17. Літературні групи «Митуса» і «Логос».

Про виникнення у 1921 р. літературної групи "Митуса", до якої увійшли В.Бобинський, Р.Купчинський, О.Бабій і Ю.Шкрумеляк, засвідчили літературні вечори, благодійні заходи. Новостворена група літераторів гуртувала навколо себе місцеву та еміграційну інтелігенцію. Її представники підтримували творчі починання і тих поетів, що були прихильниками інших естетичних орієнтацій. Наприклад, на вечорах "Митуси" часто виступав футурист Л.Лепкий. Із групою також активно співпрацювали графік П.Ковжун, актори театру "Українська Бесіда", тогочасна творчість яких увиразнила трансформацію художніх традицій у модерне мистецтво. В Україні і поза її межами літературна група "Митуса" стала знаною завдяки позитивним відгукам на вихід її журналу Б.Лепкого, Л.Білецького, М.Вороного та інших. Видавала журнал з такою самою назвою. Вона була, либонь, першою літературною групою на західноукраїнських землях у повоєнні роки. На жаль, проіснувала вона недовго, тільки один рік, випустивши чотири номери журналу з однойменною назвою. Але її роль у розвитку української літератури на західноукраїнських землях важко переоцінити. Вона була першою організацією у повоєнний час, яка проклала тісний міст між західноукраїнським і східноукраїнським берегами нашої літератури.

Письменники католицької орієнтації створюють наприкінці 1922 р., коли розпалася група "Митуса", угруповання "Логос". До нього входять молоді письменники Григор Лужницький (Меріям), Олександр-Микола Мох (Орест Петрійчук), Степан Семчук, Василь Мельник (Лімниченко) та Роман Сказинський. До "Логосу" приєдналися історик Теофіл Коструба, публіцисти Осип Назарук, Петро Ісаїв та ін. "Логосівці" ставили перед собою завдання активізувати культурно-освітню працю серед населення, яке важко переживало поразку визвольних змагань 1917-20 pp. Ця праця мала базуватися на національній та християнській ідеях. "На їхню думку, - пише сучасний дослідник "Логосу" Я. Грицков'ян, - будувати суспільні відносини в державі можна тільки на християнській основі, християнській філософії, бо лише вона дає змогу заспокоїти людські прагнення, діяти в єдності, доходити до стану гармонії. Основні пункти програми групи "Логос" поставали, отож, з опозиції до матеріалізму і комуністичних ідей, із прагнення діяти й творити згідно з католицькою етикою..."¹¹. Члени "Логосу" друкували свої твори також у видавництві "Добра книжка" (серія "Бібліотека "Логосу"). Як творче об'єднання "Логос" проіснував до 1930 p., а журнал "Поступ" - до 1931 р. Літературна творчість "логосівців" охоплює передусім поезію. В їх творах, як і в "митусівців", переважала поетика символізму, а основними мотивами були національно-патріотичні та мотив єднання з Богом. 

18. Роман м. Хвильового «Вальдшнепи». Характеристика образів.

У «Вальдшнепах» М. Хвильового знайомимося з ідеєю національного відродження України, що вирувала в 20-х рр. XX ст. Перед нами постають молоді люди, розчаровані в комуністичній партії й недавній революції, котрі прагнуть іншої країни з новими ідеалами.

Через відсутність завершення роману загадкою залишається його назва.В романі «Вальдшнепи» діють такі головні персонажі: Дмитрій Карамазов, його дружина Ганна, їх спільний друг, учений лінгвіст Вовчик, дві московки: тьотя Клава, її пле­ мінниця Аґлая та чоловік тьоті Клави — професор марксизму Євгеній Валентинович.

Його персонажі, невтомно полемізуючи, дошукуються відповідей на найгостріші суспільно політичні питання доби.Йдеться про болючі проблеми національного буття, національно-культурного відродження України, про осмислення ролі і значення здійсненого у роки революції. В романі присуті еротичні мотиви. Приміром, Дмитро Карамазов, значною мірою alter ego автора, так фіксує власні емоції та бажання, побачивши Аглаю в купальному костюмі: \"Дмитрій відчув, що йому стало важко дихати ... Цей духовно-тілесний безум кохання до Аглаї вже ні на мить не покине Дмитра аж до кінця тієї частини роману, що збереглася.

Образ Дмитра Карамазова

Комуніст Дмитро Карамазов- тип людини, яка прагне вийти з багна пореволюційної дійсності... Трагедія Дмитра Карамазова полягала в тому, що в ньому боролися комуністичні й національні ідеали, які були для нього однаковою мірою кровно близькими.

Дмитро у творі Хвильового тривалий час жив теж винятково за покликом серця і тіла, симбіоз його високих і жорстоких почуттів не знав стриму і не піддавався жодній внутрішній рефлексії. Карамазов керувався одним принципом: якщо це треба для ідеалів революції, то не варто зупинятися навіть перед людськими жертвами. Саме так він і робить, зіткнувшись із випадком мародерства.

Образ Ганни- це вчорашній Дмитро, тому йому видається, що саме вона "не може не стояти йому на дорозі". Ганна залишається на тому ж "учорашньому" рівні, вона відмовляється робити самостійні висновки чи шукати якихось шляхів поза партією.

Образ Аглаї.Оповита серпанком таємничості "московка" Аглая проголошує культ нових людей, покликаних до активної дії, "не тієї, що комсомолить у пустопорожнє..., а тієї, що, скажемо, Перовська". Бо тисячі таких, як вона, вже не можуть жити без повітря.