Література

1. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. – М., 1993. – 303 с.

2. Даймонд Л. Преодолевая авторитаризм и тоталитаризм: стратегия демократизации // Политология вчера и сегодня. – Вып. 3. – М., 1991.

3. Токвиль А. Демократия в Америке. – М., 2000. – 554 с.

4. Шмиттер Ф.К. Будущее демократии: можно ли рассматривать его через призму масштаба? // Логос. – 2004. – №2.

Механізми протидії системі усиновлення як формі торгівлі людьми

Галунова А.І.

студентка факультету соціології та цправління ЗНУ

Сучасні процеси глобалізації, що спричиняють розвиток розгалужених відносин між державами та іншими агентами світової економіки, а також пов’язаний з цим процес розшарування суспільства у глобальному вимірі, спричинили поширення у більшості демократичних країн третьої за рівнем прибутковості форми нелегальної підприємницької діяльності – торгівлі людьми.

На даному етапі, в Україні спостерігається старіння населення. Кожен п’ятий громадянин нашої країни вже дожив до 60 років. Експерти стверджують що це дуже багато і з такими тенденціями до 2050 року кожен третій українець буде в категорії «60+». Причиною цього є факт незадовільної народжуваність в Україні. Тому на фоні цього факту торгівля людьми ще більше загострює проблему постаріння населення.

Так Кримінальний кодекс України дає визначення поняттю «торгівля людьми». Відповідно до статті 149 під торгівлею людьми розуміється: «Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина , а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з виростанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, - карається позбавленням волі» [1, 4].

Для нашої країни торгівля людьми в сучасному вигляді розпочалася наприкінці ХХ, особливо після проголошення незалежності України. Цьому явищу сприяв ряд умов, а саме соціально - економічні, географічне розташування та недоліки митного контролю. Так Україна стала країною – донором та країною – транзитером «живого товару»

Для України ця проблема постала тоді, коли розпочалося з масового нелегального усиновлення дітей нашої краї іноземцями. Спеціальною слідчою комісією Верховної Ради України було встановлено, що у більшості випадків ці діям був властивий завуальований характер торгівлі дітьми [3, 97].

Враховуючи специфіку нашого дослідження доцільним є визначення поняття «усиновлення». Сімейний Кодекс України дає визначення усиновлення як «здійснюваного на підставі рішення суду прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина» [2, 61]. Усиновлення проводиться виключно для подальшого благополуччя дитини. Це юридичний факт, в наслідок здійснення якого між усиновленою особою та усиновлювачем виникають такі відносини, як між батьками та дітьми.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах регулюється главою 18 Сімейного кодексу.

Згідно з Конвенцією ООН «Про права дитини» передбачається, що держава зобов’язана приймати всі можливі заходи , щодо протидії торгівлі дітьми, з якою б цілю вона не відбувалась, та не дозволяти одержати незаконного матеріального прибутку, об’єднаних з усиновленням дітей в Україні [3, 57]. Також на даний час, в нашій країні існує безліч нормативно-правових актів, які сприяють системі усиновлення та захищають права та інтереси дітей, але проблема торгівлі людьми залишаються не вичерпаною.

В сутності проблема полягає в тому, що виявлення та розслідування подібних випадків на практиці майже не можливо. Міждержавні правопорушення мають в своєму арсеналі ряд механізмів реалізації торгівлі людьми, при яких простежити шлях купівлі – продажу «живого товару» винятково важко. Також не сприяє запобіганню торгівлі людьми існування високого рівня латентності серед правозахисних органів України [4, 74].

Другою по масштабу проблемою є те що усиновлення з товарною метою – це зареєстроване спеціальним юридичним актом взяття у сім’ю неповнолітньої особи на правах сина (дочки) для її подальшого експлуатування, використовування у жебрацтві, трансплантації органів, «знімання» дитячої порнографії, та складання щодо неї договорі купівлі – продажу, міни (бартеру),та інших актів з практичною передачею права власності [4, 125-126].

Для боротьби з такими явищами, по-перше, необхідно об’єднувати зусилля громадських і державних організацій. Це завдання покладено на активну діяльність соціальних працівників.

По-друге, співпраця між вітчизняними провайдерами Інтернет-послуг, мобільного зв’язку та фінансовими установами має спрямовуватися на боротьбу з поширенням у Інтернет-мережі оголошень про продаж чи купівлю людських органів, в тому числі шляхом блокування доступу.

По-третє, укладання багатосторонніх договорів про координацію розслідувань, зокрема щодо ідентифікації жертв торгівлі на міжнародному рівні.

По-четверте, запобігти торгівлі дітьми для експлуатації на органи на локальному чи сімейному рівнях [4, 200].

Таким чином, усиновлення – це складний правовий процес, що повинен проводитись виключно в інтересах дитини та сприяти її життєдіяльності, як на території нашої держави так і поза її межами, але на сьогодні Україна не спроможна проконтролювати цей процес поза межами країни. Для боротьби з торгівлею дітей необхідно активізувати зусилля державних, громадських та міжнародних організацій.