановлення валютного курсу;

конвертованість валюти та режим обміну на інші валюти;

валютні інституції;

наявність або відсутність валютних обмежень;

порядок здійснення міжнародних розрахунків;

використання іноземної валюти на території країни;

системи національних органів регулювання та ін.

Одними із найактивніших суб'єктів валютного регулювання є бан­ки та фінансово-кредитні установи. Структура міжбанківського валют­ного ринку України включає в себе такі інституції:

Національний Банк України;

уповноважені банки — комерційні банки, які мають ліцензію НБУ на проведення операцій з іноземною валютою;

• інші фінансово-кредитні організації — резиденти (страхові, інвестиційні та ін.), які мають ліцензію НБУ;

юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземної валюти;

• кредитно-фінансові установи — нерезиденти, які отримали індивідуальний дозвіл НБУ;

валютні біржі;

валютні відділення товарних та фондових бірж.

Організація розрахунків в іноземній валюті в Україні ґрунтується на та­ких положеннях:

• валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України;

• всі надходження на користь резидентів в іноземній валюті, що належить до 1-ї категорії Класифікатора іноземних валют, підлягають обов'язковому 50% продажу протягом 5 днів;

• уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) за дорученням і за рахунок резиден­тів з ціллю забезпечення виконання зобов'язань резидентів;

• в розрахунках між резидентами та нерезидентами в межах торгового обігу використовується як засіб платежу іноземна валюта в перерахунку у валюту України в готівковій чи безготівковій формі;

• здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в рамках торгового обігу в валюті України допускається лише при наявності індивідуальної ліцензії НБУ або наявності двосторонніх угод;

• валютні цінності резидентів, які знаходяться за межами України, підлягають обов'язковому декларуванню в НБУ.