3.7. Спільна виховна робота школи, сім'ї і громадськості

План

1. Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї

2. Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

3. Види і методи роботи з батьками учнів

4. Залучення громадськості до виховання дітей

5. Церква і виховання підростаючого покоління

Дитячі та юнацькі організації

Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З появою дитини на світ сім'я по­кликана готувати її до життя і практичної діяльності, за­безпечити раціональну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути влас­ного досвіду поведінки й діяльності. Оскільки метою вихо­вання підростаючого покоління є формування всебічно роз­виненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича, сімейне виховання має бути спрямоване на розвиток тіла, душі, розуму. Тілесне виховання передбачає зміцнення здоров'я, сил, правиль­ний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — за­значає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо на­ших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токси­команія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та ін­ших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а зна­чить, і над нашим майбутнім».

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Відбува­ється воно завдяки добре налагодженому духовно-мораль­ному життю у сім'ї, вчинкам людей, прикладу батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю.

Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї роз­криває перед дітьми широкий простір для нагромадження знань як основи для формування наукового світогляду, оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням), вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером). Во­но готує дітей до розумової діяльності.

Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу ува­гу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей, піклу­вання про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до тради­цій, звичаїв, обрядів, до свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від то­го, якою вона є. Головними умовами сімейного виховання є непорушний авторитет сім'ї, подружня вірність, любов до дітей, відданість обов'язку їх виховання, відповідаль­ність батька за створення домашнього затишку, забезпе­чення на власному прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами народу, держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх Вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтереса­ми суспільства, формується свідомий громадянин країни. Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Далекоглядні батьки змалку за­лучають дітей до сімейної праці, дбають, щоб вони мали адекватні віковим можливостям трудові обов'язки. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання залежить від організації до­машнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сі­мейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюдже­ту сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного .робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотриман­ім сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з Прогулянки — помий руки тощо). Домашній затишок обла­городжує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Реалізувати свої ви­ховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей. «Ваша власна поведін­ка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — ви­рішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказує­те їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмов­ляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчу­ває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже ви­ховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі по­ради й методи вам не допоможуть».

У праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко на­водить приклади таких видів негативного авторитету бать­ків: «авторитет придушення», який ґрунтується на примусі, залякуванні, спричинюючи формування у дітей брехливос­ті, жорстокості, агресивності; «авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства», коли бать­ки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати нака­зом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерс­тва» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого при­воду; «авторитет любові» —усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів у сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум­лінно ставляться до праці, сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, виявляючи до них і належну вимогливість.

Надто важливою є роль дідусів і бабусь у сімейному ви­хованні. Однак батьки не повинні перекладати на них свої обов'язки. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків і збагачених життєвим досвідом дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають розв'язати й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, неза­довільні житлові умови, недостатнє матеріальне забезпе­чення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції бать­ків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка є наслідком того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі ви­ща, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 роки — в чотири рази. Не менш відчутною причиною збільшення кількості неповних сімей є розлучення. У неповній сім'ї діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми, що ускладнює процес їх виховання.

У розлучених сім'ях особливо відчувається дефіцит чо­ловічого виховного впливу, наслідком чого є порушення гармонійного розвитку інтелектуальної сфери дитини; ускладнення процесу ідентифікації з батьківським (чоло­вічим) і материнським (жіночим) образами; неможливість спостерігати позитивну модель подружніх взаємин; силь­на прив'язаність дитини до матері; різні відхилення психі­ки й фізичні вади. Однак діти рідко втрачають любов до батька, який проживає окремо, якщо він не принижує ав­торитету матері. Вони ненавидять суперечки батьків, по­боюючись, що це може призвести до необхідності вибрати одного з них, втративши змогу бути одночасно з іншим. Часто вони, відчуваючи свою провину й відповідальність за незлагоди в сім'ї, намагаються відвернути батьків від суперечок. Здебільшого це негативно впливає на їх пове­дінку, спричинює прояви агресії, нервові зриви.

Розлучена сім'я необов'язково є причиною відхилень у розвитку й поведінці дитини. Вона може справитися з пев­ними несприятливими обставинами, якщо їй буде приділе­на увага і своєчасна допомога дорослих, у тому числі й пе­дагогів. Але незадоволеність емоційними контактами, життєва невпевненість у позитивній оцінці з боку дорос­лих, ігнорування ґї матеріальних потреб часто викривлю­ють ціннісні орієнтації, зумовлюють неадекватну само­оцінку, комплекси тощо.

Особливою проблемою є так зване соціальне сирітство. Діти, які належать до цієї категорії, через асоціальну пове­дінку батьків позбавлені їх опіки.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обсте­ження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовіль­них для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним ро­бочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, вона стає роздратованою, проявляє своє незадоволення всім, а згодом і небажання виконувати домашні завдання.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Діти із сімей з низькими доходами почуваються се­ред однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається поми­лок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі групи:

а) педагогічно неспроможні сім'ї. У таких сім'ях батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам);

б) педагогічно пасивні сім'ї. Вони не виявляють особливої активності у вихованні дітей або з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) чи суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належно це робити. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними;

в) антипедагогічні сім'ї. Передусім у такій сім'ї антипедагогічні, аморальні умови виховання дітей, панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що по­требують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, однак на її виховання бракує часу, тому вони передо­ручають цю справу гувернанткам. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них дру­зів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», то­му вони ігнорують і шкільну дисципліну, яку батьки не­рідко трактують, як посягання на свободу їх дитини.