Література

1. Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, власть и общество / М. Кастельс. - М. : ГУ-ВШЭ, 2000. - 608 с.

2. Перегудов С. П. Корпоративное гражданство: концепции, мировая практика и российские реалии / С. П. Перегудов, И. С. Семененко; Ин-т мировой экономики и междунар. отношений РАН. - М. : Прогресс-Традиция, 2008. - 447 с.

3. Семененко И. Корпоративное гражданство и перспективы глобальной управляемости / И. Семененко // Неприкосновеный запас. – 2006 . - № 4-5 (48-49). - С. 30-37.

4. Сиченко О. О. Концепція корпоративного громадянства в контексті державної соціальної політики / О. О. Сиченко // Публічне адміністрування: теорія та практика. - 2011. - Вип. 2 (6). - [Електронний ресурс ]. - Режим доступу : http://www.dbuapa.dp.ua/zbirnik/2011-02(6)/11soodsp.pdf.

5. Carroll A. B. Corporate social responsibility: Evolution of definitional construct // Business and Society. - 1999. - Vol. 38 (3). - P. 268–295.

6. Matten D. and Crane A. Corporate Citizenship: Towards an Extended Theoretical Conceptualization– ICCSR Research Paper № 04. - Nottingham, 2003.

7. Mirvis Ph. and Googins B.K. Stages of Corporate Citizenship: A Developmental Framework. - Centre forCorporate Citizenship at Boston College, 2006.

8. Moon J., Crane А. and Matten D. Can Corporations Be Citizens? Cоrporate Citizenship as a Metaphor forBusiness Participation in Society (2nd ed.) – ICCSR Research Paper №13. Nottingham, 2003.

9. Public-Private Partnerships. Theory and Practice in International Perspective. (St.P.Osbornе ed.). L.-N.Y.,2000.

10. Vigoda E. Citizenship Behavior and the Spirit of New Managerialism. Рaper presented at the IPSA Congress, Quebec, 2000, p.17-21.

Політична культура як фактор оптимізації процесівмодернізації політичної системи

ХорішкоЛ.С.

Ефективність модернізаційних процесів значною мірою залежить від політичного суб’єкта, цілеспрямованість та систематизованість дій якого визначається потребами суспільно-політичного розвитку. Здійснення політичної діяльності завжди відбувається в межах конкретної політичної культури, в рамках якої застосовуються відповідні моделі політичної поведінки, що забезпечують модернізацію політичної системи. Політична культура виступає різновидом культури, способом духовно-практичної діяльності й відносин, які відображають, закріплюють і реалізують основні цінності, інтереси, формують політичні погляди, знання та навички участі громадян у суспільно-політичному житті [1, с.78]. Політична культураце своєрідний результат практичного втілення знань, умінь, навичок політично активних суб’єктів в умовах сучасної політичної дійсності. Політична практика виступає основним фактором її цілісності та органічності. Ефективне втілення модернізації залежить від спільності інтересів суспільства та політичної еліти в контексті конкретного типу політичної культури, що визначає доцільність застосування конкретних політичних технологій.

На думку Д.Растоу, будь-яка політична система проходить поетапний шлях модернізації до відповідного рівня демократичності [3, с. 5-15]. На підготовчому етапі політичні суб’єкти та політично активна більшість суспільства мають досягти так званої “попередньої умови” здійснення перетворень, що включає в себе наявність національної єдності, усвідомлення власної ідентичності та впевненості в необхідності конкретних змін. Отож, політична еліта, політичні партії мають не тільки взяти на себе ініціативу конкретних перетворень, але й донести до суспільства їх важливість. Наприклад, національна ідея та цінності держави, що акумулюються в національному характері складають базові ціннісні парадигми суспільства. Вони впливають на формування конкретного типу політичної культури та змістовну основу моделі здійснення політичним суб’єктом своїх функцій. Відповідно, базові цінності політичної культури (свобода, справедливість, рівність, національна єдність, соціально-політична відповідальність), володіючи стійкістю та історичною спадковістю, відображають загальнолюдські уявлення про ідеальні моделі державно-політичного устрою і поведінкові норми етично-прийнятних способів здійснення політичної діяльності суб’єктів [2, с. 23].

Другий етап модернізацій них перетворень політичної системи пов’язаний з прийняттям свідомого рішення політичними суб’єктами про основні напрями, способи та методи реалізації запланованої стратегії, що має бути узгоджене з конкретними групами громадськості, що мають власні інтереси, цінності норми поведінки. Обраний політико-технологічний інструментарій повинен відповідати існуючим соціально-політичним проблемам та домінуючим морально-культурним цінностям. Відповідно, політична еліта має сприяти динамічному оновленню політичних технологій у відповідностіз домінуючими традиціями управління, світовими тенденціями культурно-інформаційного розвитку. Це дасть змогу ефективно формувати стратегії модернізації політичної системи та реалізовувати їх на практиці в умовах сучасної політичної дійсності. Слід також зазначити, що важливою функцією політичних технологій є досягнення балансу між суспільним благом та індивідуальними прагненнями політичних суб’єктів, тому питання стосовно вибору необхідної міри насильства або примусу щодо практичної реалізації політичних технологій з метою збереження рівноваги в будь-якому суспільстві залишається відкритим для представників еліти.На заключному етапі адаптації до проведених реформувань роль політичних суб’єктів полягає у формуванні ідеї “загального блага”, яка підтримується дієвими суспільними організаціями, що разом з політичними партіями сприяють артикуляції та агрегації домінуючих цінностей, потреб, інтересів суспільства з метою оцінювання якості модернізаційних перетворень, швидкого реагування на виклики внутрішнього та зовнішнього середовища політичної системи.

Отож, політична культура визначає еталон ціннісно-практичної спрямованості дій політичного суб’єкта, якийволодіє необхідними ресурсами та прагне реалізовувати поставлені цілі відповідно потреб суспільно-політичного розвитку. Виходячи з цього, політична культура впливає на формування загальної концепції здійснення модернізаційних перетворень у відповідності з домінуючими в суспільстві політичними ідеалами та цінностями, визначаючи при цьому доцільні методи здійснення діяльності конкретними політичними суб’єктами.