Методи контролю і самоконтролю у навчанні

Методи контролю і самоконтролю забезпечують пере­вірку рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. З цією метою використовують методи усного, письмового, текстового, графічного, програмованого кон­тролю, практичної перевірки, самоконтролю, а також ме­тоди самооцінки.

Метод усного контролю. Він є найпоширенішим у шкільній практиці. Використовуючи його, учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої дум­ки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоювати свою точку зору. Усне опитування учнів здійснюєть­ся у певній послідовності: формулювання вчителем запи­тань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка учнів до відповіді та викладу своїх знань; корекція і самоконтроль викладених знань у проце­сі відповіді; аналіз і оцінка відповіді. Для усної перевірки знань важливо визначити, які запитання чи завдання дати учневі. За рівнем пізнавальної активності вони є репродук­тивними (передбачають відтворення вивченого); реконст­руктивними (застосування знань у дещо змінених ситуаці­ях); творчими (потребують застосування знань і вмінь у значно змінених (нестандартних) умовах, перенесення за­своєних принципів доведення (способів дій) на розв'язання складніших мислительних завдань.

Запитання для усної перевірки поділяють на основні, додаткові й допоміжні. Основне запитання формулюють так, щоб учень міг дати на нього самостійну розгорнуту від­повідь. Додаткові запитання ставлять для уточнення, як учень розуміє певне питання, формулювання, формули та ін. Допоміжні запитання часто є навідними, допомагають учневі виправити помилки, неточності. За формою викладу розрізняють запитання звичайні («Які умови є важливими для життя рослин?») і запитання у вигляді проблеми або задачі («Чи можливо, щоб функція була водночас і пря­мою, і непрямою?»). Запитання мають бути логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність -— послідовною і систематичною.

Запитання для перевірки і оцінювання знань учнів формулюють так, щоб вони не тільки передбачали відтво­рення вивченого, а й активізували мислення учнів. Це пе­редусім запитання й завдання, що мають на меті:

• порівняння різних явищ і процесів («Яка відмінність між постійним і змінним струмом?», «Порівняйте державний лад Афін і Спарти»);

• встановлення взаємозв'язків між фактами, явищами, процесами, подіями («Яка існує залежність між напругою і силою електричного струму?», «Який спостерігається взаємозв'язок між кліматом, рослинністю і тваринним світом певного району?»);

• визначення характерних рис, ознак і особливостей предметів і явищ («Які особливості скелета птаха?»);

• встановлення доцільності дій, процесів, використання предметів («Яке практичне застосування трансформатора електричного струму?»);

• класифікацію предметів або явищ за певними ознаками («На які групи поділяють кислоти?», «За якими ознаками рослини об'єднують у класи? »);

• підведення конкретного під загальне («Наведіть приклади, які ілюструють закон Ньютона»);

• перехід від загального до конкретного («Охавши охарактеризуйте фізичні і хімічні особливості»);

• встановлення значення явища, події, процесу («Яку функцію виконують еритроцити крові?»);

• пояснення причин, доведення певних закономірностей явищ і процесів («Доведіть, що в трикутнику сума внутрішніх кутів дорівнює 180°», «Поясніть явище дифузії газів»);

• висновки та узагальнення («Який висновок можна зробити, аналізуючи повоєнну ситуацію в Європі?»).

Корисні також запитання на зразок: «Яка твоя думка про... ?», «Що позитивного (негативного) в... ?» та ін.

У навчальному процесі практикують індивідуальне, фронтальне та. ущільнене (комбіноване) усне опитування. Індивідуальне опитування передбачає розгорнуту відпо­відь учня на оцінку. Він повинен не лише відтворити текст підручника чи розповідь учителя на попередньому уроці, а й самостійно пояснити матеріал, довести наукові положен­ня, проілюструвати їх власними прикладами. Проводячи індивідуальне опитування, вчитель має визначитися, кого викликати, скількох учнів опитати, скільки часу відвести на опитування, а також передбачити, що в цей час робити­муть інші учні. Педагогіка не дає однозначних відповідей на ці запитання, проте досвід переконує, що в кожному конкретному випадку вони вирішуються залежно від зав­дань, які ставить перед собою вчитель. Під час індивідуаль­ного опитування важливо організувати роботу всіх учнів класу. їм можна запропонувати уважно слухати відповідь товариша, виправляти допущені ним помилки, доповнюва­ти відповідь. За таку активну роботу може бути виставлена оцінка. Якщо біля дошки відповідає слабший учень, учи­тель слухає його відповідь сам, а решта учнів виконує са­мостійне завдання.

Велике виховне значення має залучення учнів до оці­нювання знань однокласників через взаєморецензування відповідей. Досвідчені вчителі привчають їх уважно слу­хати відповіді товаришів, визначати правильність, точ­ність викладу фактичного матеріалу, досконалість мовно­го оформлення й доказовість прикладів.

Для цього організовують спеціальне тренування. На дош­ці записують основні запитання, за якими слід рецензувати:

1. Чи правильно й точно викладено теоретичний матеріал?

2. Чи все, що стосується питання, розповів учень?

3. Чи вдалі приклади навів?

4. Чи точно добирав слова і правильно будував речення?

1. Якої оцінки заслуговує така відповідь?

Прослухавши відповідь, учитель дає учням зразок ус­ної рецензії на неї, пропонує висловлюватися від першої особи. Щоб залучити всіх дітей до роботи, оцінюють одну й ту саму відповідь кілька учнів.

На уроках повторення практикують взаємоопитування учнів. За завданням учителя діти самостійно формулюють запитання, на які відповідає викликаний учень. Відтак учи­тель пропонує школярам ставити запитання, які доповнять відповіді. Учень, який запитував, визначає ступінь пра­вильності відповіді, а в разі потреби відповідає сам.

Рецензування відповідей однокласників і взаємоопитування сприяють активізації уваги учнів, вихованню чесності, справедливості, переконують дітей, що об'єктивне оцінювання — вельми складна справа.

Метою фронтального опитування є перевірка знань, умінь і навичок одразу багатьох учнів. Його проводять пе­реважно тоді, коли необхідно виявити рівень засвоєння знань, які слід запам'ятати, оскільки вони є підґрунтям для засвоєння певного складного матеріалу. Таке опиту­вання стимулює активність учнів, сприяє повторенню та систематизації знань.

На практиці фронтальне та індивідуальне опитування нерідко поєднують. За таких обставин учитель ставить уч­ням запитання і проводить з ними перевіркову бесіду.

Ущільнене (комбіноване) опитування дає змогу пере­вірити знання відразу кількох учнів: один відповідає усно, решта — за вказівкою вчителя виконує певні завдання. Його проводять переважно тоді, коли весь матеріал в ос­новному засвоєно і необхідно перевірити набуті знання, вміння та навички учнів. Коли учень виконав завдання, учитель аналізує його разом з викликаним учнем, який по­яснює хід його виконання (якщо це буде корисним для всього класу).

За будь-якого виду усного опитування важливим є пе­дагогічний такт учителя. Передусім треба визначитися, як звертатися до учнів. Неприпустимим є підкреслено лагід­не звертання до одних учнів («Відповідати піде Галинка»), просто на ім'я («Відповідатиме Михайло») — до других, на прізвище («Відповідатиме Петренко») — до третіх. Ще гір­ше, коли, викликаючи учня, він демонструє своє негатив­не ставлення до нього («Відповідатиме Давиденко, може, хоч сьогодні на щось спроможеться»). Педагог повинен однаково звертатися до всіх учнів, щоб не склалося вражен­ня, що одним він симпатизує, а інші йому антипатичні.

Загалом метод усної перевірки знань сприяє встановлен­ню тісного контакту між учителем і учнем, дає змогу стежи­ти за його думкою всьому класу, виявляти прогалини, не­точності в знаннях учнів і відразу їх виправляти. В процесі опитування одного учня відбувається повторення, узагаль­нення і систематизація знань цілим класом. Таку перевірку можна проводити з будь-якого навчального предмета.

Однак цей метод перевірки знань має й недоліки. Перед­усім він потребує надто багато навчального часу, збуджує нервову систему опитуваного учня, не позбавлений суб'єк­тивізму, а об'єктивність важко встановити, бо відповідь учня не фіксується. Перевірка нерідко буває нерівнознач­ною, оскільки різним учням ставлять різні запитання, час­то неоднакові за складністю, що дає змогу сміливішим ді­тям отримати вищий бал, ніж тим, хто знає, але не вміє впевнено висловлювати свої думки.

Метод письмового контролю. Суть цього методу по­лягає у письмовій перевірці знань, умінь та навичок. З та­ких предметів, як мова і математика, його використову­ють не рідше, ніж усну перевірку. Письмовим методом перевіряють знання учнів і з географії, історії, біології, хі­мії. Залежно від навчального предмета письмовий контроль знань здійснюють у формі контрольної роботи, твору, пере­казу, диктанту та ін. Мета письмової перевірки — з'ясу­вання ступеня оволодіння учнями вміннями і навичками з предмета. Водночас існує можливість визначити і якість знань — їх правильність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці.

Важливим питанням письмової перевірки є підбір тем, завдань, системи вправ, чітке їх формулювання. Теми кон­трольних робіт, завдання і вправи мають бути посильними для учнів, відповідати рівневі їх знань, але водночас потре­бувати певних зусиль, виявляти знання фактичного мате­ріалу. Визначаючи обсяг письмової контрольної роботи, слід враховувати необхідний для виконання час: залежно від її призначення — від 15—45 хв. Письмові роботи мо­жуть виконуватись і як домашні завдання.

Контрольну письмову роботу перевіряє вчитель. За її результатами він аналізує якість знань, умінь та навичок класу загалом та окремих учнів і вживає заходів для усу­нення помилок і недоліків.

З метою запобігання перевантаженням учнів письмо­вими контрольними роботами необхідно складати графік проведення усіх їх видів для кожного класу на семестр. Небажано одного дня в одному класі проводити більш як одну письмову роботу. Позитивним аспектом письмової перевірки є можливість за короткий час перевірити знан­ня багатьох учнів, зберігати результати перевірки, вияви­ти деталі й неточності у відповідях учнів. Недоліком є не­обхідність тривалого часу для перевірки учнівських робіт, ймовірність зниження грамотності учнів, якщо вчителі не­хтують єдиними орфографічними вимогами.

Метод тестового контролю. Передбачає він відпо­відь учня на тестові завдання за допомогою розставляння цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставляння пропущених слів, знаходження помилок тощо. Це дає змо­гу за короткий час перевірити знання певного навчального матеріалу учнями всього класу. Зручні тести і для статис­тичного оброблення результатів перевірки.

За основним призначенням їх поділяють на тести розумо­вої обдарованості (інтелекту) і тести навчальної успішності.

Тестові завдання, що потребують конструювання від­повідей, поділяють на завдання у формі питальних або стверджувальних речень, зміст яких передбачає коротку й точну відповідь, і завдання, в яких учні повинні заповнити пропуски. За дидактичним призначенням тести з конст­руйованими відповідями класифікують на тести на допов­нення, тести на використання аналогії й тести на зміну елементів відповіді. Тестова перевірка дає змогу ефектив­но використати час, висуває до всіх учнів однакові вимоги, усуває суб'єктивізм, сприяє дотриманню єдності вимог, не настроює учня проти вчителя. Важливо, що об'єктивність оцінки унеможливлює випадковість в оцінюванні знань, стимулює до їх самооцінки.

Однак така перевірка може виявити лише знання фак­тів, але не здібності, вона заохочує механічне запам'ятову­вання, а не роботу думки, до того ж потребує багато часу для складання програм.

Метод графічного контролю. Використовують його на уроках малювання, креслення, географії, геометрії та ін. Він передбачає відповідь учня у вигляді складеної ним узагальненої наочної моделі, яка відображає певні відношення, взаємозв'язки у виучуваному об'єкті або їх сукупності. Це можуть бути графічні зображення умови задачі, малюнки, креслення, діаграми, схеми, таблиці. Наприклад, перевіряючи знання з історії, можна запропо­нувати учневі зобразити схему історичної битви, скласти цифрові таблиці чи діаграми. Перевіряючи знання з біоло­гії, пропонують схематично зобразити будову клітини чи кругообігу, на уроках географії — нанести на контурні карти певні географічні та історичні об'єкти.

Графічна перевірка може бути самостійним видом або як органічний елемент входити до усної чи письмової перевірки.

Метод програмованого контролю. Полягає він у ви­суванні до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечуєть­ся використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відпові­ді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів.

Наявність у школі комп'ютерів дає змогу механізувати процес перевірки, але її схема залишається.

Метод практичної перевірки. Придатний він у проце­сі вивчення фізики, біології, хімії, трудового навчання, що передбачають оволодіння системою практичних умінь і на­вичок. Таку перевірку здійснюють під час лабораторних і практичних занять із цих предметів. Стежачи за тим, як учень виконує певні дії, вчитель з'ясовує, як він усвідомив теоретичні основи цих дій. Так, спостерігаючи за рослина­ми на пришкільній ділянці чи проводячи вдома досліди з рослинами, учні усвідомлюють процеси утворення крох­малю на світлі, проростання насіння, дихання кореня, ви­паровування води через листя та ін.

Метод самоконтролю. Полягає цей метод в усвідом­леному регулюванні учнем своєї діяльності задля забезпе­чення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета само­контролю — запобігання помилкам та їх виправлення.

Показником сформованості контрольних дій, а отже, й самоконтролю є усвідомлення учнями правильності плану діяльності та її операційного складу, тобто способу реалі­зації цього плану. Ефективним засобом формування в уч­нів навичок самоконтролю є використання колективних (фронтальних) перевірок у поєднанні з контролем з боку вчителя. У процесі навчання слід знайомити учнів з метою виконуваної роботи, вимогами до неї, способами ви­конання, прийомами самоконтролю і шляхами їх удоско­налення. Важливу роль у самоконтролі відіграють педаго­гічна оцінка та самооцінка. Від ефективності самооцінки залежить здатність учня знаходити помилкові дії, запобі­гати їм і завдяки цьому підвищувати результати самокон­тролю. Для самоконтролю нерідко використовують звуко­запис. Прослуховуючи запис власного читання тексту, учень може виявити недоліки в техніці читання, інтону­ванні, артикуляції окремих звуків. За наявності записів окремих тем підручника з іноземної мови учням неважко виявити й виправити свої мовні огріхи.

Метод самооцінки. Він передбачає критичне ставлен­ня учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання досягнутих успіхів. Стосовно самооцінки учнів поділяють на таких, що переоцінюють себе, недооці­нюють себе, оцінюють себе адекватно. Для формування са­моконтролю і самооцінки педагог повинен мотивувати виставлену учневі оцінку, пропонувати йому оцінити свою відповідь; організовувати в класі взаємоконтроль, рецен­зування відповідей інших учнів тощо.

Самоконтроль та самооцінку можна застосовувати до тієї частини знань, умінь і навичок, рівень засвоєння яких можуть легко визначити самі учні (формул, правил, гео­графічних назв, історичних фактів, віршів тощо).

Для організації самоконтролю знань учнів ознайомлю­ють з нормами і критеріями оцінювання знань, звертаючи увагу, що помилки можуть бути істотні та менш істотні з огляду на мету контролю. Результати самоконтролю і са­мооцінки знань з окремих тем фіксують у класному жур­налі. Це робить їх вагомими, впливає на посилення відпо­відальності учнів за навчальну роботу, виховання почуття власної гідності, чесності.