І секція збереження духовних цінностей в умовах прискорення модернізаційних та глобалізаційних процесів Релігія і політика – проблеми взаємодії

Бінюк М.О.

Запорізька державна інженерна академія, кафедра філософії

Забезпечення основоположних принципів свободи совісті та віросповідання, реалізація цих прав у практиці державно-конфесійних відносин постають однією з надзвичайно важливих функцій демократичної держави. Сучасне розуміння прав людини, визначених у Загальній декларації прав людини, Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини, документах ОБСЄ, Парламентської Асамблеї Ради Європи, ґрунтуються на тому, що дотримання релігійних свобод, що виходять за межі індивідуальних переконань і персонального сумління, є сферою, де держава бере на себе досить чіткі зобов’язання. Право кожної людини на свободу світогляду і віросповідання закріплене у ст.35 Конституції України. В Україні створено належну правову базу для реалі­зації права людини на свободу совісті і віросповідання, що позитивно впливає на розвиток державно-церковних відносин, дає можливість релігійним організаціям здійснювати активну проповідницьку, просвітницьку та благодійницьку діяльність.

Прийнято вважати, що протягом останнього двадцятиріччя обсяги релігійної свободи у світі зросли. Потужне повернення релігії на публічну арену, в глобальну політику і міжнародні відносини, підйом войовничого ісламу, сплеск індуїстського, сикхського, іудейського фундаменталізмів призвели до посилення релігійної нетерпимості і системним спробам представників одних релігій обмежити свободи іновірців.

Слiд зазначити, що не лише політики намагаються використовувати релiгiйнi органiзацiї, а й самi церкви, їхнi iєрархи, духiвництво, частина рядових вiруючих також орiєнтуються на певнi полiтичнi сили. Так чи iнакше релiгiйнi групи беруть участь у полiтичному життi суспiльства. Участь може виражатися як у полiтичнiй пасивностi, орiєнтацiї на неучасть, вiдчуженні вiд влади певної частини населення, так і у вiдкритій спiвпраці з тими чи iншими полiтичними партiями, виступу пiд їх прапорами й гаслами, агітації під час виборчих кампаній. Серед найбiльш полiтизованих в Українi релiгiйних органiзацiй експерти називають УПЦ (КП) та УПЦ (МП).

Разом з цим, суспiльна думка вбачає в Церквi соцiальну iнституцiю, що не несе вiдповiдальностi за дiяльнiсть держави й вiдповiдно, здатна розв'язати тi незлiченнi проблеми, що не пiд силу полiтичним режимам. Релігія, не втручаюсь в політику, допомагає та радить в конкретних питаннях, які важливі для людини, для того щоб забезпечити свободу. Відділення церкви від держави, невтручання світської влади в її діяльність - необхідна гарантія захисту релігії від політизації. Участь конфесій у миротворчій діяльності, екологічних рухах, у благодійності, їх сприяння громадянській консолідації суспільства органічно узгоджуються з духовно-моральним призначенням релігії.

Законодавчі ініціативи у галузі свободи совісті та віросповідання покликані вдосконалити й зміцнити правові засади діяльності релігійних організацій, поліпшити умови для реалізації ними своєї суспільної і духовної місії, сформувати соціально-політичні механізми подальшого розвитку релігійних інституцій. Політика підтримки суспільно корисних ініціатив релігійних організацій потребує раціонального поєднання загальнодержавних і церковних інтересів, утвердження цілісності духовного національного простору, консолідації конструктивних сил суспільства, здатних забезпечити всебічний розвиток релігійного середовища. У межах такої політики слід враховувати відкритість глобального світу, багатоманітність конфесійних відмінностей, їхньої трансформації в соціумі, особливо у суспільній свідомості.