Україна: на шляху до інтеграції

Кондрашова А.

студентка факультету соціології та управління

В сучасному українському суспільстві існує два протилежних підходи щодо формування курсу політики: курс на євроінтеграцію до Євро Союзу або приєднання до країн Митного союзу. Згідно з рішенням президента, Віктора Януковича, у листопаді 2013 року Україна офіційно підпише угоду з ЕС на саміті країн Центральної Європи. Це дуже важливий крок у зовнішніх відносинах, але також передбачає низку культурних моментів та правових аспектів, які має реалізувати та підтримувати наша країна, що передбачені правилами вступу до ЄС.

Чому саме цей крок є таким важливим для України? По-перше, країна, що вступає до ЕС погоджується з концептуальними цінностями Європи, тобто залучається до політики демократичності, забезпечення верховенства права і захист прав людини (ліберального індивідуалізму), соціальної відповідальності підприємництва, соціального партнерства, ринкової економіки і т.п. По-друге, країна, а саме, верховна влада, несе велику відповідальність, покладає максимум зусиль, розробляє програму, проект, впровадження цих норм і обов’язків в життя суспільства для того, щоб досягти ефективних короткострокових та довгострокових результатів. По-третє, громадяни країни активно залучаються до євроінтеграції, починають змінювати країну внутрішньо, з низів до верхів, мають повну інформацію про об’єктивне розуміння нововведень згідно зі своїм менталітетом.

Згідно з останнім пунктом, більш широко у цьому питанні ми зможемо розглянуть вплив процесів євроінтеграції на культурне життя України.

Поняття «європеїзму», яке полягає у тому, що європейці мають спільні норми і цінності, які виходять за рамки національної або державної ідентичності, та «європейських цінностей», як сукупності та системи основних принципів облаштування сім'ї, суспільства, держави, політико-економічних, правових, культурних, етичних та інших цінностей, що об'єднують більшість жителів Європи та служать основою їхньої ідентичності, є ключовими для проблеми євроінтеграції України.

Чи не є такий курс ще недостатньо вивченим в українському суспільстві? Чи може велика частина українського суспільство бути неготова до таких швидких змін у культурній політиці та прийняття вже не національних, а загальноєвропейських цінностей?

У статті 2 проекту Конституції ЕС 2005 року була сформульована сутність : «Союз заснований на цінностях поваги людського достоїнства, свободи, демократії, рівності, правової держави, а також дотримання прав людини. Це цінності загальні для країн-членів співтовариства, яке характеризується плюралізмом, терпимістю, справедливістю, солідарністю та відсутністю дискримінації» У новому тексті Конституції 2007 року, стаття 2 проголошує те ж саме із двома додаваннями: «права людей, що належать до меншин» і «рівність між жінками й чоловіками», дві програмні цінності для питань сучасного суспільства в рамках розширеної Європи.

Що стосується актуальності цієї статті, то у сьогоднішньому вимірі між країнами, що входять до, так званої, «розширеної Європи», мають не тільки враховуватися демократичні права, а ще й виконувати дуже складне завдання, таке, як адаптація цих умов до менталітету даної країни.

Україна у цьому питанні є малодосвідченою, адже переймання культурних аспектів життя країн Європи і при цьому збереження власної національності і самоідентичності, існування цих двох думок в одній площини та їх взаємодоповнення потребує певних зусиль.

Так, наприклад, ознайомлення з європейською культурою та цінностями проходить в рамках інформаційно-пізнавальної кампанії Дня Європи в Україні, що за мету має ознайомлення з досягненнями західної культури. Оскільки, на основі лише однієї кампанії ми можемо припустити,щоосновною аудиторієютакої компанії єлише молодьсередніх та вищихосвітніхзакладіві в деякихвипадкахінтелігенціяабовикладачі вузів, тобто тілюди, якимцецікаво, впершучергу, то мине в змозі теж самеказати про людей, які працюють наіндустріальнихоб’єктах, яким, у своючергу, не цікавіабо ж вонине в змозіознайомитисяз матеріаламикористієвроінтеграції для України, навіть якщо вони складають одну з основних частин населення, яка є запорукоюпідтримкикурсу евроїнтеграції. Влада, як основний впроваджувач цих змін, має тісно бути пов’язана з громадськістю стосовно шляхів розповсюдження інформації щодо плюсів та мінусів вступу у ЕС, поширення европейских цінностей на території нашої держави , активної просвітньої діяльності, яка втілюється у інформаційно-пізнавальних кампанії, щодо культури західних країн та взаємозв’язку їх, насамперед, з українськими традиціями, світоглядом, віруваннями, поведінкою та образом життя. Тобто, головне завдання уряду, щодо культурної політики, це не допустити розмивання національної самобутності України.

Таким чином, цілком зрозумілим є те, що інтеграційні процеси для культурного життя України є необхідними , однак спершу слід визначити перспективи розвитку ефективних політично-комунікаційних процесів в суспільстві України, а далі скласти конкретний план дій, що передбачав би покрокові заходи та результати і наслідки від їх впровадження.