Урок як основна форма організації навчання

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.

Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Урок має такі особливості:

• є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;

• кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

• на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

— відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в пев­ній логіці;

• є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

• спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (класу) створює можливості для згуртування колективу дітей;

— сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.

У дидактиці існує кілька підходів до класифікації уро­ків залежно від узятих за основу ознак. За способами проведення виокремлюють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи учнів та ін. За етапами навчальної діяльності — вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.

Найвдалішою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків (Б. Єсилов, М. Махмутов, В. Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За кла­сифікацією В. Онищука, розрізняють такі типи:

— урок засвоєння нових знань;

• урок формування вмінь і навичок;

• урок застосування знань, умінь і навичок;

• урок узагальнення і систематизації знань;

• урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;

• комбінований урок.

Кожен тип уроку має свою структуру (елементи, етапи), послідовність (в якій послідовності ці елементи вхо­дять у заняття), зв'язок (як вони пов'язані між собою).

В.Онищук запровадив поняття «мікро- і макрострук­тури уроку». Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засво­єння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, си­стематизація. Оскільки логіка засвоєння знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроеле­ментів структури уроку належать засоби і способи розв'я­зання дидактичних завдань на кожному його етапі.

Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку. Структура уроку повинна забезпечувати успішне розв'язання його навчаль­но-виховних завдань, активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального матеріалу, ди­дактичним і методичним засобам, які використовує вчи­тель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких відбуватиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.

Майже в усіх типах уроків наявні такі структурні еле­менти: вступна частина, перевірка домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання, закінчення уроку.

1. Вступна частина. Цей елемент уроку повинен забезпечити сприятливу зовнішню обстановку, психологічний настрій учнів для нормальної роботи. Попередня організація класу передбачає взаємне вітання вчителя і учнів, перевірку відвідування, зовнішнього стану приміщення, робочих місць, робочої пози та зовнішнього вигляду учнів, організацію уваги.

2. Перевірка домашнього завдання. Ця частина уроку складається з перевірки письмового завдання, яку здійснюють різними методами залежно від поставленої мети, й усної перевірки знань, яку проводять за допомогою розглянутих раніше методів.

3. Вивчення нового матеріалу. Тут передбачається або повідомлення вчителя за допомогою словесних методів навчання, або самостійна робота учнів з підручниками, навчальними посібниками та ін. Під час пояснення нового матеріалу вчитель мусить подбати, щоб усі учні бачили й чули його (можна сидіти, якщо втомився), він не повинен ходити по класу, говорити слід голосно, чітко, розмірено. Мова його має бути зрозумілою для відповідного віку. Пояснення має спиратися на попередній досвід учнів, виокремлення істотного в матеріалі, без захоплення другорядним. Водночас слід стежити за послідовністю викладу, використовувати ілюстративний матеріал.

Вивчення нового матеріалу дає змогу учням набувати різноманітних умінь і навичок. Структура їх формування має свої особливості. Головними її компонентами є розбір і засвоєння правила, покладеного в основу дії навички, подолання труднощів у її застосуванні, удосконалення дії на­вички, закріплення досягнутого рівня дії навички та вико­ристання її на практиці, досягнення майстерності в її ви­користанні.

Найважливішим засобом формування вмінь і нави­чок є вправи. Вони мають бути цілеспрямованими, систе­матичними, тривалими, різноманітними і постійними.

4. Закріплення новогоматеріалу. Цей елемент має на меті встановлення міцного зв'язку між щойно набутими знаннями і засвоєними раніше, перевірку правильності утворення наукових понять, вироблення вміння застосовувати знання на практиці. Досягають цього завдяки різноманітним вправам та самостійній практичній роботі учнів.

5. Повідомлення домашнього завдання. Вчитель повинен продумувати його зміст, щоб воно було конкретним, посильним для учнів. Домашнє завдання не можна давати наспіх, коли пролунав дзвоник з уроку. На повідомлення і пояснення домашніх завдань відводять спеціальний час.

6. Закінчення уроку. Цей структурний елемент оголо­шується і відбувається за вказівкою вчителя.

До основних компонентів кожного типу уроку нале­жать:

а) урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку; мотивація навчання школярів; сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного; узагальнення та систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання;

б) урок формування вмінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку й мотивація навчання школярів; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання;

в) урок застосування знань, умінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок; повідомлення теми, мети й завдань уроку і мотивація навчання школярів; осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій; самостійне виконання учнями завдань під контролем і з допомогою учителя; звіт учнів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих результатів; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання;

г) урок узагальнення і систематизації знань: повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів; відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповідних ідей науки; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання;

ґ) урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок: повідомлення теми, мети і завдання уроку, мотивація на­вчання школярів; перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосуван­ня учнями знань у стандартних та змінених умовах; зби­рання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка; під­сумки уроку й повідомлення домашнього завдання;

д) комбінований урок: перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка раніше засвоєних знань; повідомлення теми, мети і зав­дань уроку та мотивація навчання школярів; сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку й по­відомлення домашнього завдання.

Структура кожного уроку є варіативною, що передба­чає використання його компонентів залежно від віку уч­нів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо. Це означає, що учитель повинен творчо планувати кожен урок.

Під час будь-якого типу уроку він використовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та ін­дивідуальну. Кожна форма цієї роботи має власну методи­ку її організації.

Фронтальна робота. Учитель ставить проблемні за­питання або формулює пізнавальні завдання, у вирішенні яких беруть участь всі учні. Вони пропонують різні варіан­ти розв'язання, перевіряють їх, обґрунтовують, розвива­ють найвдаліші форми, відкидають неправильні. Вчитель керує колективним пошуком учнів, спрямовує їх пізна­вальну активність. Така робота забезпечує одночасне ке­рівництво всіма учнями, управління сприйманням інфор­мації, її систематизацією і закріпленням. Водночас вона недостатньо враховує індивідуальні особливості учнів, зокрема темп їхньої навчально-пізнавальної діяльності, рівень попередньої підготовленості.

Групова робота. Ця форма роботи полягає у спільних зусиллях учнів щодо вирішення поставлених учителем завдань: спільне планування роботи, обговорення і вибір способів розв'язання навчально-пізнавальних завдань, взаємодопомога та співпраця, взаємоконтроль і взаємо-оцінка. Учнів ділять на групи по 4—6 осіб (на семестр або навчальний рік). Групи формують з однаковим або із змі­шаним складом учнів за успішністю. Перші можуть вико­нувати диференційовані завдання, другі — однакові. Ефек­тивнішою є група зі змішаним складом учнів. Групову нав­чальну роботу організовують при виконанні лабораторних і практичних робіт, робіт на навчально-дослідних ділянках, а також на уроках з основ наук — під час засвоєння, повто­рення, застосування, узагальнення та систематизації знань. Групова робота ефективніша, якщо групи очолюють консультанти (асистенти), призначені вчителем.

Організовуючи групову діяльність на занятті, вчитель повинен чітко формулювати пізнавальні завдання, які мають бути проблемними, спонукати учнів до активності, творчого мислення, пошуку нових знань і нових способів дій. Уважне спостереження за навчально-пізнавальною ді­яльністю в малих групах дає йому змогу тримати в полі зо­ру слабких учнів. Важливо при цьому заздалегідь інструк­тувати групу, спрямовуючи роботу ланкових, а також не створювати змагання на швидкість виконання завдань.

Типова структура групового заняття охоплює перевірку домашнього завдання; підготовку до групової роботи (інст­руктування учнів щодо послідовності роботи, роздавання карток з однаковими або диференційованими завданнями, створення проблемної ситуації, постановку проблеми); ознайомлення із завданнями, обговорення й складання пла­ну виконання завдання; звіт про виконану роботу. За групо­вої навчальної діяльності вчитель повинен бути здатним вчасно почути, помітити, виправити, підтримати кожного учня, організувати співпрацю дітей, роблячи це ненав'язли­во, природно. Перевагою групової форми навчальної діяль­ності є можливість урахування навчальних інтересів учнів, кооперування їх навчально-пізнавальної діяльності, взає­моконтроль за її результатами; недоліками — пасивність окремих учнів, можливість списування.

Парна робота. Передбачає допомогу сильного учня слабшим і взаємодопомогу. Пари визначає вчитель, зважа­ючи на симпатії або працездатність учнів. Склад їх може бу­ти постійним (статичні пари) і змінним (динамічні пари). Така структура роботи дає змогу вчити кожного і вчитися кожному. Головними за парної організації навчальної пра­ці є взаємонавчання і взаємоконтроль. Учитель готує карт­ки з диктантом для кожного учня, один учень читає нав­чальний текст, другий — пише, відтак навпаки. Після цьо­го учні обмінюються роботами і перевіряють їх. Той, хто припустився помилок, робить усний розбір під контролем партнера. Потім партнери міняються ролями, і все почина­ється спочатку, але з іншими текстами і партнерами.

Індивідуальна робота. Важливим моментом у процесі навчання є індивідуальний підхід до учнів. Існують такі способи індивідуалізації навчання: під час пояснення ново­го матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бу­ти незрозумілим; під час самостійної роботи частіше підхо­дить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьорює їх; інди­відуалізує домашнє завдання; частіше здійснює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче дається навчання.

Це дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціа­ції завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних за­трат часу і зусиль учителя.

Нерідко під час уроку перед учителем постає проблема підтримання в класі порядку і дисципліни. Причиною по­рушень дисципліни є передусім низька якість уроку, коли учням нецікаво, вони нудьгують і вдаються до різних виті­вок, розваг. Буває, що учні не можуть довго заспокоїтися після події, що сталася перед уроком, надто збуджені, не­уважні, продовжують обговорювати її. Нерідко вони пору­шують дисципліну через ненормальні стосунки з учите­лем, грубе, нетактовне ставлення до них, намагаючись у такий спосіб «помститися». Причиною недисциплінованості може бути також погане самопочуття учня.

Знання цих причин у кожному конкретному випадку дає вчителеві змогу знаходити адекватні способи їх усу­нення. Ними можуть бути переключення уваги учнів на корисну роботу, спокійне зауваження порушникові дисцип­ліни, цікавий виклад матеріалу і захоплення ним учнів, швидкий темп уроку, нейтральне приємне або неприємне зауваження всьому класу чи конкретному порушнику, дії мімікою, жестами, виразом обличчя. Крім цього, не мож­на карати учня, не з'ясувавши його участі або ступеня про­вини у порушенні дисципліни. Дисциплінуючи клас, слід апелювати до почуття власної гідності учня.

Підготовка до уроку будь-якого типу уроку передбачає дотримання педагогом організаційних, дидактичних, пси­хологічних, етичних, гігієнічних вимог.

Дидактика виходить з таких аспектів ефективності уроку: керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напружена, доско­нало організована й результативна пізнавальна діяльність учнів; ретельна діагностика причин, що впливають на якість занять, прогнозування здійснення і результатів навчально-виховного процесу, вибір на цій основі доскона­лої технології досягнення запроектованих результатів; творчий підхід до розв'язання нестандартних завдань від­повідно до наявних умов та можливостей; обґрунтований вибір, доцільне застосування необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів; диференційований підхід до окремих груп учнів; ефективне використання кожної робочої хвилини на уроці; атмосфе­ра демократизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, прогнозування навчальної діяль­ності, вибір на цій основі досконалої технології досягнень запрограмованих результатів.

Творчий учитель постійно шукає шляхи вдосконалення уроку. Такі пошуки спрямовані на розв'язання низки навчально-виховних завдань, передусім на підвищення виховної ролі уроку, використання змісту навчального матеріалу для формування національної самосвідомості учнів, формування в них моральних, правових, трудових, естетичних якостей особистості.

Актуальною є проблема розвитку в учнів пізнавальних інтересів, виховання потреби у знаннях і самоосвіті, фор­мування вміння працювати з джерелами наукової інфор­мації, відбирати з неї необхідну для свого загального роз­витку і майбутньої професійної діяльності. Проблемним є питання оптимального відбору навчального матеріалу до уроків, оскільки й досі бракує досконалих підручників з багатьох навчальних дисциплін.

Великої ваги набула проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійної ро­боти, творчих і дослідницьких завдань.

Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від типових. Серед них — уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-КВК, уроки-змагання, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки та ін., для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запро­вадження самостійної діяльності учнів, використання про­грамованого і проблемного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків, усунення перевантаженості учнів.

Цікавими для теорії та практики є нестандартні уроки, структурування змісту й форми яких викликає інтерес в учнів, сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню. До таких уроків належать: інтегровані уроки, на яких матері­ал кількох тем подають блоками (В. Шаталов); міжпредметні уроки, які ставлять за мету «спресувати» спорідне­ний матеріал кількох предметів; театралізовані уроки, які збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів; сугестопедичні уроки, що використовують ефект навіювання, однак вони не набули поширення, оскільки механізми дії підсві­домого поки що технологічно не розроблені щодо педагогіки й окремих методик; уроки з різновіковим складом уч­нів, які передбачають подачу блоками матеріалу одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи знань, умінь, навичок.