Патріотизмяк шляхмодернізації державногоуправління

Юргіна Ю.

студентка факультету соціології та управління ЗНУ

Державне управління на сучасному етапі державного будівництва України має ряд серйозних проблем, що тягне за собою загострення суспільно-політичної кризи в країні. Це пов’язано, по-перше, із залишками адміністративно-командної системи СРСР, надмірною політизацією державного управління і бюрократизацією владних структур. По-друге, стагнація державного управління тягне за собою дві наступні проблеми, внутрішню і зовнішню: внутрішня полягає в некомпетентності державного службовця, і витікаючими звідси наслідками на кшталт корупції, та деформованості механізму взаємодії у самій виконавчій владі; і зовнішня, сутність якої спостерігається в результатах неефективності держаної політики для суспільства, яке висуває ноту недовіри владі. В результаті чого держава втрачає той кредит довіри, який мала, а народ не просто зневірюється у щасливому майбутньому власної держави, а й намагається якнайшвидше її покинути. Тому на фоні даних проблем є актуальним модернізація державного управління в широкому розумінні, тобто через втілення державної політики. На що я пропоную аксіологічний підхід. А саме, це патріотизм як форма модернізації державного управління.

У світлі останніх державно-управлінських подій цим питанням займалися такі дослідники як Михальченко М. І., Горєлов М. Є., Дергачов О. П., які у своїй моногафії [5] досліджували етапи модернізування суспільного життя. У статті «Патріотизм державного службовця України» В.В.Говоруха порушує проблему формування спільних національних цінностей, які об’єднують громадян в єдину націю, на основі яких інститут державного управління має підвищити ефективність діяльності державних органів з метою захисту національних інтересів.

Для початку варто зазначити, що державне управління є видом діяльності держави, здійснення управлінського організуючого впливу шляхом використання повноважень виконавчої влади через організацію виконання законів, здійснення управлінських функцій з метою комплексного соціально-економічного та культурного розвитку держави, її окремих територій, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах суспільного життя, створення умов для реалізації громадянами їх прав і свобод . [2, 52] Аналізуючи сучасні реалії даного питання, я знаходжу вихід саме через політичну модернізацію, що передбачає створення певних політичних інститутів, які мають сприяти реальній участі населення у владних структурах та впливу народних мас на прийняття конкретних рішень [5, 12]. А даного типу модернізацiї має виступити патріотизм, під яким ми розуміємо суспільний і моральний принцип, який характеризує ставлення людей до своєї країни та проявляється у певному способі дій і складному комплексі суспільних почуттів, що узагальнено називається любов'ю до своєї батьківщини, що проявляється не лише в пасивній констатації факту, а в активному принесенні користі Батьківщині.

Специфіка державної служби, або служби в органах місцевого самоврядування вимагає від громадянина – державного службовця високого рівня національно-державної свідомості й правової культури, обізнаності щодо мотивів тих чи інших політичних рішень керівництва держави [1, 4]. Динамічний тип державного службовця відповідає нашим вимогам, як професіоналізму у виконанні роботи, так і патріотизму як принципу діяльності, патріотизму Батьківщини, адже держслужбовець виконує одну з найважливіший місій у державному управлінні – забезпечує втілення державної політики. Тому в даному випадку треба з великою відповідальністю віднестися до кадрової політики, яка є ключем до реальних соціально-політичних змін. Із здобуттям незалежності основу кадрів державних службовців склали старі (перевірені) кадри радянських, комуністичного гарту чиновників, вихованих у дусі блюзнірства та правового нігілізму, розбещених в останні роки радянської влади хабарництвом і безкарністю[4, 45]. Вони звикли не мати власної думки з питань, важливих для існування країни, в усьому сподіватися на керівну “єдину і направляючу” руку комуністичної партії. Тоді як за сучасних кризових умов державне управління в нашій державі вимагає концептуального визначення єдиних підходів до виховання державного службовця з урахуванням економічної, суспільно-політичної, демографічної ситуації, формування нового світогляду, морально-етичних, національно-історичних основ поведінки. Іншими словами – виховання чиновника-патріота [1, 8].

Іншою формою впровадження патріотизму як чинника модернізації державного управління є патріотичне виховання, планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму. Таке виховання включатиме розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу [6, 32]. Має застосовування як у сім'ї та школі, так і в державних і громадських організаціях, засновуючись на впевненості в позитивному ефекті такого ж відношення. Враховуючи, що світогляд людини починає формуватися вже з дитинства, то патріотичне виховання повинно вступати в силу із початком соціалізації особистості. В узагальненому вигляді, завданням патріотичного виховання є розвиток соціальної активності суспільства, його бажання приймати безпосередню участь у виробленні державних рішень, що свідчитиме про відповідальність громадянина за долю власної держави, за долю свого народу. Саме тому патріотичне виховання молоді є найголовнішим пріоритетом молодіжної політики в Україні, сформувати цілісну систему, спрямовану на забезпечення процесу національно-патріотичного виховання. Процес національно-патріотичного виховання є важливою складовою національної безпеки України. Реалізація єдиної комплексної програми патріотичного виховання молодих громадян України забезпечує ґрунтовну мотивацію молоді до праці на користь України.

Таким чином, одним із шляхів модернізації державного управління патріотизм. Даний підхід передбачає два аспекти: це застосування патріотизму як критерію державної служби і кадрової політики, тобто формування чиновника-патріота; наступний полягає в підвищенні ролі патріотичного виховання молоді, яка є основним соціально активним прошарком суспільства, на якому тримається наше майбутнє.