Виховання національної свідомості в учнів на уроках історії україни вечірньої школи

ГригоращенкоВ.Ю.

вчитель історії, спеціаліст, «старший вчитель» Запорізького навчально-виховного комплексу №67 Запорізької міської ради Запорізької області

Останнім часом у школах України зростає роль патріотичного виховання школярів. Патріотичне виховання – основа, на якій ґрунтується суспільство держави. Стати громадянином – бути свідомим членом своєї держави, відданим сином Батьківщини. Суть патріотизму розкривається у вмінні жити інтересами свого народу, власної держави. Виховувати в дитині патріота - це означає навчати її жити заради Вітчизни.

В Державному стандарті базової і середньої освіти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України N 24 від 14 січня 2004 р., зазначається: «Викладання історичних дисциплін спрямоване на виховання в особистості рис патріота України, активного компетентного громадянина, людини з гуманістичними і демократичними цінностями»[1].

Крім того, що на уроках суспільних дисциплін, зокрема історії, ми маємо завдання подати історичний матеріал, допомогти учням засвоїти його, тут одночасно відбувається і виховний процес.

Велике значення в цьому мають політичні і пропагандистсько-ідеологічні завдання офіційної влади, які є актуальними в даний момент часу.

Виховувати почуття національної самосвідомості, патріотизму, гордості за свій народ та свою історію неможливо на фальсифікованих фактах, необґрунтованому поясненні історичних подій. Неможливо сфальсифікувати всю історію того чи іншого народу і потім видавати бажаний хід подій за реальний, і на такому грунті будувати концепцію виховання, зокрема національно-патріотичного. Наслідки такого виховання будуть дуже сумні, про що ми переконалися вже на власному історичному досвіді.

Виховні завдання, які ставляться на уроках історії, завдання національно-патріотичного виховання розуміються завжди суб’єктивно. Їх розуміння визначається в залежності від зміни політичного режиму, політичного курсу влади, від змін як пануючої, так і опозиційної ідеології, навіть від конкретних заходів пануючих сил у державі, від суб’єктивних уподобань викладача, його ціннісно-світоглядної орієнтації. Істина ж завжди розуміється однаково: як таке твердження, яке відповідає реальному стану речей. І саме тому історія як навчальний предмет переслідує мету наукового викладання матеріалу, тобто такого, який забезпечує пізнання учнями соціальної дійсності, ознайомлення з обґрунтованими за всіма правилами історичними подіями. На цій основі здійснюється також національно-патріотичне виховання на уроках історії. Благодатними в цьому напрямку є багато тем з програмного курсу історії України, наприклад, теми: ”Формування і бойовий шлях Легіону українських січових стрільців,” “Українська революція,” “Бій під Крутами,” “Діяльність народних героїв ОУН-УПА” і ін. Ці уроки є надзвичайно емоційними, хвилюючими. Тут є можливість розкрити таку людську якість, як самопожертва в ім’я держави та нації.

Історія України, її державності – це не тільки події, а й історичні постаті. На прикладах життя, діяльності і боротьби за державу українських князів, козацтва, видатних гетьманів Б.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика, цілого українського народу і його найкращих представників - Т.Шевченка, В.Винниченка, М.Міхновського, М.Грушевського, С.Петлюри, С.Бандери, Р.Шухевича . я висвітлюю національну гідність нашого народу, його прагнення

мати власну державу. Учні отримують завдання підготувати повідомлення, реферати про видатних борців за українську державність, з якими вони виступають на уроках.

При засвоєнні матеріалу учні ставлять питання, дискутують. Це означає, що учням не байдужі факти про боротьбу за українську державність, вони сповнюються впевненістю у собі.

Таким чином, на уроках суспільних дисциплін відбувається виховання учнів на гуманістичних цінностях та історичних традиціях своєї нації і інших народів світу.

Навчання на уроках історії спрямовує на творчий саморозвиток особистості учня, розвиває чуттєво – емоційні здібності, такі необхідні для формування гідного громадянина своєї держави. Тому важливе значення має духовно – моральний аспект у викладанні історії,

Великий вплив на учнівську психологію має ідея, що українці – це мирна нація, яка не переслідує ніяких загарбницьких цілей. Це викликає почуття національної гордості. Образ Української держави в свідомості учнів стає вагомішим, учні пишаються культурними й інтелектуальними здобутками, яких досягла українська нація.

Учні беруть участь у науково-пошуковій роботі: відшукують маловідомі матеріали про події нашої історії, діячів культури, науки.

Наша національна історія має духовну основу. Тому уроки історії тісно пов’язую із знаннями, здобутими учнями під час вивчення інших предметів, зокрема української літератури і мови, національної культури.

Чимало явищ нашої державності є наслідками проникнення християнства в нашу свідомість. Тому на уроках історії підкреслюю роль релігії у формуванні особистості і громадянина.

Національну свідомість учнів виховую переконуванням у тому, що вони - не пасивний матеріал, а творці нашої держави, історії і повинні активно впливати на розбудову нашої Батьківщини у недалекому майбутньому. На уроках історії України учні відчувають зв’язок з рідною землею, історією, культурою народу. Вони відчувають себе частиною української нації.

Це відчуття формує у них національне духовне усвідомлення причетності до дальшої долі українського народу, своєї рідної землі.

Не можна не погодитись зі словами М.Грушевського, який, наголошуючи на значенні історії для виховання національної свідомості, бачив призначення історичної освіти в “служінні перемозі й закріпленню ідей і настроїв гуманності, демократизму і соціалізму. Історія рідного краю і рідної країни не перестане бути осередком історичного навчання, і наслідком того є культ рідної традиції, рідної сторони, культ моральних вартостей”.

Видатний український педагог Г. Ващенко розглядав значення історії у контексті прищеплення учням виховного ідеалу, що витримав випробування часом і відповідною психологією народу, тобто національного ідеалу.

Таким чином, процес навчання історії поєднує в собі освітню, розвивальну і виховну функції, які повинні бути нероздільними.

Специфіка історії як суспільної дисципліни полягає в тому, що вона містить у собі великий потенціал для формування соціального усвідомлення учнів, залучаючи їх до системи цінностей, норм і відносин суспільства. Вона дає можливість придбати соціальний досвід, на підставі чого відбувається формування певних соціальних якостей і рис.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства найактуальнішим є саме національний аспект соціалізації особистості, свідоме віднесення учнями себе до української нації, відчуття себе її частиною, підготовка до свідомої активної участі в житті української держави.

На уроках історії прагну здійснювати виховання громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму, демократії, добра й справедливості.

Патріотичне виховання також здійснюю через систему позакласних заходів, зокрема організовую екскурсії по «місцях пам’яті», проводжу

відповідні науково-практичні конференції, випуск учнями презентацій та газетна різну патріотичну тематику – «365 років з часу Пилявецької битви »,

« Музеї України» (присвячена 125 років з часу відкриття історичного музею України в Києві; «Рідному місту присвячуємо…» (присвячена 70-річчю визволенню м.Запоріжжя), проведення серед учнів 5-х класів історично – спортивного свята «Козацькі розваги», проведення виховних годин «Колосок пам’яті», «Була війна, горе, скорбота…»,« День перемоги», «Чорні тюльпани» , учні приймають участь у щорічному конкурсі « Летопись победителей» та інші.