Виховання і навчання в країнах Давнього Сходу

Давній Схід об'єднував рабовласницькі держави (Шумерія, Вавилонія, Ассирія, Єгипет, Індія, Китай), що існували у IV—І тис. до н. є. на території Південної Азії та частково у Північній Азії. Створена ними цивілізація відчутно впли­нула на культурний розвиток людства.

З появою класового суспільства виховання підростаю­чого покоління набуло класового характеру, виокремило­ся як самостійна соціальна функція суспільства. На цьому етапі з'явилися спеціальні навчально-виховні заклади — школи, в яких систематично навчали дітей. їх появі спри­яло виникнення різних систем письма (шумерське, єги­петське, китайське та ін.). Перші школи було відкрито в III—II тис. до н. є. у Шумері, Єгипті, Індії, Китаї, й відто­ді систематичне навчання стало важливим складником процесу виховання.

Школи в Шумері (рання рабовласницька держава на території Дворіччя — між річками Тигр і Євфрат) виникли у середині III тис. до н. є. Головним їх завданням була під­готовка писарів, навчання їх клинопису — трансформова­ному піктографічному письму, що являє собою комбінації різноманітних вертикальних і горизонтальних клиновид­них рисок (система налічувала до 600 знаків). Такі школи називали «будинками глиняних табличок», а вчителів — батьками будинку глиняних табличок, учнів — синами бу­динку глиняних табличок. Назви походять від того, що шумери писали на мокрих глиняних таблицях. Учні та­кож засвоювали знання з ботаніки, зоології, географії, ма­тематики, граматики, літератури. Навчання було трива­лим, коштувало дорого, тому воно було доступним лише дітям знаті.

У Давньому Єгипті школи з'явилися у III тис. до н. є. разом з виникненням писемності. Тут існували двірцеві школи, школи для жерців, школи писарів, школи для різ­них службовців. У них користувалися ієрогліфічним (ієрогліф — священний знак) письмом, яке налічувало до 700 ієрогліфів. Учні писали чорною фарбою на папірусі за допомогою тонкої бамбукової палички. У школі при пала­ці фараона заняття тривали з ранку до пізнього вечора. Тут панувала сувора дисципліна, використовували тілесні покарання. Майбутні чиновники навчалися читанню, письму, лічбі, гімнастичним вправам, плаванню і гарним манерам. У школах для жерців, крім знань із загальних предметів, давали релігійну освіту, навчали астрономії та медицини. Діти вищої знаті здобували освіту у військових школах, звідки виходили воєначальники.

У Давній Індії (III тис. до н. є.) виховання було касто­вим. Існували школи лише для двох вищих станів: брахма­нів (жерців) і кшатріїв (військової знаті). Школу брахманів очолював учитель. Навчання в ній тривало 10— 12 років (від 6—12 до 22—24 років). Під час навчання діти проживали у будинку вчителя, поралися у його господарс­тві. У школі брахманів з дітей найвищої касти готували служителів Бога, які своє життя присвячували вивченню священних книг — Вед. У школах кшатріїв навчалися ді­ти військової знаті, опановуючи науку володіння зброєю, їзду верхи, гімнастичні вправи, а також математику, по­езію, музику, етику і танці. Найнижчі касти (вайшії — хлібороби, скотарі, торговці; шудри — нащадки підкоре­ного доарійського населення, дрібні ремісники) не могли здобувати освіту.

У Давньому Китаї писемність виникла в II тис. до н. є., що започаткувало навчання грамоти. Воно було тривалим і доступним лише дітям із заможних родин. До появи за­гальноосвітніх шкіл у Китаї існували так звані общинні школи, в яких юнаків безкоштовно навчали стрільби з лу­ка, пісень та обрядів, згодом — їзди верхи, письма і лічби. Навчання починалося з шести років. Основними його ме­тодами були запам'ятовування, наслідування, обмеження свободи та ініціативи. У школах панувала сувора дисцип­ліна, застосовували тілесні покарання. Для підготовки чи­новників діяли спеціальні (юридичні, медичні, матема­тичні, художні) навчальні заклади. Згодом було відкрито вищі аристократичні школи, в яких навчали ораторського мистецтва, філософії, релігійної моралі, астрономії, меди­цини та ін.

Першу приватну школу в Давньому Китаї відкрив істо­рик, філософ, державний діяч, релігійний учитель Конфуцій (прибл. 551—479 до н. є.). У філософських школах нав­чали ораторського мистецтва, риторики, логіки, вміння полемізувати, дискутувати. Саме в Китаї вперше було за­проваджено складання екзамену для тих, хто хотів стати вченим або чиновником.