Патріотичне виховання в україні: минуле й сьогодення

Поліщук Б. М.

Студентка 6 курсу Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького

В умовах відродження незалежності України значно підвищився інтерес до вивчення історії України, особливо до тих її періодів, коли починалося пробудження української нації, а її провідники ставили за мету розвинути інтерес до ідеї створення власної держави. З огляду на зазначене особливої ваги набуває вивчення історії еволюції громадських поглядів на такі поняття, як «патріотизм» та «націоналізм».

Проблематика українського націєтворення так чи інакше зустрічається у величезній кількості праць, створених представниками різних суспільних наук. Історія формування терміну «Патріотизм» представлена у працях І. Кравцова, І. Харламова, П. Кононенко та багатьох інших науковців.

Аналіз праць, присвячених патріотичній проблематиці, засвідчує не тільки порівняно активний процес нагромадження знань із цієї актуальної проблеми, але й наявність певних прогалин у дослідженні феномену українського патріотизму, зокрема його історичних та історіографічних засад. Спостерігається й живучість стереотипів радянського минулого, певна штучність моделювання патріота незалежної України на підвалинах комуністичної ідеології.

Спостерігаючи за молоддю, ми маємо визнати, що її погляди на поняття «патріот» та «патріотизм» дуже сильно різняться, а в деяких молодих людей розумінні цих понять зовсім відсутнє.

У даній статті доречно розглянути значення слів «патріот» та «патріотизм».

Патріот – людина, яка виявляє любов до своєї Батьківщини, відданість своєму народові, прагнення захистити його надбання, збагачувати загальнолюдські морально-духовні цінності [1, 4].

Сучасне розуміння патріотизму характеризується різноманітністю і неоднозначністю. Багато в чому воно пояснюється складною природою даного явища, багатим його змістом і розмаїттям форм прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції, ставлення до своєї Вітчизни, від використання різних сфер знань тощо. Одна із спроб розкрити зміст даного поняття є в монографії І.Е. Кравцова, який говорить що, патріотизм – це любов до своєї Вітчизни; до рідних місць («землі батьків»), до рідної мови, до культури і традицій, до продуктів праці свого народу, до прогресивного суспільного і державного устрою. Патріотизм – це відданість своїй Батьківщині, готовність захищати її незалежність [2, 207].

І.Ф. Харламов розглядає патріотизм як взаємопов'язану сукупність етичних відчуттів і рис поведінки, що включає любов до Батьківщини, активну працю на благо Батьківщини, підтримання і збільшення трудових традицій народу, дбайливе ставлення до історичних пам'ятників і звичаїв рідної країни, любов до рідних місць, прагнення до зміцнення честі і гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її, військову хоробрість, мужність і самовідданість, братерство і дружбу народів, нетерпимість до расової і національної неприязні, пошану звичаїв і культури інших країн і народів, прагнення до співпраці з ними [2, 207-208].

Історичний досвід переконливо доводить, що справжній патріотизм не може бути ні наднаціональним, ні позанаціональним. Це явище завжди національне, бо воно – не тільки продукт соціально-історичного розвитку, але й генетико-біологічного, природно-ментального. Науковець П. Кононенко, досліджуючи взаємообумовленість таких понять, як національна ідея, нація, націоналізм, аргументовано показав, що останній є виявом патріотизму [3, 26].

Дані соціологічних досліджень засвідчують, що рівень патріотизму українських громадян є недостатньо високим. За даними опитування проведеного Українським центром економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова у 2007 р на запитання «Чи вважаєте Ви себе патріотом України?» 44,2 % респондентів відповіли «так», 35,6 % «скоріше так», 9,7 % «скоріше ні», 4,3 % «ні», 6,2 % «важко відповісти» [4]. Згідно результатів соціологічного опитування, що проводилося Центром соціальних досліджень «Софія» в серпні 2007 року, 40% українців хотіли б виїхати за кордон. Ще кожен шостий громадянин України бажає емігрувати назавжди. Кожен десятий опитаний зовсім не пишається своїм громадянством, «скоріше не пишається» і того більше - 17,2% [5]. Не однозначним виявилося ставлення українців і до Дня незалежності. Згідно соціологічних опитувань, що проводились Центром Розумкова у серпні 2008 року великим святом цей день вважають 16% українців, звичайним святом -44% українців, звичайним вихідним днем - 31% співвітчизників [6].

Подібну тенденцію ми спостерігаємо і у молоді. Згідно результатів соціологічного опитування серед молоді, зокрема випускників загальноосвітніх навчальних закладів, що проводилося фондом «Демократичні ініціативи» у кінці 2008 року тільки близько 30 % опитаних школярів вважає, що головне, що об’єднує населення України у єдину націю це патріотичні почуття громадянина України. Об’єднуючими чинниками також були визнані рівні права громадян України (34%), єдина державна мова (31%), спільна історія (25%). У частини школярів можна відмітити прагнення до виїзду за кордон ( зокрема 40% молодих українців не хотіли б проживати в Україні, а прагнуть виїхати в країни зарубіжжя (у країнах Західної Європи бажають жити 18%, у США – 12%, у Росії – 10%). Частина студентства також прагне до виїзду за кордон. За даними Державного інституту розвитку сім’ї та молоді майже 30 % українських студентів планують назавжди залишити Україну після навчання, а ще 25% хотіли б поїхати на заробітки за кордон [7]. Хоче ці прагнення зумовлені не стільки відсутністю патріотичних почуттів, скільки неможливістю в повній мірі реалізувати свій потенціал і мати достатній рівень матеріального благополуччя на Батьківщині.

У цих умовах постає необхідність розв’язання на державному рівні найгостріших проблем, пов’язаних з вихованням патріотизму та формування національної свідомості населення України як основи консолідації суспільства і зміцнення держави.

Метою національно-патріотичного виховання є формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, пошани до видатних вітчизняних історичних діячів, готовності до виконання громадянських і конституційних обов'язків.

Патріотичне виховання включає у себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти. Головною складовою патріотичного виховання є формування у молоді любові до рідної країни, що здійснюється в першу чергу сім’єю, безпосереднім соціальним оточенням через передавання певних культурних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань. Значну увагу патріотичному вихованню молоді приділяють органи державної влади, які здійснюють його переважно через формування готовності до захисту Вітчизни, поваги до чинного законодавства та засад демократичної, правової держави, поваги до української історії, видатних пам’яток культури.

Виховання молоді на кращих прикладах життя борців за становлення української державності є одним з найбільш важливих шляхів формування історичної пам’яті.

Отже, патріотичне виховання молоді на всіх етапах розвитку людини як особистості має величезне значення для нашої країни та неабияк вливає на соціальний стан в нашій Державі.