Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Ефективність навчально-виховної роботи забезпечу­ється єдністю школи і сім'ї, якої досягають за постійної турботи школи про підвищення рівня психолого-педагогічної обізнаності, педагогічної культури батьків.

«Без сім'ї ми — я маю на увазі свою школу — були б безсилі, — писав В. Сухомлинський. — Десятиліття пішли у нас на те, щоб дати батькам азбуку педагогічної культу­ри. Сьогоднішні батьки — це наші колишні учні; ми готу­вали їх до батьківської місії, ще коли вони сиділи за пар­тою — це дуже важливо! Безмежна повага та довіра шко­лі — ось що найголовніше для колективу наших батьків. Для сім'ї в питаннях етичної культури, освіти, виховання немає авторитету вищого, ніж школа. Нам удалося досягти того, що в сім'ї панує культ книги та читання. І зараз добра половина наших зусиль щодо виховання підлітків та юнац­тва спрямована на те, щоб підготувати їх гарними батьками і матерями. Можливо, це видається комусь дивним, мож­ливо, ми помиляємось, але головне, провідне в нашій робо­ті з «професійної орієнтації. — це виховання майбутніх батьків-вихователів уже за шкільною партою...»

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунту­ватися на визначених Законом України «Про загальну се­редню освіту» їх правах і обов'язках:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

• вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

• приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

• обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

• звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

• — захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

• забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;

• постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

• поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;

• виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогти­ся того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Організовуючи навчання батьків, необхідно враховувати рівень їх підготовки до сприймання головних теоретичних положень методики виховання дітей у сім'ї. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями. Пе­редусім педагоги мають змогу впливати на батьків через їх­ніх дітей, які навчаються в школі, що є, за словами А. Макаренка, найдоступнішим способом зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить їх до ві­дома батьків, переконує в необхідності їх дотримуватися.

Спеціальну виховну роботу проводять із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямо­вують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окре­мих питань виховання дітей у сім'ї.

Із педагогічно пасивними сім'ями працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати сис­тему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, бажання доко­рінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорю­ють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи їх усунення, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі наслід­ки, але важливо посіяти в них сумніви у своїй поведінці, змусити замислитися над нею.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необ­хідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї робить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким ді­тям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності 8а виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині біль­ше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у її житті важливіша, ніж матері­альні блага. Діти мають відчувати, що для батька і мате­рі вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконува­ти їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм за­безпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження дитини від одно­літків звужує коло її спілкування, вона не навчиться взаємодіяти з різними людьми, дружити й любити за покликом душі.

З метою профілактики поширення серед учнів нарко-генних речовин батькам доцільно дати такі поради:

1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Знати товаришів своєї дитини, коло її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.

5. Компетентно й педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуванням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне лихо і сумнівний «кайф» надійшла до дітей саме від батьків, ро­дини, а не від компанії з вулиці.

6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно-, відеофільми, пісенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кайфування» в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).

7. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, уміння обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників «сучасного» способу життя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовинами, алкоголем тощо.

8. Підтримувати постійний зв'язок зі школою, іншими виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.

9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, активності тощо).

10. Бути готовими і рішучими до консультацій з педагогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рішень щодо обмеження «непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.