Література

1. Боровик О. В. Детермінанти та чинники формування патріотичної свідомості учнів аграрних ліцеїв // Збірник наукових праць № 38. Частина ІІ. – Хмельницький : Вид-во НАДПСУ, 2007. – С. 162–164.

2. Пича В. М. Культура досуга / В. М. Пича, И. В. Бестужев-Лада, В. М. Димов. – К. : Академия, 1990. – 240 с.

3. Кузьмінський А. І. Педагогіка родинного виховання: навч. посіб. / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – К. : Знання, 2006. – 324 с.

4. Кононенко П.П. Українознавство. — К., 1994.

5. Макарчук С.А Український етнос. -Львів, 1992.

6. Сухушин М. П. Військово-патріотичне виховання молоді : підручник / М. П. Сухушин, В. О. Палагеша. – К. : Видавничий Дім “Слово”, 2009. – 488 с.

ІІІ секція

Військово-патріотичне виховання в сучасному суспільстві. Традиції козацької педагогіки

ФОРМИ, МЕТОДИ, ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ

ЕФЕКТИВНОСТІ ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ЮНАКІВ В УКРАЇНІ

Глушук В.М.

Традиції, історія українського народу, з початком проголошення незалежності України, за допомогою патріотів-ентузіастів, справжніх синів України всілякими способами, шляхами почали відроджуватися, тим самим демонструвати всьому українському народу, світовій спільноті те, що ми потомки славних та великих постатей, визначних історичних подій в загальній світовій історії.

Як свідчить вітчизняний та іноземний досвід, ефективна діяльність держави щодо патріотичного виховання громадян є важливою умовою динамічного поступального розвитку країни.

Уточнюючи зміст наукових категорій, зазначимо, що у науковій літературі та нормативно-правових актах вживаються два терміни – “патріотичне виховання” та “військово-патріотичне виховання”. Як стверджують фахівці, військово-патріотичне виховання є складовою частиною патріотичного виховання. Воно спрямовано на формування молоді у патріотичних поглядів і переконань стосовно Збройних Сил України, готовності надійно захищати Батьківщину

Законодавчо визначена система військово-патріотичного виховання має функціонувати в усіх як державних, так і недержавних органах, установах і підприємствах. Проте, як свідчить нинішній стан справ, її функціонування не можна вважати достатньо ефективним.

В Статті 17 Конституції України зазначено, що “захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України”, в Статті 65 – “захист Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону” [7].

Функцію підготовки населення та Збройних Сил України до оборони сьогодні покладено на Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України. Нині діяльність органів військового управління у вказаному контексті будується на основі чинної Програми військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України на 2012 – 2017 роки та перспективного плану її реалізації [11].

У напрямку євроінтеграційних процесів слід наголосити на пріоритетності національних цінностей у питанні патріотичного виховання молоді і громадян в цілому.

Однією з основних форм військово-патріотичного виховання молоді являється військово-шефська робота, яка полягає в установленні та підтриманні зв’язків військових частин з органами державної влади, місцевого самоврядування, трудовими колективами, навчальними закладами, громадськими організаціями з метою проведення спільних заходів з військово-патріотичного виховання молоді [8].

Для проведення заходів військово-патріотичного виховання залучаються заклади культури, музеї, кімнати бойової і трудової слави, військово-патріотичні клуби. Також організовуються догляд та впорядкування меморіальних комплексів, пам’ятників, братських могил та інших поховань захисників Вітчизни.

Форми і методи військово-патріотичного виховання мають бути, як слушно рекомендував М.Д. Зубалій, взаємопов’язані і взаємозалежні, спрямовані на вирішення єдиного, складного і багатогранного завдання – військово-патріотичного виховання і підготовки допризовників до майбутньої військової служби у Збройних Силах України [5].

Важливою формою роботи з військово-патріотичного виховання молоді стало проведення олімпіад з допризовної підготовки серед учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів. Саме такий захід, який проходив на початку грудня 2000 року у середній школі № 235 Ленінградського району м. Києва, був присвячений 57-й річниці визволення столиці від фашистських загарбників та 9-й річниці Збройних Сил України, повідомляла читачів газета “Народна армія” [1].

За встановленою традицією, олімпіада розпочалася з того, що учні старших класів шикувалися у спортивному залі, де їх привітали директор школи та викладачі допризовної підготовки, а продовжили вітання хлопці шкільного танцювального гуртка, які запропонували присутнім козацьку композицію. Змагання проводилися зі стройової, фізичної та вогневої підготовки. Усі переможці отримали почесні грамоти, художні книжки, грошові премії, з усіх представлених на конкурс стінних газет загальноосвітніх навчальних закладів району найкращою була газета середньої школи № 206 під назвою “Призовник” [Там само].

І, головне не втому, яким чином оцінювався рівень знань та навичок допризовної підготовки учнів, а щоб він відповідав критеріям, необхідним для майбутніх захисників Батьківщини.

Як повідомляла газета “Народна армія” в 1998 р., на Чернігівщині чи не найпоширенішою формою виховання майбутнього покоління Української армії залишалися військово-патріотичні акції: дні вулиць, що носять назву героїв війни, вахти пам’яті, кордони дружби, обласні місячники оборонно-масової роботи – ось далеко не весь перелік подібних заходів, проведення яких дедалі більше набувало системного характеру. І найбільша цінність їх полягала не тільки в тому, що проводилися вони з нагоди певних подій та дат, а, насамперед, у змістовності навантаження. Адже, головною метою є формування позитивного іміджу Збройних Сил, виваженого ставлення населення до армії [2].

Подібні заходи, акції мають стати твердим підґрунтям, основою військово-патріотичного виховання, допризовної підготовки, фізичного гартування, стимулювання до ведення здорового способу життя громадянина-патріота.

Військові ігри залишаються значною складовою і однією із форм військово-патріотичного виховання молоді. Під час таких заходів юнаки не лише міцніють фізично, але й, водночас, проходять спортивну підготовку. Це також важливий елемент морально-психологічного виховання, відчуття важливості колективізму, що дуже потрібне не лише для громадянина-патріота своєї Вітчизни, але і під час майбутньої військової служби.

На початку червня 2000 р. в столичному Гідропарку більше як ста двадцяти дітей з багатьох регіонів України змагалися між собою в спортивній грі “Зірниця”. І не було нічого дивного в тому, що дітвора, котра тут зібралась, про “Зірницю” чула тільки з розповідей батьків. Ініціатором та організатором заходу стала Всеукраїнська громадянська організація “Захист” і тільки завдяки наполегливості її членів відбулася ця гра [10].

Головна мета “Зірниці” – навчити дітей допомагати один одному. І вік її гравців – від шести до шістнадцяти років, старші виконують завдання складніші, а дітвора бере участь в естафетах, розважальних конкурсах. Змагання команд кухарів, медсестер, саперів, розвідників, встановлення наметів, одягання загальновійськового захисного комплекту, орієнтування на місцевості, визначення азимуту за компасом – це ще не весь перелік етапів гри, котрі не давали дітям нудьгувати протягом гри [Там само].

З 1979 р. у Києві існує міський та обласний історико-патріотичний клуб “Пошук”, головною метою якого є увічнення пам’яті загиблих за Батьківщину, пошук даних про загиблих, знаходження іх близьких, рідних, поховання невідомих солдатів, організовують зустрічі учасників бойових дій зі студентами та школярами, проводять бесіди на патріотичну тематику [3].

Шкільні музеї бойової та трудової слави – це первинні осередки військово-патріотичного виховання дітей та підлітків.

Не зважаючи на скрутний соціально-політичний, економічний стан в Україні, військово-патріотичне виховання юнаків не залишається осторонь, йде активний та новаторський пошук нових, але давно забутих форм, методів та засобів.

Одними із основних форм роботи з допризовною молоддю залишалися: місячники оборонно-масової роботи, олімпіади, спартакіади з допризовної підготовки серед учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів, військово-патріотичні акції, фестивалі військово-історичних клубів. Відновлюються спортивні ігри: “Зірниця”, “Либонь”, “Орлятко”, “Котигорошко”, “Соколята”, “Заграва”, “Лицарські турніри”, “Козацькі розваги”, “Козацькі ігри”, конкурси “Нумо, хлопці!” та “Нумо, дівчата!”. Починають працювати історико-патріотичні клуби “Пошук”, “Пам’ять” та ін.

Актуальність військово-патріотичного виховання молоді обумовлена, в першу чергу, історичним фактором – багатовіковим цілеспрямованим нищенням національної самосвідомості народу, самої ідеї державності і незалежності України, фальсифікацією її історії, приниженням культури і мови, які є фундаментом патріотизму кожного народу.

Підвищення ефективності військово-патріотичного виховання юнаків у загальноосвітніх навчальних закладах значною мірою залежало від стану навчально-матеріальної бази, наявності висококваліфікованих викладачів, їхньої професійної майстерності, компетентності, творчого підходу до організації навчально-виховного процесу.

Враховуючи недостатнє бюджетне фінансування закладів освіти, доцільно було поліпшити навчально-матеріальну базу допризовної підготовки за рахунок додаткових джерел фінансування.

Ефективність організації допризовної підготовки та військово-патріотичного виховання мають стати одними з найважливіших чинників у діяльності Міністерства оборони України. На його засіданнях потрібно щорічно розглядати проблеми, до участі в яких залучати представників усіх зацікавлених відомств, а також керівний склад обласних військкоматів та заступників голів облдержадміністрацій.

Для підвищення ефективності допризовної підготовки молоді в Житомирській області у 1999 р. були налагоджені тісні взаємостосунки з місцевими військовими частинами, що давало можливість допризовникам «пройти» по декілька разів через військові частини: познайомитися з життям та побутом солдатів і сержантів, виконати контрольні вправи стрільб з автомата. Також стали доброю традицією зустрічі хлопців, які звільнялися з лав Збройних Сил, зі школярами-земляками, де з перших вуст допризовники могли дізнатися про майбутню службу, знайти відповіді на запитання, які їх хвилюють. З опитування призовників 1999 р. в одному із Житомирських ОВК, престиж армійської служби, у порівнянні з минулими роками, став набагато вищий, і бажання юнаків виконувати свій конституційний обов’язок було набагато сильніше [4].

Військова підготовка в школі часто пов’язувалася з козацьким рухом в Україні в плані відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва, організації взаємодії та координації діяльності органів освіти і козацьких товариств. В Івано-Франківських обласних закладах освіти створювали та діяли понад 60 дитячих козацьких організацій, які охопили понад 5,5 тисяч юнаків (станом на березень 2001 р.), з участю козацьких товариств у навчальних закладах [9].

Потрібно переглядати самі підходи до ведення уроків фізичного виховання, де розвивалися у допризовної молоді такі необхідні якості для майбутнього захисника Вітчизни, як – сила, гнучкість, витривалість, морально-психологічний стан.

Заняття на базі військових частин надають можливість змінити в юнаків ставлення до служби. Адже, як кажуть, краще один раз побачити, ніж 100 разів почути.

Дописувач у газету “Армія України” А. Кобзар ще у 1993 р. наголошував: “…від військово-патріотичного виховання молоді залежить боєздатність наших Збройних Сил. Але боєздатність – це також високий рівень соціально-психологічної, військово-професійної, вольової, фізичної готовності кожного воїна до виконання свого громадянського, патріотичного обов’язку. Ці якості, як відомо, закладаються у молоді задовго до початку служби у Збройних Силах – у сім’ї, дитячому садку, школі, побутовому середовищі, колективі, навчальному закладі” [6].

У більшості країн Європи велику роль у військово-патріотичному вихованні і підготовці молоді до служби у війську відіграють молодіжні скаутські організації. У літніх таборах і на військових базах молодь проходить спеціальний вишкіл з фізичного загартування, подолання перешкод, вивчає стрілецьку зброю, військову справу, освоює військові професії тощо.

Кінцеві результати підготовки юнаків до служби а армії України, вимоги до збройних захисників молодої незалежної країни постійно підказують про необхідність подальшого удосконалення всього комплексу військово-патріотичного виховання.

Отже, одними із основних форм роботи з молоддю мають бути місячники оборонно-масової роботи, олімпіади, спартакіади з допризовної підготовки серед учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів, військово-патріотичні акції, фестивалі військово-історичних клубів. Всі вони повинні спрямовуватися на визначення фізичної підготовленості юнаків до служби в армії та залучення молоді до систематичних занять фізичною культурою та спортом і являтися яскравим прикладом тісного поєднання форм, методів та засобів військово-патріотичного виховання для вирішення єдиного і державного завдання – військово-патріотичного виховання і підготовки юнаків до майбутньої військової служби у Збройних Силах України.

Причин, що заважають проводити військово-патріотичне виховання молоді на високому рівні, можна наводити безліч: політичні, соціально-економічні, демографічні, і в основному – це недостатнє фінансування, байдуже ставлення посадових осіб відповідних міністерств (освіти, оборони, справ сім’ї та молоді), інформаційно-пропагандистський “голод” Збройних Сил, а звідси – зниження престижу служби в армії, низький фізичний рівень та незадовільний стан здоров’я майбутніх захисників Вітчизни тощо.

До шляхів вирішення проблем у сфері військово-патріотичного виховання можна віднести:

1. Порушення питання перед Верховною Радою України щодо створення необхідної законодавчої бази у сфері виховання громадян України.

2. Ініціювання на державному рівні питання щодо залучення провідних наукових установ до проведення фундаментальних досліджень з проблем патріотичного виховання, національно-історичних і військових традицій та видання відповідних наукових праць (у тому числі, для потреб Збройних Сил України).

3. Подальший розвиток взаємодії та співпраці державних структур і громадських організацій, зокрема українського козацтва. Більш активне залучення потенціалу останніх у проведенні заходів патріотичного, морального і духовного виховання, фізичної підготовки, спортивних змагань та інших напрямів діяльності;

4. Вдосконалення наукового супроводження патріотичного виховання шляхом проведення відповідних наукових досліджень, науково-практичних конференцій (семінарів), круглих столів у вищих навчальних закладах і науково-дослідних установах, пошуку єдиних методологічних поглядів на вказану проблему.

Ефективність форм військово-патріотичного виховання молоді в Україні напряму залежить від умов, які є визначальними при застосуванні комплексу форм, методів і засобів у різних ситуаціях, на етапах проведення військово-патріотичної виховної роботи. Проблема вдосконалення патріотичного виховання молоді на етапі євроїнтеграційних процесів нашої держави постає важливою державною проблемою.