Поняття про форми організації навчання

Засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому по­рядку і в певному режимі.

Головними особливостями організаційних форм на­вчання є зовнішній вияв функцій учителя й учнів відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання вчителя та ін.); здійснення їх діяльності в певних часових межах — урок може тривати 45 чи ЗО хв., бути спареним (лекції, екскурсії); певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням нав­чальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може ви­конувати екскурсовод, проінструктований вчителем); орга­нізаційна форма навчання не пов'язана з характеристикою процесу навчання, його основними закономірностями. Во­на впливає на конкретний процес навчання, зумовлюючи, Наприклад, можливість індивідуального темпу навчальної роботи, на загальний перебіг і результат навчального про­цесу та ін. Склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групова робота за диференційованого навчан­ня або при виконанні лабораторних робіт).

До сучасної форми навчання людство прийшло не від­разу. Так, у школах давнього світу панувала система інди­відуального навчання, за якої вчитель навчав кожного уч­ня окремо. За індивідуально-групової системи навчання, яка домінувала у середньовічних школах, в одній групі збирали учнів з різним рівнем підготовки, заняття прово­дили без усталеного розкладу, а дітей приймали до школи впродовж року.

У XVI—XVII ст. у братських школах України й Білору­сі виникла форма організації навчальних занять, яка перед­бачала певні елементи класно-урочної системи навчання. Учитель працював фронтально з усім класом за певним розкладом. На заняттях використовували пояснення, бесі­ду, самостійну роботу, диспут, взаємне навчання. Учням давали домашнє завдання, виконання якого перевірялося під час занять, що мали назву «уроки».

Доцільність класно-урочної системи навчання та шля­хи її впровадження обґрунтував у XVII ст. Я.-А. Коменський. Ця система давала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів. Вона передбачала комплектуван­ня навчальних груп (класів) дітьми одного віку і з однако­вою підготовкою та навчання їх за однією програмою. її ефективність була настільки очевидною, що незабаром урок став провідною організаційною формою навчання у школах багатьох країн світу.

У XVIII ст. у Західній Європі, Америці заявила про се­бе белл-ланкастерська система навчання, розроблена англійськими педагогами Ендрю Беллом (1753—1832) та Джозефом Ланкастером (1778—1838). Суть її полягала у взаємному навчанні, коли старші учні початкової школи й ті, що добре вчилися, були помічниками вчителя і під його керівництвом навчали решту учнів. Це давало змогу одно­му вчителеві організувати навчання⁷кількох сотень учнів. Однак ця система не забезпечувала належної якості на­вчання, тому проіснувала недовго.

На початку XX ст. знову були спроби відмовитися від класно-урочної системи навчання. У СІЛА, Англії, деяких інших країнах Заходу стали впроваджувати системи інди­відуалізованого навчання, покликані готувати активних, ініціативних, енергійних функціонерів держави, найпо­ширенішою з яких був дальтон-план (від м.Дальтон у США). Згідно з нею скасовувалися уроки; навчальні класи ставали предметними «лабораторіями», кожен учень пра­цював самостійно, виконував тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливо­стей, а вчителі були консультантами й контролерами.

У другій половині 20-х років у дещо зміненому вигля­ді дальтон-план намагалися перенести до радянської школи. Основні його ідеї було втілено в лабораторно-бри­гадній організації навчання, за якої замість класів ство­рювали «лабораторії», учнів поділяли на невеликі групи-бригади (по 5—7 осіб). Училися вони за спеціальними підручниками («робочими книгами»), виконуючи скла­дені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета. Ця система не виправ­дала себе, оскільки знижувала керівну роль учителя, не забезпечувала опанування систематичними й міцними знаннями, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання. Проте окремі її елементи (самостійна робота з підручником, опрацювання довідкової та допоміжної літератури, виконання групових завдань на лабораторних і практичних заняттях) вартують уваги.

У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає у проведенні навчальної роботи з групою учнів постійного складу, одна­кового віку й рівня підготовки у формі уроку.

Опоненти її вважають урок пережитком радянської пе­дагогіки, «мертвою петлею для учнів» (Б. Коротяєв). Од­нак ця система має багато прихильників, переконаних у її конкурентоздатності з нововведеннями.

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів не повинна перевищувати 30 учнів. У селищ­них, сільських загальноосвітніх навчальних закладах кількість учнів у класах повинна становити не менше 5 осіб. За меншої кількості учнів у класі навчання здійсню­ють за індивідуальною формою.

Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних за­кладах становить: 1 кл. — 35 хв., 2—4 кл. — 40 хв., у 5— 12 кл. — 45 хв. Зміна тривалості уроків допускається за погодженням з органами управління освітою та органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

До організаційних форм навчання, що використову­ються в середній школі будь-якого типу, належать: урок, екскурсія, семінар, факультатив, предметний гурток, кон­сультація, домашня навчальна робота, практикум тощо. Головними його закономірностями за будь-якої форми навчання є залежність результатів навчання від урахуван­ня вчителем потреб учнів, рівня їхньої підготовки, значу­щості навчального матеріалу; залежність активності учнів від виду діяльності, яку організовує вчитель відповідно до змісту навчального матеріалу й методики його засвоєння та ін. Організаційні форми помітно впливають на всі сторо­ни навчального процесу. Так, під час колективної роботи учні вчаться слухати, осмислювати почуте, а індивідуаль­на робота сприяє формуванню зосередженості, організова­ності та самостійності. На семінарських заняттях вони набувають навичок опрацювання навчальної літератури, привчаються слухати виступи товаришів, критично стави­тися до них, аргументувати свої думки, на практикумах — організовувати своє робоче місце, планувати роботу, кон­тролювати її результати.

Оскільки класно-урочна форма базується на навчальній роботі з класом і на певному розкладі занять, виникає про­блема комплектування класу і складання розкладу. Класи комплектують при вступі дітей до школи, склад учнів збе­рігається від першого до останнього року навчання в цій школі, що сприяє забезпеченню чіткої організації та успіш­ного виховання учнівського колективу на основі навчаль­ної діяльності учнів. При комплектуванні класів (перших, п'ятих, десятих), а також їх поповненні добирають учнів одного віку обох статей з таким розрахунком, щоб у кожно­му класі була приблизно однакова кількість дітей, рівно­мірно були розподілені сильні й слабші учні, майбутні ак­тивісти та учні, які потребують посиленої уваги вчителя.

Складаючи розклад уроків, враховують динаміку пра­цездатності учнів упродовж дня і тижня, прагнуть зробити його стабільним, передбачають чергування гуманітарних і природничо-математичних предметів, можливості вико­ристання навчальних кабінетів, домагаються рівномірно­го навантаження учнів протягом тижня, зважають на інте­реси вчителя.

Класно-урочна система забезпечує керівну роль учите­ля, зміну видів занять^ можливість застосування різних методів навчання, активізує роботу учнів, сприяє раціо­нальному використанню часу, послідовному, систематич­ному вивченню матеріалу. Однак вона розрахована на середнього учня, ніхто з учнів не може випереджувати на­вчальний ритм відповідно до своїх можливостей. Ця систе­ма обмежує можливості індивідуального підходу до учнів, тому ті, хто не засвоїв певних предметів, змушені залиша­тися на повторний курс.