22. Аркадій Любченко. Новелістика («Via doloxrosa»).

Арка́дій Пана́сович Лю́бченко  — український письменник, редактор. Активіст літературних об'єднань «Гарт», ВАПЛІТЕ, Пролітфронт. У Харкові мешкав у будинку «Слово», у Києві — в будинку письменників Роліт. З 1941, у окупованому німцями Харкові, був редактором газети «Нова Україна». Автор новел („Via dolorosa”), оповідань („Зима”), повістей („Вертеп”)

Художню зрілість молодого прозаїка переконливо засвідчила тонка настроєва новела «Via dolorosa» («Скорботний шлях»). Твір побудований як спогад героя у поетичному обрамленні. Цим обрамленням став короткий епізод зустрічі в спустілому осінньому парку. Несподівана зустріч двох молодих людей, які колись по-дитячому були закохані одне в одного, збурила спомини й болючі почування, висвітлила не лише складну долю й особисту душевну драму, в різний час пережиту кожним із них, але — в підтексті — й грандіозні історичні зміни, суспільний переворот, здійснений у країні.А. Любченко завершує свій твір радісною ноткою хвали прийдешньому дню. музичний контекст відіграє в ній провідну роль. Адже така прикметна ознака твору, як музичність, є мотивуючою в сенсі художньої рецепції твору. Це дало нам усі підстави твердити про наявність у ньому і музики природи (степу), і музики міста, і безпосередньої лейтмотивної музичної фрази французькою „je m'ennuie" („мені скучно") та музичності в цілому. Тому вважаємо, що музичні елементи формують і обрамлюють настроєвість твору, а також актуалізують концептуальність самої назви, яка характеризується фонемною музичністю і, цілком імовірно, може бути частковою цитатою з якогось гімну чи молитви. З огляду на це, прослідковано взаємозв'язок семантики заголовка й музикального контексту новели „Via dolorosa".Виходячи з нашого власного бачення художнього світу новели та її прочитання, вважаємо, що вона цілком справедливо може асоціюватися з доволі непростим музичним твором „арабески", переважно через головні параметри цього тексту, зокрема, невеликий обсяг, лейтмотивну складність, помірність темпу, симбіоз мажорних та мінорних тонів.Також висвітлено те, як музичні та звукові елементи аналізованого твору (і як поєднання мажору та мінору, і як вияв опозиції тиша / шум (сміх, крик, пісня, розмаїття звуків природи, гра на роялі, просто людські голоси) через категорію наявності / відсутності створюють ефект мерехтіння: постійної зміни вражень та настроїв. Засаднича настроєва двоплановість прочитується лише за комплексним детальним аналізом усієї структури твору.Упадає в око, що діапазон загального музичного спектру новели є надзвичайно широким: нерозривне поєднання класичних творів („Осіння пісня" П. Чайковського) і народних жанрів, як зарубіжних (сарабанда), так і вітчизняних (купальських пісень, співомовок). Здійснений аналіз звукових та музичних елементів та деталей твору, а також асоціативних рядів і паралелей, у яких вагоме місце посідає й назва твору, показав, що основними характеристиками твору є контрастність зображення, посилена експресивність, романтична настанова, калейдоскопічність почуттів та настроїв, а також ігрові засади.У третьому підрозділі другого розділу – „Принцип гри в новелі А. Любченка „Via dolorosa" в аспекті кольору та світла / тіні " – розглянуто колористичну складову художнього світу однієї з найцікавіших новел письменника. Доведено, що колористика та світло / тінь у творі є зовнішніми проявами ігрових принципів, наявних у новелі.У контексті наголошених вище аспектів зазначено, що „Via dolorosa" – твір, у якому майстерно відтворена комбінація гри світла / тіні, кольорової гами, музичних настроїв. Неоднозначний характер функціонування даних категорій (амбівалентність світла, кольору, музичного супроводу) дає нам право стверджувати про наявність у новелі ігрової антитези цих характеристик. Аналіз цього питання показав, що А. Любченко використовує контрастні поєднання таких кольорів, як чорний, білий, червоний. Крім того, у новелі „Via dolorosa" письменник демонструє наближення протилежних кольорів цього класичного кольорового трикутника через залучення бронзових відтінків. До того ж у творі наявна надзвичайно багата, насичена та об'ємна кольорова палітра й картина: згаданий вище кольоровий трикутник, бронзовий відтінок, а також широка гама барв новели загалом (жовтий, зелений, блакитний), поєднання теплих і холодних відтінків (та відсутність кольору – „прозорий"). Контекстуальні комбінації зазначених кольорів і майстерність їх художнього втілення якнайкраще відображають постійну мінливість настроєвості новели: інше кольорове поєднання – кардинально інший настрій.Гра кольору залежить безпосередньо від гри світла / тіні, які є розщепленими в структурі твору, як невловима, ледь помітна гра. Блиск, переливання та мерехтіння кольорів багато в чому авторові вдається передати через гру.