Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Салига.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
897 Кб
Скачать
☆

64. «Спогади про неокласиків» ю.Клена

«Спогади про неокласиків» вийшли 1947 р. в Мюнхені. Книгу вважають важливим документальним твором, оскільки вона відтворює найприкметніші риси суспільної та літературної атмосфери 20-х років. Висвітлює важливі моменти, маловідомі факти життєвої та творчої біографії як самого автора, так і митців з його найближчого оточення.

Ця книга привертає увагу як читачів, так і приваблює літературознавців, оскільки насичена подробицями приватного життя неокласиків, згадками про їх дотепні та влучні, розповідями про творчі стосунки (рецензування творів, дружні поради, обмін саморобними книжечками. "Спогади про неокласиків" є цінним документом про ту епоху, в якій формувався і розквітав талант Ю. Клена та його сучасників і водночас моторошним свідченням про "викриття" неокласиків, репресії щодо них – аж до фізичного знищення. У цій книзі письменник ніби повернувся до тих загиблих, що з ними в Києві він виховувався і виріс як співець української духовності. "Спогади" водночас можна інтерпретувати і як біографічну проекцію на художній текст, котрий переконливо доводить майстерність Ю. Клена-прозаїка

65. Творчість м. Зерова. (аналіз поетичної спадщини).

М. Зеров не зазнав впливу якихось літературних течій, а відразу постав "неокласиком". Це не так. Приміром, його поезії "Про схід сонця...", "То була тиха ніч чарівниця" позначені символістськими впливами з їх неодмінною атрибутикою. Ймовірно, саме тому М. Зеров ніколи їх не друкував, проте щедро презентував своїм друзям акуратно вимережені саморобні збірки поезій. До сьогодні їх дійшло понад десяток, і найсоліднішими є подаровані університетському товаришеві В. Романовському три томи "Почти полного собрания сочинений" (1910–1919), що зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури й мистецтва України. У 1919–1920 рр. М. Зеров уже редагує "Книгар", а з 1919 р., не полишаючи роботи у гімназії і журналі, починає викладати в Київському архітектурному інституті історію української культури. Високі патріотичні почуття проявляються не тільки в літературно-критичній діяльності М. Зерова, а й у його тогочасній поезії. Як зразок можна назвати вірш "Ріг Вернигори" (1919), в якому надії автора на відродження свого народу, мабуть, звучать найвиразніше: Зникнуть, злії агарянс... Вся потуга їх розтане, як весною тане сніг. А над нашим краєм рідним задзвенить ключем побідним Вернигорин дивний ріг. З весни 1918 р. М. Зеров сходиться з українськими митцями та вченими, що гуртувалися навколо ректора Української Академії мистецтв Георгія Нарбута (саме в цьому елітному колі інтелектуалів народився гумористично-пародійний образ Лупи Юдича Грабуздова, "неслужащого дворянина", з маломаєтних поміщиків пирятинських. Ідея полягала в тому, щоб показати як розкладалося малоросійське дворянство, як зрікалося своєї культури й мови. В пресі друкувалися фейлетони "З газетної практики Л. Ю. Грабуздова")

всі поезії, вміщені в зеровській збірці "Камена" (1924), написані тут. А ще – низка сонетів та сатир-пародій, численні переклади і навіть кілька невеликих оповідань, які збереглися в архівах.

Серед різних типів української філософської лірики XX ст. поезія лідера київських неокласиків Миколи Зерова, на думку дослідників, відзначається особливою світоглядною парадигмою. В її основі – "знакова система" світової культури. Своєю культурологічною спрямованістю творчість Зерова найтісніше пов'язана з філософсько-поетичним інтелектуалізмом Лесі Українки, а за межами національної традиції – з поезією Р.-М. Рільке та Т. С. Еліота. Зеров мав виважену концепцію розвитку національної культури, за якою українська словесність – невід'ємна складова частина європейської культури, а кращі зразки здатні задовольнити найвимогливіший смак. На думку Зерова, "культурним орієнтиром" для України має стати величезний європейський мистецький фонд. Це положення поет відстоював і в своїх полемічних статтях та публічних виступах під час літературної дискусії 1925–1928 років, і в численних висококваліфікованих перекладах, і, звичайно, в оригінальній ліриці. Власна поетична спадщина Зерова порівняно невелика. Тривалий час лише близькі друзі знали, що глибоко ерудований критик і літературознавець, талановитий лектор і визнаний авторитет серед перекладачів до того ж і поет. Після виходу в світ у 1920 році книжок "Антологія римської поезії" і "Нова українська поезія" та їхнього визнання з'являється збірка оригінальної лірики "Камена" (1924). "Дух класичної простоти, по-парнаському піднесене почуття, глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, висока версифікаторська майстерність" поезій цієї збірки – все це вражало читачів. З-поміж великої кількості захоплених відгуків наведемо один, що належать Євгенові Маланюку: "...Такого підручника смаку і стилю, такої скарбниці слова, такого пам'ятника культури може нам позаздрити не один нарід". Неокласицизм Зерова закорінений у глибокі культурологічні шари. "Я знаю; ми – тугі бібліографи, І мудрість наша – шафа книжкова", – писав поет у сонеті "Самоозначення". Це легко доводить аналіз так званих "вічних образів" його оригінальної поезії. За походженням вони поділяються на кілька груп, найбільші з них міфологічні, історичні та літературні. Міфологічні образи – це персонажі слов'янської, античної та біблійної міфологій. Активне використання Зеровим цих образів ще раз потверджує відому сентенцію про те, що енергія міфів живить сучасність, а також доводить, що поетові властивий особливий, культурологічний тип мислення. Для Зерова характерна і традиційна, і власне авторська інтерпретація міфологічного образу або сюжету. У більшості випадків вони несуть не тільки естетичне, а й етичне навантаження; часто автор вводить образ, термін, реалії (міфологічні й історичні) в канву "сучасного" твору. У тривожний 1919 рік Зеров пише вірш "Ріг Вернигори". Мусій Вернигора – легендарна постать з українських народних переказів – стає для автора символом відродження національного духу. Його ріг "гонить розпач 1 тривоги, 1 міцніє людський дух, І зростають людські сили, А з забутої могили Вирина життя 1 рух".

Поширене у Зерова й метафоричне вживання міфологічних імен. Так, вислів Фебовий лавр означає славу, визнання ("Хірон"), Аїдові дороги – безсмертя, Ітака – батьківщина ("Rapnos tes patridos"), меценат – покровитель мистецтва ("Брама Заборовського" II), гермокопіди – варвари, руйнівники ("Київ навесні ввечері"), сміх Арістофана – висміяння і Сократів бич – розум ("Оі triakonta") та інші. Кожен із вжитих Зеровим "вічних образів" є своєрідним символом, засобом відтворення не тільки думки, а й почуття, емоційного стану, якісної суті ліричного героя. Порівняно менше в його поезії персонажів біблійних переказів і міфології (Саломея, Ной, Хам, Сим, Гефсиманський сад). Вони, як уже зазначалося, найчастіше виступають тематичною антитезою образам античної міфології. Світ біблійних переказів, на думку Зерова, жорстокий, кривавий, позбавлений гармонії. Так, у сонеті "Саломея" головна героїня уособлює руйнівне начало й перемогу плоті над душею: " Там диким цвітом процвіла любов, і все в крові – шоломи і тіари". Зеров увиразнює поетичну розповідь, надає їй неповторного, зеровського колориту, забарвлює емоційно, спрямовує думку, полегшує розуміння змісту. "Культурологічна" буттєва парадигма стала основою світогляду Зерова-неокласика. Думки поета, "закодовані" в культурософські образи, не втрачають своєї естетичної цінності й нині