Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
посібник Фіцула.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого покоління

Підростаюче покоління мають оточувати атмосфера по­ваги до моральних норм поведінки, щоб діти бачили нетер­пиме ставлення до їх порушників. Цього досягають за умо­ви, що у виховному процесі в школі, крім педагогів, беруть участь батьки, громадські організації, правоохоронні орга­ни та інші державні установи.

Батьки можуть керувати роботою гуртків за інтереса­ми, взяти шефство над учнями, які виявляють особливий інтерес до певних галузей знань, бути наставниками педа­гогічно занедбаних учнів. Не менш важлива їх участь у проведенні з учнями екскурсій на підприємства відповідно до профілю навчального предмета, у наданні школі допо­моги в профорієнтаційній роботі, у керівництві роботою учнівських бригад з ремонту обладнання навчальних кабі­нетів, виготовлення різноманітних приладів і наочності.

Для з'ясування можливості залучення батьків до ви­ховної роботи з учнями на батьківських зборах класу про­понують невеличку анкету: «Чим би Ви могли допомогти школі? Яку позакласну виховну роботу Ви хотіли б вести в школі? У який час і з якими класами Ви б могли вести гур­ток? » На основі отриманих відповідей організовують робо­ту спортивних секцій, гуртків художньої самодіяльності й технічної творчості, якими керують батьки.

Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські комітети. Починаючи працюва­ти з батьками учнів, класний керівник виявляє найактив­ніших, серед яких намічає кандидатів до батьківського комітету класу — авторитетних людей, яким властива ви­сока громадянська свідомість, ініціатива, які мають орга­нізаторські здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять дітей. Батьківський комітет класу обирають на батьківських зборах. На першому його засіданні класний керівник знайомить з типовим Положенням про батьків­ський комітет загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і зміст роботи членів комітету, їхні права та обов'язки. Обирають голову батьківського комітету і відпо­відальних за окремі види роботи: педагогізацію батьків, культурно-масову, спортивно-оздоровчу роботу, враховую­чи здібності, бажання, інтереси членів комітету. Класний батьківський комітет складає план своєї роботи на півріччя, виходячи з місцевих умов і завдань конкретного класу.

У роботі з батьківським комітетом класу педагог пови­нен виявляти тактовність, чуйне, доброзичливе, уважне ставлення до його пропозицій, своєчасно реагувати на них. Це сприятиме підвищенню його активності, зацікавленос­ті в оперативному розв'язанні актуальних проблем. На кожному засіданні його інформують про виконання рі­шень попереднього засідання. Про хорошу роботу батьків-активістів повідомляють за місцем їх роботи.

Аналогічні функції в масштабах школи виконує загаль-ношкільний батьківський комітет. Сфера його діяльності охоплює піклування про групи подовженого дня, санітар­ний стан школи, допомогу школі в проведенні ремонту, за­готівлі палива, організації літнього відпочинку дітей, їх харчування та ін.

Школи повинні підтримувати тісні зв'язки з підпри­ємствами, які допомагають їм у зміцненні матеріальної ба­зи, оснащенні навчальних кабінетів обладнанням, апара­турою, комп'ютерною технікою, проведенні ремонту тощо. їх працівники нерідко керують гуртками в школі, органі­зовують екскурсії учнів на підприємство, допомагають пе­дагогічному колективу у профорієнтаційній роботі, орга­нізації виробничої практики. Іноді підприємства резерву­ють робочі місця для випускників школи. Виховна роль взаємозв'язків школи і трудового колективу підприємства ще й у тому, що учні прилучаються до стосунків, які існу­ють у дорослому колективі, а це є найкращою формою ознайомлення дітей та підлітків з нормами і умовами жит­тя суспільства, підготовки їх до самостійної трудової діяльності. Школа допомагає підприємству в підготовці та святкуванні урочистих подій, організації концертів ху­дожньої самодіяльності, підвищенні педагогічної культу­ри працівників тощо.

Значну виховну роботу з учнівською молоддю прово­дить Служба у справах неповнолітніх, до складу якої входять народні депутати, педагоги, представники гро­мадських організацій, органів міліції, юстиції. Вона спрямовує свою діяльність на профілактику правопору­шень неповнолітніх, забезпечення нормальних умов для їх виховання, охорону їхніх прав.

Педагогічні колективи шкіл повинні підтримувати тіс­ні контакти з органами міліції у справах неповнолітніх. Та­ка діяльність передбачає попередження правопорушень неповнолітніми; виявлення, припинення та розкриття ско­єних ними злочинів; з'ясування причин та умов, що при­зводять до правопорушень неповнолітніми; виявлення до­рослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяль­ність, проституцію, алкоголізм, наркоманію та жебрацтво; виявлення осіб, які займаються виготовленням та поши­ренням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, статеву розпусту та ін.

Залучення громадськості до виховної роботи з учнями потребує від школи координування всіх її виховних впли­вів. Тому педагогічний колектив повинен знати умови і специфіку свого мікрорайону, виховні можливості підпри­ємств і установ, продумувати форми участі громадськості в організації виховної роботи з дітьми протягом року, орга­нізовувати педагогічне навчання представників громад­ськості, які залучаються до безпосередньої виховної робо­ти зі школярами.

Згідно зі ст. 35 Конституції України «церква і релігій­ні організації в Україні відокремлені від держави, а шко­ла — від церкви», що визначає світський характер держа­ви, а також світське навчання і виховання в закладах ос­віти усіх типів. У Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 25 листопада 1981 р. сказано, що релігійне виховання дітей здійснюють батьки в «межах родини» відповідно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації мо­жуть вести навчання з питань релігії «в місцях для цієї мети пристосованих». Закон України «Про свободу совіс­ті та релігійні організації» (ст. 6) передбачає, що «релігій­ні організації мають право... створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, вико­ристовуючи для цього приміщення, що їм належать...»

Щоб осягнути масштаби виховного впливу релігії на особистість, на розвиток цивілізації, досить звернутися до тверджень видатних людей про роль релігії у розвитку людства: «Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними» (Сократ); «Невизнання Бога є для держави найбільшим лихом, хто підриває релігію, той під­риває водночас і основи суспільства» (Платон); «Віра, релі­гія і моральність — необхідні підпори усякого добробуту і ладу» (Вашингтон).

Церква є педагогічною установою — колективною інс­танцією, що ставить за мету виховання, вдосконалення людського життя.

Значний вплив релігії на виховання дітей у сім'ї пояс­нюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. «Церква використовує кожну наго­ду, — зазначає М. Стельмахович, — щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям — про необ­хідність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені церквою, є тією духовною атмосферою, в якій діти зростають і розвиваються».

Релігія використовує такі засоби виховного впливу: бо­гослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпу­щення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються й покарання: позбавлення благословення, спокутування грі­хів, прокляття, піддання анафемі. Методами релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна органі­зація релігійної діяльності: регулярні відвідування цер­кви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята. Відчутним є виховний вплив релігійної музики, живопи­су, архітектури.

У релігії є чому повчитися, є що перейняти педагогам, а саме:

  • ідеал Людини-Легенди — безсмертної, мужньої, вольової, морально стійкої. Вона любить народ, і народ любить її. Вона приймає смерть в ім'я життя людей, в ім'я їх спасіння. Ідеал цієї Бога-Людини пережив віки й тисячоліття;

  • програму морального самоочищення, самовдосконалення людини, «науку життя», яка впродовж століть формувала істинну людяність, і допоможе нам сформувати певний тип людини, стиль стосунків її з навколишнім світом, здоровий духовний стан інтимних почуттів і роздумів, моральних вчинків і справ;

  • професійно-педагогічну майстерність релігійних діячів, їх уміння щоразу знаходити шляхи до людської душі, переконувати, ненав'язливо та делікатно «лікувати», духовність;

  • релігійну культуру як глибоке розуміння і знання людини, повага до неї, бажання допомогти не лише словом, а й конкретною справою: Біблія — не тільки цінна історична пам'ятка, а й підручник життя;

  • релігійні знання, релігійні науки як елемент світової культури.

Релігійні ідеали є могутньою силою, яка духовно жи­вить маси.