Виховний вплив колективу

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній ді­яльності учнів, у якій видно успіхи та невдачі кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу вживає необхідних заходів, схвалюючи або засуджуючи діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.

У процесі різних видів діяльності в дитячому колекти­ві встановлюються міжособистісні зв'язки і взаємини.

Розвиток взаємин між особистістю і колективом відбу­вається за однією з таких моделей: 1) особистість підкоря­ється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія); 3) осо­бистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кож­ній з цих моделей простежуються різноманітні лінії відно­син: колектив відштовхує особистість; особистість нехтує колективом; співіснування за принципом невтручання та ін. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі.

На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефектив­ність взаємин між особистістю і колективом досягається, якщо «це гуманні, людські взаємини між учнями, між ви­хователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і зло». Для гуманних стосунків між членами ко­лективу характерний постійний дружелюбний тон, увага ОДИН до одного, готовність допомогти товаришеві. У тако­му колективі всі вихованці відчувають себе частиною ціло-ро, немає «ізольованих», відкинутих, групового егоїзму та групової поруки. Це сприяє формуванню гуманної люди­ни, хорошого товариша, друга.

Виховний вплив колективу залежить також від стано-вища учнів у системі внутріколективних взаємин, від став­лення до первинного колективу. З огляду на це виокрем­люють такі групи дітей, підхід до виховання яких потре-Пуг повної диференціації:

учні, які цілковито віддані своєму колективу, легко підкоряються його вимогам, сумлінно ставляться до своїх учнівських обов'язків і дбають про відповідне ставлення до них усіх членів колективу;

1. школярі, переважно віддані колективу, виявляють активність та ініціативу у громадській роботі, але не вирізняються пізнавальною активністю, не завжди відповідально ставляться до навчання;

2. учні, які ретельні у навчанні, беруть активну участь у громадській роботі, претендуючи на авангардну роль у колективі, проте підтримкою і повагою його членів не користуються, оскільки охоче виконують тільки ті доручення, які підкреслюють їх зверхність у класі, їхні здібності та вміння;

3. учні, які не визнають вимог колективу, не дорожать його інтересами, байдужі до його життя. Вони недисципліновані, негативно ставляться до навчання, участі в громадському житті.

Вагому роль у вихованні особистості в колективі віді­грає громадська думка. Вона впливає на учня не лише під час зборів колективу або через критику в стінній газеті, а й у щоденному його житті та діяльності. У згуртованому колективі учні засуджують негідні вчинки товаришів, не че­каючи зборів.

«Яким би сильним інструментом не був вплив колекти­ву на особистість, — писав В. Сухомлинський, — цей інструмент не є всемогутнім. Більше того, саме тому, що цей інструмент сильний, гострий, часто-густо він виявляється дуже небезпечним не тільки в руках невігласа, але і в ру­ках досвідченого педагога. Чим успішніше він застосову­ється, чим глибше проникає у серце, тим більша небезпека «перегнути палицю», перетворюючи громадську думку ко­лективу на засіб розправи над людиною.

Але бувають і цілком протилежні явища. Цей найгостріший інструмент раптом відмовляє, колектив стає на бік того, на кого хотів би вплинути вихователь. Це буває часто у тих випадках, коли, намагаючись піддати колек­тивному осуду поведінку чи провину одного учня, вихова­тель не враховує якихось найтонших душевних порухів, якихось спонукальних мотивів, а колектив бачить, відчу­ває це. Так, для того, щоб впливати на особистість через колектив, вихователь нерідко намагається досягнути пов­ної відвертості перед колективом, він наполягає: розкажи все, колектив повинен знати все. Але підлітки, юнаки і дівчата якраз і не хочуть «вивертати душу», і в цьому ко­лектив їх підтримує».

Важливим засобом виховання особистості в колективі є Критика і самокритика. Критика допомагає позбутися не­доліків у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї поведінки, до самокритичності.

Правильно поставлене колективне виховання передба­чає розумне поєднання самостійного розвитку особистості урахуванням потреб колективу. «Природа дитини егоїс­тична, — писала Софія Русова, — і цей егоїзм необхідний для найкращого розвитку її індивідуальності. Виховання це мусить знищувати у малої дитини інстинкту егоїзму, без нього дитина не розвивається в справжню людину, а в якусь солодку сентиментальну істоту. Але разом з розвит­ком індивідуальності мусить складатися гуртова свідомість, громадське єднання, свідомість своїх відносин і сво­їх обов'язків до колективу».

Виховний вплив колективу посилюється за розумного поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву вихованцями самостійності, ініціативи, самоді­яльності, якщо колектив дбає про утвердження відносин співпраці вчителя й учнів. У таких колективах ролі його учасників адекватні їх можливостям, контроль за їх діяль­ністю переростає у самоконтроль, а сам колектив терпляче ставиться до недоліків кожного. Важливо забезпечити своє­часне педагогічне втручання у формування стосунків між членами колективу, створення тимчасових об'єднань з пе­реведенням до них вихованців, у яких не склалися нор­мальні стосунки в первинному колективі, змінюваність характеру і видів колективної діяльності, що дає змогу Прилучати учнів до нових стосунків.

Важливе значення для життя і діяльності колективу, Ного виховної ефективності має залучення учнів до вико­нання доручень. З цією метою можуть бути використані Такі види змінних творчих доручень:

— «господарі», «вартові»: забезпечують чистоту в при­міщенні, піклуються про порядок під час перерв, готують «Творчі вітання з днем народження від імені колективу;

• «санітари»: піклуються про зовнішній вигляд товаришів, змінне взуття, чистоту рук, дотримання режиму, вчаться і привчаються надавати необхідну допомогу, створюють і ведуть санітарний стенд в кутку колективу;

• «книголюби», «друзі книги»: піклуються про збереження підручників, підтримують зв'язок зі шкільною бібліотекою, знайомлять товаришів з цікавими книгами, новинками дитячої літератури, ведуть «книжкову лікарню», збирають, зберігають і використовують бібліотечку свого колективу, влаштовують книжкові виставки;

• «допитливі»: організовують вікторини, придумують загадки для використання в усному журналі, працюють з газетами і журналами, ведуть стенд «Це цікаве», «Куточок допитливих »;

• «друзі природи»: піклуються про квіти, рослини в приміщеннях, ведуть календар природи, допомагають товаришам у заповненні особистих «щоденників природи», організовують операції по збереженню природи;

• «веселята», «витівники»: організовують пізнавальні і рухові ігри, зберігають, поповнюють і використовують ігротеку колективу;

• «спортсмени», «друзі спорту»: проводять фізкультхвилинки, піклуються про те, щоб учні робили ранком зарядку, допомагають педагогам проводити спортивні ігри, свята;

• «журналісти»: придумують і розповідають (кожен частинку) невеликі усні розповіді, створюють усний журнал із сторінками, наприклад, «Загадки», «Новини», «Герої», «Таємниці навколо нас» та ін.;

• «газетярі»: випускають бюлетень, стінну газету, «блискавки».

Розглядаючи колектив як засіб виховання, на думку М. Красовицького, необхідно відкинути такі погляди ра­дянської педагогіки: а) політичне втручання у життя шкільного колективу, у зміст його діяльності; б) абсолюти­зування кожного положення або елементів досвіду А. Ма-каренка без урахування особливостей часу і критичного аналізу виховної практики; в) нереальні та безперспектив­ні спроби втілювати у практику систему А. Макаренка; г) положення про те, що колектив є єдиним інструментом виховання; ґ) колективну відповідальність за вчинки окре­мої особистості; д) беззастережне підпорядкування інтересів особистості інтересам колективу, доведення особистості у разі конфлікту з колективом до морального знищення; є) про перевагу колективної думки над думкою особистості при розв'язанні певних питань життя колективу; є) обме­ження свободи дитини у таких сферах, як участь у ви­ховних заходах, форми і об'єкти спілкування, політичні погляди, світоглядні та релігійні цінності, хобі тощо; ж) заорганізованість життя дітей у школі, намагання об­плутати учнів такою системою виховних заходів, щоб вони перебували під постійним педагогічним впливом упродовж усіх навчальних та вихідних днів; з) обговорення в колективі будь-якого вчинку особистості.

Водночас необхідно зберегти усе найкраще, що ви­правдало себе у виховній практиці педагогів-гуманістів: 1) головною метою формування та діяльності дитячого колективу є особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу; 2) визнання реальних прав дитини у шкільному колективі; 3) свобода вибору дитиною світоглядних, політичних, релігійних поглядів, її незалежність від офіційних шкільних орієнтирів; 4) створення у дитячому колективі системи гуманних стосунків, які забезпечують гідне місце кожної особис­тості, увагу і повагу до її думок, проблем, турбот; 5) забез­печення свободи кожної особистості в колективі передба­чає і певні обмеження, необхідні для її нормального функ­ціонування; 6) визнання спільної творчої діяльності, спільного творення добра, піклування про навколишній світ, про іншу людину; 7) сповідування принципу А. Ма-каренка: «Якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї».