Нові технології навчання

Сучасні технології навчання зорієнтовані на особис­тість школяра, створення умов для його самовираження і саморозвитку. А прагнення постійно оптимізувати на­вчальний процес з урахуванням особливостей постіндустріального (інформаційного) суспільства зумовлює потре­бу в нових технологіях навчання. Реалізація цього праг­нення збагатила педагогічну теорію і практику навчання такими технологіями, як особистісно орієнтована, групо­вої навчальної діяльності школярів, розвивального на­вчання, формування творчої особистості, навчання як до­слідження, модульно-рейтингового навчання та ін.

Особистісно орієнтована технологія навчання. Цен­тром особистісно орієнтованого навчання є особистість ди­тини, її самобутність, самоцінність. У процесі його спочат­ку розкривається суб'єктивний досвід кожного, а потім узгоджується зі змістом освіти.

Метою особистісно орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні.

Головними завданнями особистісно орієнтованої тех­нології є:

• розвиток індивідуальних пізнавальних здібностей кожної дитини;

• максимальний вияв, ініціювання, використання індивідуального (суб'єктивного) досвіду дитини;

• допомога особистості у пізнанні себе, самовизначенні та самореалізації, уникнення формування попередньо заданих якостей;

• формування в особистості культури життєдіяльності, яка дає змогу продуктивно вибудовувати своє повсякденне життя, правильно визначати його лінію.

• Особистісно орієнтована технологія навчання має від­повідати таким вимогам:

— забезпечення виявлення навчальним матеріалом змісту суб'єктивного досвіду учня, в тому числі й досвіду попереднього навчання;

—спрямованість „викладених у підручнику (вчителем) знань не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а й на постійне перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного учня;

— постійне узгодження у процесі навчання суб'єктивного досвіду учнів з науковим змістом отриманих знань;

— активне стимулювання учнів до самооцінної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати їм можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження під час оволодіння знаннями;

— конструювання та організація навчального матеріалу з орієнтацією на те, щоб учні мали змогу обирати його зміст, вид та форму виконання завдань тощо;

— виявлення та оцінка способів навчальної роботи, яки­ми користується учень самостійно, стійко, продуктивно;

— забезпечення контролю й оцінювання не тільки результату, але передусім процесу учіння;

- забезпечення у процесі навчальної діяльності учня рефлексії, оцінювання учіння як суб'єктивної діяльності.

Особистісно орієнтована технологія навчання склада­ється з ланок — особистісно орієнтованих ситуацій, опинившись в яких, дитина повинна шукати сенс, пристосува­ти їх до своїх інтересів, створити образ чи модель свого життя, обрати творчий момент, дати критичну оцінку. Для вирішення такого завдання недостатньо наявних тань, потрібні пізнавальні пошуки.

Типовою ознакою особистісно орієнтованої підготовки учнів є врахування у навчально-виховній роботі особистісних характеристик його учасників — учнів, педагогічних працівників, батьків.

Особистісно орієнтоване навчання забезпечує перетво­рення учня з пасивного спостерігача, який засвоює знання та досвід, на активного співрозмовника та співробітника, суб'єкта навчально-виховної діяльності, продуктивної праці.

Технологія групової навчальної діяльності школярів. Важливість групової організації навчальної праці полягає у створенні нею можливостей для співпраці, налагодженні міжособистісних стосунків, спільному пізнанні навколишнього світу.

Групова навчальна діяльність — форма організації навчання в об'єднаних Загальною навчальною метою малих групах учнів за опосередкованого керівництва вчителем і його співпраці з учнями.

За групової організації навчальної праці вчитель має змогу керувати навчальною роботою кожного учня опосе­редковано, через завдання, які він пропонує групі, та які регулюють діяльність учнів. Стосунки між ним та учнями набувають характеру співпраці, оскільки на запитання, які виникають в учнів, він відповідає, безпосередньо втру­чаючись в роботу груп. Крім того, під час групової діяль­ності учні спілкуються між собою, допомагають один одно­му, співпрацюють.

Групова навчальна діяльність сприяє активізації і результативності навчання учнів, вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності, уміння доводити і від­стоювати свою точку зору, прислухатися до думки товари­шів, культури ведення діалогу, відповідальності за резуль­тати своєї праці. Навчання в групі формує й організатор­ські якості, адже учні вчаться розподіляти обов'язки, спілкуватися між собою, вирішувати конфлікти, які вини­кають у спільній діяльності.

За групової форми навчальної діяльності учні протя­гом одного і того самого часу виконують значно більший обсяг роботи, ніж за інших форм, виявляють високу ре­зультативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь, пе­редусім уміння співпрацювати. Більш продуктивними є формування мотивів навчання, розвиток гуманних сто­сунків між дітьми, а також таких елементів навчальної ді­яльності, як планування, рефлексія, самоконтроль, взає­моконтроль.

Технологія розвивального навчання. Ця технологія ґрунтується на уявленні про розвиток дитини як суб'єкта діяльності. Відповідно головною метою навчання вважа­ється забезпечення розвитку дитини.

Розвивальне навчання — спрямованість змісту, принципів, мето­дів і прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей школярів (сприймання, мис­лення, пам'яті, уяви та ін.).

Головною його метою є формування активного, само­стійного, творчого мислення учня, поступового переходу на цій основі до самостійного навчання.

Передумовами розвивального навчання є можливість учнів самостійно або з допомогою вчителя осмислювати матеріал, творчо використовувати його в нестандартних умовах, свідомо запам'ятовувати для подальшого нав­чання.

Важливим компонентом навчальної діяльності за роз­вивального навчання є навчальне завдання. Працюючи над ним, учень має знати, для чого він виконує завдання, які дії необхідні для його розв'язання, за яких умов їх можна ви­конувати, якими засобами при цьому послуговуватися.

8 огляду на особливості технології розвивального на­вчання, пропонується типологія адекватних структурі навчальної діяльності уроків, яка охоплює:

а) уроки на формулювання навчального завдання. їх компонентами є оцінка можливостей учня, створення си­туації успіху через особистісну мотивацію; практичне зав­дання, доступне для виконання кожним учнем; рефлексія способу дії, обговорення того, що зроблено.

Під час цих уроків навчальне завдання постає лише наприкінці заняття, а протягом усього уроку учень осмис­лює те, чого не знає;

б) уроки моделювання. Завдання, що постало на попередньому уроці, виконує роль моделі і зумовлює необхідність нового способу дій. Цінність такої праці полягає в тому, що результати є надбанням учня на все життя і ніколи не забудуться;

в) урок контролю. Передбачає усвідомлення учнями ролі перевірки й оцінювання знань для піднесення якості їх навчально-пізнавальної роботи;

г) урок оцінювання дій. Урок спонукає учнів сумлінно виконувати свої навчальні завдання, сприяє виробленню у них уміння аналізувати свою роботу, критично оцінювати її результати, виховує почуття обов'язку і відповідальності.

Створюючи програму розвивального навчання, учитель неминуче змушений буде подолати межі встановленої нав­чальної програми, передбачити, щоб учень мав змогу зай­матися тими видами діяльності, які викликають у нього найбільший інтерес, самостійно визначати інтенсивність та обсяг своєї діяльності. За такої організації навчання вчи­тель лише допомагає учневі у визначенні його навчального завдання, оволодінні необхідними методами і навичками їх застосування. Роботу з класом він починає зі стартової діа­гностики з предмета, визначення типів завдань для різних груп учнів.

Ефективність розвивального навчання підвищується внаслідок використання на уроці проблемного викладу навчального матеріалу, частково-пошукового і дослід­ницького методів навчання. Сприяють розвиткові учнів самостійна робота, робота з книжкою, приладами, само­стійне виконання письмових вправ, написання творів, розв'язування задач, спостереження тощо.

Для реалізації розвивального навчання вчитель має враховувати у своїй навчальній діяльності характерні особливості розвитку пізнавальної діяльності учнів різно­го віку, пробуджувати у них інтерес до свого навчального предмета, формувати мотиви навчально-пізнавальної ді­яльності, виховувати культуру розумової праці, вміння са­мостійно регулювати розумову діяльність.

Технологія формування творчої особистості. Твор­ча особистість володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблон­не, їй притаманні творчі здібності, які відповідають твор­чій діяльності та є умовою її успішного здійснення.

Формуванню творчої особистості сприяє дотримання вчителем під час організації навчальної діяльності таких принципів: принцип розвитку (передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів);

• принцип самодіяльності !(має на меті діяльнісний підхід, за якого учні відчувають себе співучасниками навчального процесу, а ідеї вчителя повністю оволодівають ними);

• принцип самоорганізації (передбачає спонукання учнів до організації свого робочого місця, планування роботи по виконанню навчального завдання, здійснення самоперевірки).

У процесі реалізації цієї технології важливо не регла­ментувати діяльність учня організовуючи процес навчан­ня так, щоб у ньому були елементи творчості, які передба­чають комбінування, аналогізування, універсалізацію, ви­падкові видозміни. Стимулюють творчу діяльність учнів вдалий підбір творчих завдань, використання ігрових мо­ментів та ін.

Розвитку продуктивної діяльності учнів сприяє вико­ристання такої технологічної схеми уроку: на підготовчому етапі вчитель розподіляє матеріал на блоки, до кожного бло­ку Готує 4—5 головних проблемних питань, а Щодо кожного питання — опорні конспекти (не більше однієї сторінки). Кожний конспект містить, як правило, 3—4 ключові слова-поняття. Урок починають з рейтингового опитування (на ос­нові нових понять), яке триває п'ять хвилин. Оцінюють від­повідь за п'ятибальною системою. Максимум балів під час такого опитування —25. Відповіді мають бути миттєвими, короткими. За опанування матеріалу блоку виставляють оцінку. Кожен урок має таку структуру:

1. стартовий рейтинг (5 хв.);

2. оголошення теми, мети, плану уроку;

3. надання учням опорних конспектів, які вивчають у групах (10 хв);

4. дискусія за змістом вивченого матеріалу за допомогою-опорних конспектів, головних понять (20 хв.);

5. самостійна робота з теми (протягом часу, який залишився).

Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів за такими технологіями дає змогу кожному працювати са­мостійно, опанувати узагальнені прийоми розумової ді­яльності, розвивати свої творчі здібності. Забезпечити та­ку навчальну діяльність учнів може вчитель, який налаш­тований на творчий пошук, впровадження нових методик навчання, нестандартних прийомів активізації пізнаваль­ної діяльності учнів.

Технологія навчання як дослідження. Використання у навчанні дослідницьких прийомів та методів сприяє гли­бокому засвоєнню учнями знань, формуванню у них умінь і навичок, вихованню інтересу до пізнавальної, творчої ді­яльності.

Дослідницький метод у навчанні — метод залучення учнів до са­мостійних пошуків, на основі яких вони встановлюють зв'язки між предметами, явищами і процесами об'єктивної дійсності, роблять висновки, пізнають закономірності.

Сутність цієї технології полягає у забезпеченні освіт­ньої підготовки учнів у процесі систематичних (за періода­ми навчання і навчальними предметами) навчальних до­сліджень. Метою застосування дослідницьких технологій в навчанні є набуття учнями досвіду дослідницької роботи в пізнавальній діяльності, об'єднання розвитку їх інтелек­туальних здібностей, дослідницьких умінь і творчого по­тенціалу, формування на цій основі активної, компетен­тної, творчої особистості.

Використання дослідницької технології забезпечує ви­рішення таких завдань:

• використання дослідницьких методів у вивченні учнями навчальних предметів;

• застосування досліджень під час ознайомлення школярів з окремими фактами, явищами, процесами;

—- допомога учням у засвоєнні дослідницьких засобів, формування їхніх дослідницьких умінь і навичок;

• прищеплення учням інтересу до навчальних і наукових досліджень;

• формування у школярів розуміння того, що їхнє навчання наближається до наукового пізнання;

• розвиток дослідницької складової у світогляді учнів;

• формування у школярів уявлень про дослідницьку стратегію в пізнавальній діяльності;

• забезпечення творчих спроможностей учнів на основі формування їхнього дослідницького досвіду;

• вивчення й аналіз індивідуальних особливостей формування дослідницького досвіду учнів, його впливів на інтелектуальний розвиток і виховання;

• освоєння вчителем дослідницького підходу до розкриття змісту навчальної програми з предмета, розподілу часу на вивчення окремих тем і розділів передбаченого програмою матеріалу, встановлення міжпредметних зв'язків, вибору доцільної методики організації дослідницько пізнавальної діяльності учнів.

У цьому процесі необхідно враховувати особливості пізнавальних інтересів учнів, їх інтелектуальних здібнос­тей, рівень знань, умінь і навичок та інших якостей осо­бистості, які визначають схильність і рівень підготовле­ності до дослідницької діяльності.

Для реалізації технології навчання як дослідження потрібно чітко визначити зміст навчальних досліджень, завдання, які необхідно вирішувати, характер дослідниць­кої діяльності учнів.

Як правило, навчально-дослідницька діяльність роз­гортається у такій послідовності: ознайомлення з літерату­рою; вивчення проблеми; постановка (формулювання) проблеми; з'ясування незрозумілих питань; формулюван­ня гіпотез; планування навчальних дій; збирання даних (фактів, спостережень, доказів); аналіз і синтез зібраних даних; зіставлення даних і умовиводів; підготовка до на­писання повідомлень; виступи з підготовленими повідом­леннями; переосмислення результатів під час відповідей на запитання; перевірка гіпотез; побудова нових повідом­лень; побудова висновків і узагальнень.

Для реалізації технології навчання як дослідження вчитель повинен бути широко ерудованим; добре орієнту­ватися в потенційних можливостях навчального предмета щодо використання дослідницьких методів; з'ясувати, які наукові методи можна адаптувати до рівня навчально-до­слідної діяльності учнів; знати учнів, їх можливості в нав­чально-дослідницькій роботі.

Модульно-рейтингове навчання. Ця технологія нав­чання дає змогу сконцентрувати пізнавальну, розвиваючу діяльність учня на певних логічно завершених частинах те­оретичних знань і практичних умінь, з урахуванням біль­шої кількості чинників визначати рівень його успішності.

Модульно-рейтингове навчання — послідовне засвоєння нав­чального матеріалу рівними, цілісними, логічно впорядковани­ми і обґрунтованими частинами (модулями), результати якого є підставою для визначення місця (рейтингу) учня серед одно­класників.

Модуль — логічно завершена частина теоретичних знань і практичних умінь з певної навчальної дисциплі­ни. Рейтинг — позиція учня в класі за результатами нав­чання з певного предмета, яка визначається рейтинговим показником, тобто величиною, яка є відсотковим відно­шенням суми опорних оцінок з усіх модулів до суми мак­симально можливих.

У межах навчальної дисципліни кожний модуль пов'язаний своїм змістом з попереднім і наступним. Ма­теріал кожного модуля можна поділити на дрібніші структурні частини — навчальні елементи. У межах кож­ного модуля вказують конкретну мету вивчення навчаль­них елементів, дають відповідні методичні рекомендації. Модулі найчастіше збігаються з розділами навчальної програми чи підручника. Кожен з них є відносно само­стійною й автономною частиною навчального процесу, яка розпочинається з оглядово-установчого заняття. За­лежно від навчального предмета модуль передбачає пев­ний обсяг знань, умінь і навичок, якими повинен оволоді­ти учень, перелік теоретичних і практичних завдань, які він має виконати.

Учень обирає доступний йому варіант запропонованих завдань відповідно до своїх можливостей. Він повинен зна­ти вимоги до змісту кожного навчального елемента на кон­кретному рівні. Виконуючи завдання найвищого рівня, учень опрацьовує додаткову літературу, пише творчу робо­ту, реферат, резюме-роздум, виготовляє прилади тощо.

Зміст модуля за домовленістю з учителем можна здати достроково, використавши вільний час на задоволення ін­ших своїх навчальних інтересів.

Кожен модуль передбачає такі види контролю, як тес­тування, семінар, навчальна практика, реферат тощо. Результати кожного виду контролю виражають певною кількістю балів — залежно від значущості навчального матеріалу, який він охоплює, і особливостей виду кон­тролю. Модульно-рейтингова оцінка складається із суми показників успішності (оцінок) за передбачені цим моду­лем види контролю. По закінченні певного модуля виводять у балах рейтинг кожного учня, а згодом його перево­дять у 12-бальну систему оцінювання знань, умінь і на­вичок учнів.

Модульно-рейтингова система спонукає учнів здобува­ти знання самостійно, користуючись методичними порада­ми педагога. Однак вона вимагає значних затрат часу на розроблення її технології, перевірку виконання завдань модуля, рівня знань, умінь і навичок учня.

Уміння педагога застосовувати різні технології навчан­ня дає йому змогу творчо підходити до організації навчаль­но-пізнавальної діяльності учнів, обираючи в конкретних умовах технологію навчання, яка найкраще забезпечує зас­воєння знань, формування умінь і навичок за мінімальних затрат зусиль і часу.

Як свідчить педагогічний досвід, модульно-рейтингова система значною мірою нейтралізує недоліки традиційної школи завдяки створенню таких дидактичних умов:

1. Організація навчального процесу за інноваційними проблемно-модульними програмами (граф-схемами навчальних курсів, науковими проектами навчальних модулів, розвивальними міні-підручниками та ін.)> які, розкриваючи соціально-функціональну роль кожного, чітко визначають психолого-дидактичний зміст спільної діяльності вчителя й учнів на певному етапі функціонування навчального модуля, забезпечують розвиток певного набору культурних функцій особистості з її ментальним досвідом і потенціалом.

2. Детальна технологізованість модульно-розвивального процесу на рівні окремого навчального курсу (сукупність навчальних модулів), змістового модуля (вісім основних освітніх технологій) і міні-модуля (ЗО-, 25-, 20-хвилинне навчальне заняття з чітко визначеною системою проблемно-діалогічних засобів).

3. Зменшення щоденних навчальних навантажень на учня. Замість 5—7-ми предметів він готує і вивчає 2—З, максимум 4, що дає йому змогу в кілька разів підвищити зосередженість на певному освітньому змісті.

4. Впровадження гнучкого розкладу і скорочення уроку до 30-ти (25 і 20) хв., оскільки три міні-модулі по 30 хв. забезпечують більший простір для маневру, ніж два уроки по 45 хв. Завдяки цьому незмінними протягом року є психофізіологічна готовність та інтелектуальна здатність учнів до ефективного навчання.

5. Гармонізація системи особистісної готовності учнів за допомогою спеціальних психолого-педагогічних. Заходів (систематичне, ґрунтовне тестування інтелектуального й особистісного зростання, гнучкий режим навчальної і позанавчальної праці тощо).

6. Оптимізація індивідуального пізнавального процесу кожного учня, оскільки навчання розпочинається з формування внутрішньої пізнавальної мотивації і через нормотворчість завершується рефлексивним осмисленням себе, своїх можливостей у реальному світі.

7. Дидактична унормованість професійної діяльності вчителя завдяки чіткій логічній послідовності етапів функціонування навчального модуля, їх змістовій психолого-педагогічній характеристиці, що дає змогу в деталях проектувати організацію навчально-виховного процесу у формах розвивальної педагогічної взаємодії на основі соціаль­но-культурного досвіду.

Нові інформаційні технології (НІТ) навчання. Ін­форматизація (лат. — пояснення, викладення) є одним із головних напрямів сучасної науково-технічної революції. На її основі відбувається перехід від індустрі­ального етапу розвитку суспільства до інформаційного. Вона означає процес перебудови життя суспільства на ос­нові використання достовірного, вичерпного і своєчасного знання в усіх суспільно значущих видах діяльності.

Процес інформатизації охоплює такі взаємопов'язані процеси, як медіатпизація (лат. — посередник) — удосконалення засобів збирання, збереження і поширення інформації; комп'ютеризація — удосконалення засобів пошуку та оброблення інформації; інтелектуалізація — роз­виток здібностей сприйняття і продукування інформації, тобто підвищення інтелектуального потенціалу суспільства, в тому числі з використанням засобів штучного інте­лекту.

Одним з пріоритетних напрямів інформатизації в Україні є освіта і наука. Започаткований він у 1986 р. із запровадженням у середніх загальноосвітніх школах кур­су інформатики.

Інформатизація загальноосвітніх навчальних закладів є важливою складовою інформатизації навчального проце­су. Вона охоплює створення, впровадження і розвиток комп'ютерно орієнтованого навчального середовища на ос­нові інформаційних систем, мереж, ресурсів і технологій. Метою інформатизації загальноосвітніх закладів є підго­товка підростаючого покоління до повноцінного життя в інформатизованій державі, підвищення якості, доступнос­ті й ефективності освіти.

Концепція програми інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп'ютеризації сільських шкіл окреслює такі пріоритетні напрями її реалізації:

1. Оснащення навчальних закладів сучасними засоба­ми інформаційних технологій, що передбачає створення або модернізацію спеціальних навчальних кабінетів відпо­відно до державних правил і норм, влаштування і облад­нання кабінетів комп'ютерної техніки в навчальних закладах, створення сучасних комп'ютерних мультимедій­них класів, локальної мережі класу і навчального закладу, телекомунікаційних засобів виходу до глобальної всесвіт­ньої мережі Інтернет, забезпечення базовими і спеціалізо­ваними системами, прикладними програмними засобами.

2. Інформатизація навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи. Йдеться про використання у процесі вивчення навчальних дисциплін педагогічних програмних засобів (ІШЗ) на базі сучасних комп'ютерів, телекомунікаційних мереж тощо.

3. Подальше вдосконалення вивчення інформатики.

Створення та розвиток національної інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів навчальних закладів. Складовими їх є індустрія прикладного програмного забезпечення навчального призначення (електронні під­ ручники, педагогічні програмні засоби, інструментальні середовища, комп'ютерні навчаючі системи), державна система сертифікації ППЗ, література з інформаційних технологій навчання та ін.

4. Пріоритетність функціонування української мови у сфері інформаційних технологій.

5. Інформатизація системи управління навчальними закладами.

6. Удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

7. Участь у міжнародних освітніх проектах.

Інформатизація суспільства і закладів освіти спонука­ла до створення нових інформаційних технологій (НІТ) навчання.

Нові інформаційні технології навчання — методологія і техноло­гія навчально-виховного процесу з використанням новітніх елек­тронних засобів, передусім ЕОМ.

Метою НІТ навчання є підготовка учнів до повноцінно­го життя та діяльності в умовах інформаційного суспільс­тва. Вони покликані забезпечити реалізацію таких педаго­гічних завдань:

• інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності та якості;

• формування відкритої системи освіти, що забезпечує кожній дитині і дорослому власну траєкторію самоосвіти;

• системна інтеграція предметних галузей знань;

• розвиток творчого потенціалу учня, його здібностей до комунікативних дій;

• розвиток експериментально-дослідницької діяльності та культури навчальної діяльності;

• формування інформаційної культури учнів;

• реалізація соціального замовлення, обумовленого інформатизацією сучасного суспільства, підготовка фахівців з інформатики і обчислювальної техніки, користувачів засобів нових інформаційних технологій.

• Для вирішення завдань НІТ навчання потрібне перед­усім оснащення класів обчислювальною технікою, локаль­ними і глобальними навчальними комп'ютерними мережа­ми, електронним демонстраційним обладнанням, комп'ютерними навчальними лабораторіями. Слід подбати і про відповідне програмно-методичне (навчальні, контролюючі, імітаційно-моделювальні, інструментальні, службові програми, програмно-методичні комплекси) та навчально-мето­дичне (навчальні, методичні посібники, нормативно-технічна документація, організаційно-інструктивні матеріали то­що) забезпечення НІТ навчання.

Важливим засобом НІТ навчання є комп'ютер.

У сучасній школі його використовують як об'єкт вив­чення, як засіб навчання, складову частину системи управління народною освітою, як елемент методики нау­кових досліджень.

Враховуючи потребу в підготовці учнів до життя та ді­яльності в умовах комп'ютеризації виробничих і управлін­ських процесів, школа має забезпечити їх комп'ютерну го­товність, тобто не лише ознайомити з основними сферами застосування комп'ютерів, їх роллю в розвитку суспільст­ва, дати знання про будову, принцип їх роботи, про алго­ритми і алгоритмічну мову, а й навчити користуватися комп'ютерними редакторами, складати програми на одній із мов програмування.

За допомогою комп'ютера як засобу навчання можна ре­алізувати програмоване і проблемне навчання. Використан­ня комп'ютера в процесі навчання сприяє підвищенню інте­ресу й загальної мотивації навчання завдяки новим формам роботи і причетності до пріоритетного напряму науково-тех­нічного прогресу; активізації навчання завдяки використан­ню привабливих і швидкозмінних форм подання інформації, змаганню учнів з машиною та самих із собою, прагненню отримати вищу оцінку; індивідуалізації навчання — кожен працює в режимі, який його задовольняє; розширенню інформаційного і тестового «репертуарів», доступу учнів до «банків інформації», можливості оперативно отримувати не­обхідні дані в достатньому обсязі; об'єктивності перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок учнів.

Запровадження нових технологій є об'єктивним проце­сом еволюції освіти, однак жодну з них не можна вважати універсальною, адже сучасна педагогічна реальність не може бути монотехнологічною. Тому важливо, щоб кожен педагог творив власну технологію навчально-виховної діяльності.

Учитель і педагогічні технології. Реалізація будь-якої технології навчання залежить від підготовленості вчителя. Передусім він має подолати монологічність у навчально-ви­ховній діяльності; орієнтуватися на педагогіку партнерства, співпраці, відмовитися від авторитаризму. Крім того, важли­во, щоб його діяльність відповідала таким вимогам:

• здатність реалізовувати соціальне замовлення часу, передбачати перспективу і працювати так, щоб учні були здатними адаптуватися до реалій майбутнього;

• Самоосвіта (засвоєння механізмів створення нових технологій і використання банку технологій у формуванні своєї технології навчання);

• поінформованість про сутність традиційних та інноваційних освітніх технологій;

• вільне володіння дидактичними методами, прийомами, організаційними формами, які є основою індивідуальної професійної майстерності;

• використання під час викладання предмета сучасного навчально-методичного оснащення, що виявляється в авторських програмах, посібниках тощо;

• володіння інтуїцією, розвиненими комунікативними та організаторськими здібностями;

• знання теорії навчання і виховання, на основі яких формуються власний досвід, оригінальні професійні знахідки;

• саморегуляція, здатність оцінювати, розпізнавати кожну ситуацію, аналізувати власний досвід і досягати творчого стану;

• розвивати в собі емпатійність (здатність індентифікувати себе з дитиною, дитячим колективом).

Орієнтація на новаторські педагогічні технології, пос­тійне оновлення їх не повинно бути бездумною самоціллю в діяльності педагога, оскільки у різних ситуаціях одна й та сама технологія може спричинити різні результати. У цій справі важливі глибокі знання учителем предмета, уч­нів, своїх можливостей, усвідомлення мети діяльності й результатів на кожному етапі її досягнення.