Функції процесу навчання

Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забезпечити виконання цього завдання реалізацією його освітньої, розвиваючої та виховної функцій.

Освітня функція навчання. Реалізація цієї функції покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок.

Знання — узагальнений досвід людства, що відображає різні га­лузі дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірно­стей, ідей, теорій, якими володіє наука.

Знання є головним компонентом освіти. У їх сукупності виокремлюють такі види: основні терміни і понят­тя, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жод­ного висловлювання; факти щоденної дійсності та науко­ві факти, без знання яких неможливо зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і обстоювати ідеї; основні закони науки, що розкривають зв'язки й від­ношення між різними об'єктами та явищами дійсності; теорії, що містять систему наукових знань про певну су­купність об'єктів, методи пояснення та передбачення явищ певної предметної галузі; знання про способи діяль­ності, методи пізнання й історії здобуття знань (методо­логічні знання); знання про норми ставлення до явищ життя (оцінні знання).З огляду на специфіку видів знань, їх поділяють на те­оретичні та фактичні.

Теоретичні знання — логічні узагальнення щодо практики реального людського буття, тобто поняття, системи понять, абс­тракції, теорії, гіпотези, закони, методи науки.

Вони репрезентують сукупність ідей, поглядів, кон­цепцій, вчень, уявлень про об'єктивну дійсність.

Фактичні знання — ознайомлення з реальними, дійсними, одиничними поняттями, тобто знаками, цифрами, буквами, гео­графічними назвами, історичними особами, подіями.

Серед знань, що мають засвоїти учні у процесі навчан­ня, особлива роль належить тим, які виражають способи діяльності і використовуються на практиці. Вони мають алгоритмічний характер, тобто подані як система операцій (наприклад, знання про способи і порядок виконання арифметичних дій). У навчальних предметах вони оформ­лені як правила.

Освітня функція навчання повинна забезпечити: повно­ту знань, яка визначається засвоєнням передбачених нав­чальною програмою відомостей з кожної навчальної дисци­пліни, необхідних для розуміння основних ідей, істотних причинно-наслідкових зв'язків; системність знань, їх упо­рядкованість, щоб будь-яке знання випливало з поперед­нього і прокладало шлях для наступного; усвідомленість знань, що полягає в розумінні зв'язків між ними, постійне прагнення самостійно поповнювати їх; дієвість знань, що передбачає вміння оперувати ними, швидко знаходити ва­ріативні способи застосування їх із зміною ситуації.

Окрім засвоєння системи знань, освітня функція забез­печує формування в учнів умінь та навичок.

Уміння —- здатність на належному рівні виконувати певні дії, за­снована на доцільному використанні людиною знань і навичок.

Вони передбачають використання набутого досвіду, знань у процесі практичної діяльності людини.

Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому індивід спро­можний виконувати певну дію раціонально, точно і швидко, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.

Будучи необхідним компонентом уміння, навички формуються методом цілеспрямованих вправлянь на осно­ві використання знань про певний спосіб дії.

Залежно від характеру реалізації виокремлюють пер­винні та вторинні вміння. Первинні вміння — неавтоматизовані дії, підпорядковані певному правилу. Це може бути неавтоматизована навичка (початкова стадія її становлен­ня), а може бути й дія, в повній автоматизації якої нема по­треби. Особливістю первинних умінь є їх близькість до на­вичок, можливість автоматизації. Вторинні вміння — дії, які принципово не можуть бути автоматизовані, оскільки не мають однозначного правила в своїй основі й передбача­ють елементи творчості. Вони включають навички, але не зводяться до них. У навчальному процесі вони підлягають повній автоматизації і входять як автоматизовані компо­ненти до складних вторинних умінь. Наприклад, написан­ня літер є навичкою, без якої неможливо набути вміння викладати свої думки на письмі. Під час оволодіння грамо­тою написання літер є первинним умінням, пізніше воно перетворюється на навичку. Друге первинне вміння — уз­годження слів — може стати навичкою, але може залиши­тися і первинним умінням.

Уміння і навички можуть бути теоретичними (в їх ос­нові — правила оперування поняттями, вони є результа­том аналізу-синтезу) і практичними (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей, зразків).

За словами В. Сухомлинського, кожний учень за роки навчання у середній школі повинен обов'язково оволодіти такими загальнонавчальними вміннями: спостерігати явища навколишнього світу; думати — зіставляти, порів­нювати, протиставляти, знаходити незрозуміле, дивувати­ся; висловлювати міркування про те, що учень бачить, спо­стерігає, робить, думає; вільно, виразно, свідомо читати; вільно, досить швидко і правильно писати; виокремлюва­ти у прочитаному логічно завершені частини, встановлю­вати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними; знаходи­ти книжку з питання, що цікавить; знаходити в книжці матеріал, що цікавить; робити попередній логічний аналіз тексту в процесі читання; слухати вчителя і водночас стис­ло занотовувати зміст його розповіді; читати текст і водно­час слухати інструктаж учителя щодо роботи над текстом, над логічними складовими частинами; написати твір — розповісти про бачене навколо себе.

Розвиваюча функція навчання. Сутність її полягає в розвитку учнів у процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно-почуттєвої сфери, навчальних інтересів, мотивів і здібно­стей. Передусім слід розвивати мислення учнів на основі за­гальних розумових дій і операцій. Учні загальноосвітньої школи (неповної та повної) мають навчитися: структурування знань — встановлення найближчих зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у про­цесі яких визначається структура знань; систематиза­ції знань — встановлення віддалених зв'язків між понят­тями, реченнями тощо, в процесі яких вони організуються в певну систему; конкретизації знань — практичного за­стосування знань у ситуаціях, пов'язаних з переходом від абстрактного до конкретного; варіювання знаннями — зміни неістотних ознак понять, їх властивостей, фактів тощо при постійних істотних; доведення — логічного роз­мірковування; формулювання висновків — поступового спрощування теоретичного або практичного виразу з метою отримання наперед відомого його виду; пояснення — акцентування думки на найважливіших моментах (зв'яз­ках) під час вивчення навчального матеріалу; класифіка­ції — розподілу понять на взаємопов'язані класи за істот­ними ознаками; аналізу — виокремлення ознак, властиво­стей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей; синтезу — поєднання, складання частин (дія, зворотна аналізу); порівняння — виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх власти­востей; абстрагування — виділення істотних ознак понять відкиданням неістотних; узагальнення — виокремлення ознак, властивостей, істотних для кількох понять.

Під час навчального процесу вчитель сприяє розвитко­ві в учнів волі та наполегливості (обмірковує проблемні си­туації, завдання, теми дискусій тощо); розвиває їхні емо­ції — здивування, радість, цікавість, парадоксальність, переживання (продумує, коли і як створити необхідні си­туації).

Виховна функція навчання. Виховний характер нав­чання є об'єктивною для всіх епох його закономірністю, а також важливою функцією діяльності вчителя, який вихо­вує підростаюче покоління насамперед у процесі навчання. Зрозуміло,. що процес навчання передусім сприяє форму­ванню наукового світогляду учнів на основі засвоєння систе­ми наукових знань про природу, суспільство і людину, вихо­ванню відповідного ставлення до життя і до самих себе. Це є підґрунтям для виховання моральних, трудових, естетич­них і фізичних якостей особистості. У процесі навчання формуються такі моральні якості, як почуття обов'язку і відповідальності, дружби й колективізму, доброти і гуманізму, активна позиція щодо навчання і життя взагалі, а та­кож якості, необхідні майбутньому працівникові будь-якої .галузі виробництва: вміння планувати свою роботу, добира­ти прийоми її виконання, контролювати себе, раціонально використовувати час.

Реалізація освітньої, розвиваючої та виховної функцій навчання залежить від таких чинників:

а) використання змісту навчального матеріалу. У кожній темі підручника закладено достатньо навчального матеріалу для реалізації усіх функцій навчання, однак для посилення освітньої, розвиваючої та виховної ролі цього матеріалу вчитель повинен доповнити його цікавими відомостями з інших джерел;

б) добір форм, методів і прийомів навчання. Для реалізації освітньої функції добирають форми і методи навчання, які заохочують учнів до самостійного здобування знань, умінь та навичок (опрацювання додаткової літератури, спостережень, написання рефератів та ін.);

в) забезпечення порядку і дисципліни на уроці. Вони є необхідною умовою успішної навчально-виховної роботи, активної участі учня у педагогічному процесі;

г) використання оцінок. Цьому сприяє аналіз відповіді учня і мотивація оцінки, яку виставляє вчитель. Зауваження про неточність чи неповноту відповіді спонукає учня до поповнення знань. Зауваження щодо успіхів або невдач мають виховний аспект, оскільки викликають в учня певні переживання, активізують його навчально-пізнавальну діяльність;

ґ) особа вчителя, його поведінка, ставлення до учнів. Ерудований педагог викликає в учнів бажання підвищу­вати свій освітній рівень; тактовний, доброзичливий — позитивно впливає на виховання учнів, навіть важкови-ховуваних.

Усі функції навчання тісно пов'язані між собою, і реа­лізація однієї з них обов'язково зумовлює реалізацію пев­них аспектів іншої. Тому педагог, готуючись до уроку, повинен чітко визначити його освітню, розвиваючу і ви­ховну мету.