Література

1. Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляция / [Перевод О.А. Печенкина]. – Тула, 2013. – 204 с.

2. Кант И. Сочинения в шести томах / [В.Ф. Асмуса, А.В. Гулыги, Т.И. Ойзермана]. – М.: «Мысль», 1965. Т.4.Ч.2. – 478с. – (Философское наследие Академии наук СССР, Ин.-т. философии).

3. Сартр Ж.П. Бытие и ничто: Опыт феноменологической онтологии/ [Пер. с фр. Предисл., примеч. В.И. Колядко]. – М.: Республика, 2000. – 639 с. – (Мыслители ХХ века).

Глобалізаційний вимір соціальної відповідальності

МихайленкоІ. І.

Розвиток людства кінця ХХ – початку ХХІ століття ознаменовано формуванням міжнаціонального простору, налагодженням взаємовідносин між країнами та об’єднанням власних інтересів в єдину концепцію розвитку людства. Очевидно, що саме глобалізаційні процеси виступають сьогодні основною рушійною силою соціальних змін в більшості країн світу і позначаються не лише на діяльності суб’єктів макрорівню (держав, міжнаціональних організацій та ін.), але й суттєво впливають на повсякденну діяльність окремих індивідів, груп та організацій. Глобалізація характеризується складною взаємодією матеріальних та моральних чинників, їхньою суперечливою та неоднозначною дією у всіх сферах суспільного життя.

Глобалізаційні процеси мають двозначний вплив на розвиток людства. З одного боку, вони виконують позитивні функції: сприяють зміцненню та розширенню світового ринку, розвивають контакт та взаємодію між різними світовими культурами та релігіями, розширюють рамки і можливості технічного прогресу, збагачують можливості кожної людини в її саморозвитку та сомареалізації, сприяють налагодженню мирних відносин в світі. З іншого боку, глобалізаційні процеси мають ряд негативних проявів. Так, розширення світового ринку пов’язано переважно з економічною діяльністю найбільш розвинутих країн світу, а значить, впливає на нерівномірний і несправедливий розподіл світових матеріальних благ та розвиток монополістичної діяльності транснаціональних компаній. Поглиблення зв’язків між різними культурами стає реальною загрозою втрати національно-культурної ідентичності менш розвинутих та усталених культур. Крім того, глобалізаційні процеси сприяють збільшенню міграційних потоків, поширенню міжнародного тероризму та підвищують небезпеку екологічного виснаження й забруднення навколишнього середовища. Тому в умовах глобалізації, яка поглинає усі сфери суспільного життя, постає питання соціальної відповідальності суб’єктів за наслідки своєї діяльності у цьому напрямку.

Тема глобалізації на сьогоднішній день є досить актуальною та досліджуваною в різних наукових сферах. Існує низка досліджень, присвячених проблемам глобалізації, її вимірам та наслідкам, можливим шляхам подальшого розвитку глобалізаційного процесу. Західна філософія глобалізму спирається на ряд теоретичних концепцій, до яких належить теорія відкритого суспільства К.Поппера, «зіткнення цивілізацій» С.Гантінгтона, «кінець історії» Ф.Фукуями. Крім того, слід згадати дослідження Р.Робертсона, М.Кастельса, Е.Гідденса, М.Уотерса, У.Бека, Е.Тоффлера, З.Бжезинського, Д.Белла та інших. Дослідженню питання включення України до глобалізаційних процесів присвячені роботи О.Білоруса, М.Лукашевича, Д.Лук'яненка, М.Михальченка, Б.Новікова, Є.Суліми та інших авторів.

Визначення сутності соціальної відповідальності в глобалізаційному процесі, можливе через розкриття змісту поняття глобалізації та визначення головних її суб’єктів.

Сьогодні існує безліч трактовок глобалізації. Більша частина теоретичних робіт з проблем глобалізації належить англійським, американським і скандинавським ученим. Тут можна виділити декілька фундаментальних підходів: культурологічний, що розглядає глобалізацію у широкому цивілізаційному аспекті; економічний, що трактує глобалізацію в контексті розвитку світових ринків товарів, послуг, капіталу та праці; екологічний, що пов'язує глобалізацію із погіршенням екологічної ситуації на планеті; комплексний, що розглядає глобалізацію як у політичному, так і в інформаційному контексті, а також у контексті боротьби із міжнародною злочинністю та бідністю [1, с. 50].

Ян Пітерс виділяє ряд провідних парадигм у ромінні феномену глобалізації, серед яких: «зіткнення цивілізацій» – фрагментація світу неминуча через існуючі цивілізаційні відмінності, що кореняться в культурній (у першу чергу в расових і національних особливостях) диференціації, тому західній цивілізації, як стверджує автор концепції Самюель Хантінгтон, необхідно бути готовою дати відсіч можливому альянсу ісламських і конфуціанських держав;«макдональдізація» – гомогенізація культур, здійснювана транснаціональними корпораціями, відбувається під прапором модернізації (вестернізації, європеїзації, американізація і так далі); «гібридизація» – широкий спектр міжкультурних взаємодій, що приводять як до взаємозбагачення, так і до виникнення культурних традицій [2, с. 15].

Різнонаправленість парадигм, в лоні яких розглядається сутність процесу глобалізації, зумовлює і різне тлумачення самого поняття «глобалізація». Зупинимося на визначенні, яке представлено в доповіді Генерального секретаря ООН Кофі Анана щодо роботи організації від 31 серпня 1999 року, глобалізація – це загальний термін, що означає все більш складний комплекс транскордонних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами та ринками, який проявляється в розширенні потоків товарів, технологій та фінансових коштів, у неухильному зростанні та посиленні впливу міжнародних інститутів громадянського суспільства, у глобальній діяльності транснаціональних корпорацій, у суттєвому розширенні масштабів транскордонних комунікаційних та інформаційних обмінів, перш за все через Інтернет, у транскордонному переносі захворювань та екологічних наслідків та у все більшій взаємопов’язаності певних типів злочинної діяльності [3].

Це визначення дає нам змогу виділити основних суб’єктів, носіїв глобалізаційної діяльності. Так, ними виступають: окремі індивіди (фізичні особи), організації та підприємства, державні владні установи та міжнародні спільноти. Отже, саме на цих суб’єктів глобалізаційної діяльності і покладено соціальну відповідальність.

Наведене визначення поняття «глобалізації» дає змогу виокремити сфери діяльності пов’язані з розвитком глобалізацій них процесів. Виділимо основні з низ: економічна сфера (розширення світового ринку, розширення фінансових потоків, діяльність траснаціональних корпорацій); інформаційно-комуникативна сфера (налагодження міжнаціональних зв’язків, створення єдиного інформаційного простору, сприяння розвитку доступної для всіх верств населення освіти); екологічна сфера (раціональне використання світових природних ресурсів, запобігання забрудненню навколишнього середовища та розповсюдженню небезпечних хвороб ); політична сфера (впровадження мирної політики держав світу, недопущення використання зброї масового ураження, запобігання розвитку тероризму).

Сутність глобалізаційного виміру соціальної відповідальності може бути визначена діяльністю суб’єктів різного рівня в рамках означених напрямків. Суб’єкти макрорівня можуть проявляти свою відповідальність, перш за все, через сумлінне виконання законодавства, дотримання норм моралі, та розуміння ваги своїх дій у світовому масштабі.

Окремі підприємства та організації, а також різні бізнесові структури дедалі частіше звертаються до концепції соціальної відповідальності бізнесу, яка була запроваджена ООН. Ідея соціально та екологічно відповідального бізнесу лежить в основі Глобального пакту ООН – висунутої у 2000 році ініціативи, яка спрямована на заохочення суб’єктів бізнесу до поліпшення своєї корпоративної, соціальної та екологічної поведінки, згідно з десятьма принципами, які відображають певні стандарти: праці, прав людини,боротьби з корупцією та охорони довкілля. Глобальний договір – це добровільна міжнародна мережа корпоративного громадянства, ініційована з метою підтримки участі, як приватного сектора, так і інших соціальних дійових осіб у заохоченні відповідального ведення бізнесу та сприянні загальним соціальним та екологічним принципам для вирішення проблем глобалізації [4].

Соціальна відповідальність суб’єктів макрорівня в рамках глобалізацій них процесів закладена у неухильній підтримці і розвиткові міжнародних договорів та угод, щодо мирного співіснування. Одним із заходів у цьому напрямку було підписання країнами членами ООН Цілей розвитку тисячоліття.Підписавши Декларацію, світові лідери дали безпрецедентну обіцянку гарантувати як єдиний комплекс задач мир, безпеку, розвиток, права людини та основні свободи. Досягнення всіх восьми Цілей розвитку тисячоліття – від скорочення вдвічі масштабів крайньої бідності до припинення розповсюдження ВІЛ/СНІДу та до забезпечення загальної початкової освіти – заплановано на 2015 рік [4].

У 2003 році Україна розробила власні ЦРТ, також установивши планові завдання на 2015 рік. Хоча основну відповідальність за досягнення ЦРТ несе уряд, роль приватного сектору в рівній мірі важлива. Через відповідальну та етичну практику приватний сектор міг би зробити унікальний та значущий внесок у реалізацію ЦРТ. Найважливіший внесок приватного сектору в ЦРТ полягає в тому, щоб інвестувати й успішно працювати, причому робити це з належною соціальною та екологічною відповідальністю, створюючи в такий спосіб відчутні соціальні переваги, в тому числі сприяти зайнятості та зростанню доходів населення.