Шляхи підвищення ефективності процесу виховання

Підвищення результативності виховного процесу, по­долання в ньому формалізму завжди були актуальними питаннями. Досягненню цього сприяють уникнення без­системності, усунення заорганізованості учнівського жит­тя безліччю непотрібних заходів.

Типовими проявами формалізму у виховному процесі є: — дроблення виховного процесу, тобто однобічно-ана­літичний підхід до планування, здійснення й оцінювання виховної роботи, що суперечить цілісності реального про­цесу розвитку людини й колективу. Виховна робота часто планується, здійснюється й оцінюється як сума окремих заходів;

гонитва за кількістю виховних впливів, що суперечить характеру реального процесу розвитку людини і колективу, який визначається передусім якістю виховання;

• однобічність трактування впливу, яка суперечить багатостороннім виявам реальної людини і колективу. Так, бесіду, доручення тощо нерідко розглядають як засіб лише морального або естетичного виховання, хоча насправді вони є комплексними методами виховання;

• відсталість форм виховного впливу, традиційний, консервативний підхід до виховної роботи, який суперечить динамічному розвитку особистості та колективу;

• невиразність виховного впливу, відсутність індивідуально-диференційованих форм, тобто однобічний підхід до виховної роботи, її планування, здійснення, оцінювання, що суперечить реальному процесові розвитку людини і колективу, в якому органічно поєднуються загальне, окреме (групове) та індивідуальне;

• зовні показний характер виховної роботи, що суперечить характеру внутрішнього розвитку людини і колективу, тобто виховання має охоплювати відкриті та приховані впливи на особистість, що формується. їх метою є розвиток внутрішніх установок особистості;

• незавершеність, неповнота виховних впливів, тобто їх однобічно навчальний характер, зведення виховної роботи до заходів для вихованців. За такого підходу учень розглядається тільки як об'єкт впливу, а стосунки між ним і наставником є суб'єкт-об'єктними, хоч мають бути суб'єктсуб'єктними, коли особистість старшого, більш досвідченого Не піднімається над особистістю молодшого, менш досвідченого, не сковує її своїм авторитетом, тобто спілкування і діяльність їх відбуваються на паритетній основі.

Удосконалення виховного процесу в школі передбачає:

1. Організацію виховних центрів: створення музеїв, тематичне оформлення рекреацій. Як стверджував В. Сухомлинський, у школі і стіни повинні говорити. Така інформаційно-образна насиченість шкільних приміщень не тільки збагачує учнів знаннями, які виходять за межі навчальних програм, а й має відчутний виховний вплив на них.

2. Органічне поєднання завдань, вирішуваних школою, з потребами довкілля. Це передусім організація допомоги школярів населенню в охороні та примноженні багатств природи, у вирішенні проблем виробництва, орієнтації учнів на вибір потрібної для їх міста чи села професії.

3. Створення в школі морально-психологічного клімату поваги до знань. Школа має пропагувати серед учнів думку, що в цивілізованому суспільстві людині вигідно бути вихованою і освіченою. Це потрібно й суспільству. Тому виховний процес має долати тимчасове явище неповаги де­яких учнів до вихованості й освіченості.

4. Підбір раціонального змісту виховання відповідно до його мети і рівня вихованості колективу й окремих учнів. Школа повинна відчувати, який напрям змісту виховання треба посилити на певному етапі виховної роботи. На початку XXI ст. в Україні такої уваги потребують питання морального і правового виховання, підготовка учнівської молоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості до негативних явищ життя тощо.

5. Розумне співвідношення між інформаційними методами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності. Це зумовлено превалюванням у школі словесних методів виховання, які дають змогу формувати погляди і переконання учнів, але не забезпечують вироблення відповідних навичок і звичок поведінки. Цим зумовлений розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів, подоланню якого сприяє залучення їх до різноманітних видів діяльності.

6. Своєчасне здійснення виховних заходів, акцентування уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але, як відомо, виховання повинне бути профілактичним, запобігати негативним явищам.

7. Використання різноманітних форм і методів виховного впливу, які б відповідали віку учнів, спонукали їх до активності, ініціативи й самостійності в підготовці та проведенні виховних заходів.

8. Підвищення емоційності виховних заходів. Ця вимога ґрунтується на твердженні психологів, що знання засвоюються швидше і стають поглядами й переконаннями за небайдужості до них учня, емоційного переживання у процесі їх засвоєння.

9. Створення умов для розвитку самостійності та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самовиховання.

10. Подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів. Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю у взаємодії з ними. Школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути досвіду відносин на демократичних засадах.

Особливу увагу школа повинна приділити подоланню атеїзму, звички терпіти національне приниження, зне­важливого ставлення до власної культури та мови, а також лихослів'я, злодійства, алкоголізму, хабарництва, апатії та байдужості, взаємної підозрілості, некерованості сексуальних потягів та ін.

Народна педагогіка про критерії вихованості:

Оцінюй людину за її вчинки.

На дерево дивись, як родить, а на людину — як робить.

Говорить вздовж, а живе впоперек.

Народна педагогіка про самовиховання:

Не лінись рано вставати та замолоду більше знати.

Доки не впріти, доти не вміти.

Людей питай, а свій розум май.

Хто рано встає, тому Бог дає.