45. Літературний портрет Олега Ольжича.

Оле́г О́льжич (справжнє ім'я Олег Олександрович Кандиба)  — український поет, археолог і політичний діяч. Його батьком був відомий український поет Олександр Олесь.

У 1928 році в Празі з’являється друком перше оповідання молодого літератора під назвою "Рудько", підписане псевдонімом О. Лелека. Того ж року в журналах "Літературно-науковий вісник", "Студентський вісник" публікуються перші вірші поета.

Як стверджував Улас Самчук, відомий український письменник, публікації О.Ольжича у "Віснику" забезпечили йому "одне з перших місць емігрантського Олімпу".

Творча спадщина О.Ольжича, якщо не брати до уваги його наукових праць, невелика: три поетичні збірки, низка публіцистичних статей та кілька нарисів про культуру. Але, як стверджує Зенон Городиський, соратник О. Ольжича з національно-визвольної боротьби, вона "багата за змістом, бо в ній він глибоко з’ясував ідеологічні засади і напрями культурної політики".За життя О. Ольжич видав лише дві книжки поезій: "Рінь" (Львів, 1935) та "Вежі" (Прага, 1940). Перша збірка "Рінь" (Львів, 1935 р.) представила громадськості поетично зрілого, своєрідного митця, викликала багато відгуків у пресі. У збірці звучать мотиви слов'янської праісторії, античної Греції, Риму, "золотого віку" людської доби. Тут Кандиба-науковець вірний історичній тематиці Ольжича-поета. Один із талановитих представників празької школи, у збірці "Рінь" він постає як неокласик (поезії "Міф", "Монастир","Робітня"). В Празі виходить друга книга поета "Вежі", яку критики називають збіркою революційної лірики, з якої О. Ольжич постає неоромантиком, котрому характерні висока напруга почуттів, строга й лаконіч­на мова. Сучасне й майбутнє України болить поетові. Революційна лірика цієї збірки, за словами літературознавця Юрія Коваліва, "перейнята рвучкими ритмами та риторикою". Художній світ у ній представляє, за висловом літературознавця Миколи Неврлого, "пое­та виразно модерного, нової світоглядної формації Третя збірка "Підзамчя", упорядкована самим автором, побачила світ уже після його смерті. Поет розмірковує над вічними цінностями, відкриває потребу внутрішнього спокою, душевної рівноваги (вірші "Шякунтала", "Голландський образ", "Алебастер", "По­роша" та ін.). Інтимні мотиви у О. Ольжича − це, за влучним визначенням літературоз­навця Миколи Ільницького, "загадка любові, натяк, який можна витлумачувати по-різному, але який манитиме своєю незбагненністю й глибиною...".

Спрямовує свою діяльність на організацію громадського, політичного життя в столиці, під його керівництвом по­чинають виходити газета "Українське слово", український літератур­ний журнал. Київський псевдонім О. Ольжича − Доктор.

Олег Ольжич вірив у майбутнє України, вірив, що її час прийде.

Поетична творчість О. Ольжича має безпосередній зв’язок із його ідеологічними та політичними переконаннями. У цьому контексті характерною є поема "Городок 32", яку можна вважати програмним твором поета. "Городоцький чин", "городоцька трагедія" — тема, з відомих причин маловідома в українській літературі. А тому доробок О.Ольжича і в цьому плані видається значущим. Як поет, О. Ольжич усіляко пропагував цінності, що підкреслювали героїчну суть українця та української нації.

Олега Ольжича арештували німці, він був спалений у концтаборі. Батько не міг пережити його смерті і помер через місяць. Олега Ольжича могили немає, а О. Олесь похований у Празі.