Школа і педагогічна думка в Європі в епоху Відродження і Реформації

Розвиток виробництва і розпад феодалізму в країнах Західної та Центральної Європи в XIV—XVI ст; зумовили розквіт науки, техніки, культури і мистецтва. Цей період називають епохою Відродження, характерною ознакою якої є гуманізм, що підносить людину в суспільстві, бо­реться проти її приниження. Відповідно гуманістична пе­дагогіка характеризується повагою до дітей, запереченням фізичних покарань, прагненням до вдосконалення здібно­стей дітей. Гуманісти значної уваги надавали фізичному та естетичному вихованню дітей, вивченню рідної, грецької й латинської мов, математики, астрономії, механіки, приро­дознавства, географії, літератури, мистецтва. Вони вважа­ли, що в процесі навчання й виховання діти повинні актив­но мислити, самостійно пізнавати навколишній світ, а тому навчально-виховний процес потрібно зробити при­вабливим для них, широко використовувати наочність, ор­ганізовувати прогулянки, екскурсії та ін. Навчання має відбуватися рідною мовою. Жінки мають право навчатися в різних типах шкіл.

Значний вплив на розвиток тогочасної педагогічної думки справили праці нідерландського письменника-педагога Еразма Роттердамського (1469—1536). У своїх памфлетах «Похвала глупоті», «Розмови запросто» він гостро висміює середньовічні школи і виховання, като­лицьке духівництво, критикує схоластику, формалізм у навчанні, паличну дисципліну і брутальність учителів. Навчання, на його думку, має бути легким, приємним, ураховувати інтереси дітей, розвивати їхню активність і самостійність. Його книга «Молодим дітям наука» містить до 600 правил, важливих для юнацтва (наприклад, «Не будь надмірно цікавим до чужих справ»).

Італійський педагог Віпторіно да Фельтре (1378— 1446) створив школу «Будинок радості», якою уславився як «батько гуманності» і як перший учитель нового типу. Він першим втілив ідею школи на природі, про яку згодом заговорили і мріяли багато педагогів. Школа була розта­шована серед алей і фонтанів на березі мальовничого озера. Стіни палацу прикрашали фрески із зображенням дітей. Тут виховувалися діти вищої аристократії. Велика увага приділялася фізичному та розумовому вихованню (вивча­ли грецьку мову та літературу, математику, астрономію, природознавство, логіку, метафізику, музику, живопис). У школі не було тілесних покарань, значну увагу приділя­лося у вихованні особистому прикладу вихователів.

Французький письменник Франсуа Рабле (1494— 1553) у романі «Гаргантюа і Пантагрюель» гостро крити­кував схоластичне виховання дітей і молоді, прагнув пока­зати, яким має бути гуманістичне виховання. На відміну від зубрячки і схоластики, що панували в тогочасних шко­лах, він пропонував вибудовувати навчання на зацікавле­ності дитини навколишнім середовищем. Вивчення дітьми природи під час прогулянок, бесіди про предмети, що їх оточують, відвідування майстерень та ознайомлення з тру­довою діяльністю людей — усе це, на думку Рабле, поглиб­лює знання дитини, розвиває її мислення та активність. За такої системи навчання зникає потреба у зубрінні й тяж­ких покараннях.

Французький мислитель, представник філософського скептицизму Мішель Монтень (1553—1592) у творі «До­сліди» виступав проти схоластичного зубріння у навчанні, обґрунтував необхідність формування критичного мислен­ня, всебічного розвитку дітей. Особливу роль він відводив моральному вихованню, яке слід здійснювати не мораль­ними повчаннями, а прикладом і моральним вправлян­ням. Вважав, що молода людина повинна рости фізично здоровою, загартованою, вміти володіти зброєю. Освіта, на думку М. Монтеня, має поєднувати принцип свободи (учень мусить «просівати» крізь сито власного розуму все, що йому викладають), принцип чуйності та відповідності (слід зважати на душевні й розумові нахили дитини, дава­ти їй змогу висловитися, спрямовуючи і виправляючи її), підтверджувати навички освіти практичною діяльністю, а результати навчання — своїм життям.

У творі «Золота книга про найкращий лад і про новий острів Утопія» англійський соціаліст-утопіст Томас Мор {1478—1535) обстоював необхідність надання всім грома­дянам можливості «духовної свободи і освіти». Критикую­чи економічний і політичний лад в Англії, він змалював картину виховання й освіти дітей та молоді на фантастич­ному острові Утопія. Тут усі люди працюють, держава пік­лується про освіту і виховання громадян, які навчаються рідною мовою, вивчають арифметику, геометрію, приро­дознавство, астрономію, діалектику, музику. Вчителі ви­користовують наочні посібники, велика увага приділяєть­ся фізичному вихованню, гімнастичним та військовим вправам. Діти працюють разом з дорослими, опановують землеробство, ремесла. Дорослі мають змогу займатися са­моосвітою, до їхніх послуг бібліотеки та музеї. Чоловіки і жінки мають рівні права й можливості для здобуття осві­ти. У такий спосіб Т. Мор проголосив принцип загального навчання, вимагав однакової освіти для чоловіків і жінок, самоосвіти дорослих, спробував усунути суперечність між фізичною і розумовою працею.

Італійський мислитель Томаззо Кампанелла (1568— 1639) у творі «Місто Сонця» у фантастичній формі показав життя людей в соціалістичній державі, верховним керів­ником якої є вчений — «Сонце» (метафізик). Його поміч­ники — «Мон» (могутність), «Сін» (мудрість), «Мор» (лю­бов) керують обороною, економікою, наукою, мистецтвом, сімейно-побутовими справами. Усі громадяни працюють, займаються самоосвітою, відвідують бібліотеки, музеї, картинні галереї. Освіта і виховання зосереджені в руках верховного правителя та його помічників. Діти вихову­ються у спеціальних групах під керівництвом нянь-виховательок, у школах вивчають науки рідною мовою, займа­ються гімнастичними вправами (ігри, біг, метання диска), працюють у майстернях (взуттєвій, ковальській, столяр­ній, художній та ін.), у полі, на городі. На думку Т. Кампанелли, навчання і виховання мають бути такими, щоб із шкіл не виходили «дармоїди і злодії».

Протести гуманістів проти змісту й методики схолас­тичної освіти не могли істотно вплинути на діяльність середньовічної школи, яка залишалася під впливом като­лицької церкви. Почату гуманістами боротьбу продовжи­ли представники Реформації: Ян Гус (Чехія), Мартін Лютер і Томас Мюнцер (Німеччина).

Засновник протестантизму Мартін Лютер (1483— 1546) очолив освітній рух, основною метою якого була до­помога держави в звільненні освіти від надмірного впливу церкви, підняти роль освіти, створити кращі умови та можливості для її отримання. Свої погляди на школу і виховання він виклав у посланні «Бургомістрам усіх міст німецької країни про влаштування та утримання христи­янських шкіл» (1524). Передусім він вимагав від уряду змусити громадян віддавати дітей до школи. Початкова школа, на його думку, має забезпечувати релігійне наста­новлення в дусі протестантизму. У ній діти повинні опановувати читання, письмо, лічбу, закон Божий і церковні співи. М. Лютер детально визначив обсяг релігійного на­вчання, взявши за основу складений ним новий катехізис, запровадив недільні заняття священиків з дітьми за кате­хізисом. Для шкіл підвищеного типу він пропонував ви­вчення латинської, грецької, єврейської мов, історії, діа­лектики, природознавства, математики і музики. Ново­введенням стало фізичне виховання.

Боротьба проти католицизму сприяла не лише виник­ненню і поширенню різних протестантських шкіл, а й єзу­їтських шкіл, які пропагували католицизм. Орден єзуїтів, створений 1540 р. іспанським релігійним фанатиком Ігнатієм Лойолою (1491—1546), обрав знаряддям боротьби проти прогресу, науки і вільної думки сповідь, проповідь і школу. Єзуїтів не цікавила освіта мас, середні школи-колегіуми вони створювали для дітей феодальної знаті. Ви­ховання в них передбачало зміцнення впливу католицької церкви. Ці школи були добре оснащеними, у них викорис­товували принцип наочності, домінували м'яка (зовні) дисципліна, лицемірно ласкаве поводження з дітьми, ви­кладалися широкі загальноосвітні знання. Певною мірою це було новим для тогочасних освіти і виховання.

Діти в цих закладах були позбавлені свободи думки, їм були чужі такі моральні якості, як гуманізм, честь, патрі­отизм. У боротьбі з ворогами церкви єзуїти вважали при­датними будь-які засоби.