33. Образи новітніх героїв у прозі Сенченка.

Іва́н Юхи́мович Се́нченко— український письменник.

Шлях І.Сенченка – це шлях боротьби за нову літературу. Підпорядкування творчості письменника історичному контекстові не дає змоги побачити прихованої, внутрішньої опозиційності щодо соцреалізму, яка живила творчий пошук митця. І.Сенченко залишався вірним своїм творчим принципам, уникав компромісів із ідеологічними схемами. Його художня еволюція визначається в цілому послідовним поглибленням і розвитком поетики неореалізму, на позиціях якого письменник утвердився ще в 20-х роках.

І.Сенченко, аналізуючи в своїй творчості непівську дійсність, намагався художньо осмислити тенденції розвитку цього складного явища. Його цікавлять і перебіг суспільних процесів, і психологія, самосвідомість конкретних учасників подій, заломлення, відбиття глобальних тенденцій у долі окремої людини. Письменник помітив ті складні процеси, що відбувалися на селі, і в центр своїх творів поставив проблему зародження непманства, і відтак несподівані суспільні колізії, майже що феєричні зміни в ієрархії традиційних селянських цінностей.

“Червоноградський цикл” став помітним явищем на шляху становлення реалістичного стилю у творчості Сенченка. В оповіданнях і повістях циклу (“Подорож до Червонограда”, “Історія однієї кар’єри”, “Паровий млин”, “Червоноградські портрети” та ін.) відсутні описування дрібниць, безвідносних до основного сюжету нюансів, уривчастість реплік, настанова на сугестивність. Письменник творить типові характери, дбає про достовірність психологічних характеристик.

“Червоноградський” цикл мав велике значення для переорієнтації української прози, причому не тематичної, а стильової. Традиційну для української літератури сільську тему І.Сенченко намагається трактувати цілком неупереджено, без будь-яких ідеологічних настанов, що наперед визначили б кут бачення. І коли автор тут скептичний, іронічно відсторонений від зображуваного, то це іронія, так би мовити, світоглядна, іронія і скепсис стосовно всієї світобудови: світ такий, який він є, світ – попри всю його недосконалість – все ж принадний у протиборстві суперечностей, у невичерпній розмаїтості його конкретних виявів. До такого філософського скептицизму письменників другої половини 20-х років приводило тверезе споглядання результатів “грандіозного революційного перевороту”. Причому, якщо у революційних неоромантиків недосконалість світобудови продемонстрована в трагічних вимірах (“Санаторійна зона”, “Редактор Карк” М.Хвильового, “Маклена Граса” М.Куліша), то в І.Сенченка — у скептично-іронічних.

Вагомим доробком Сенченка є твори для дітей. Його дитячим оповіданням притаманні тонке нюансування психіки маленьких персонажів, увага до ціннісних пріоритетів дитини, особливо чутливої до розрізнення добра і зла. Автор уникав надмірної заідеологізованості, вмів зацікавити і гостротою сюжету, і талановитим описом деталей, ситуацій тощо.

Показ новітніх “ділових” людей в оповіданні “Історія однієї кар’єри” прикметний тим, що в центрі уваги автора опиняється проблема зміни ставлення хлібороба до землі як надзвичайної ваги світоглядне зрушення у патріархальному селянському житті. Джерелом іронії і сарказму письменника знову стає позірна  авторська безсторонність та об’єктивність. Щоправда, це не рятує оповідання Сенченка від різко негативної оцінки вульгарних соціологів.

Наступним кроком у задуманому автором “непівському” епосі стала повість “Подорож до Червонограда” (1927). У цей час Сенченко переходить до “Вапліте”, і, як зазначав пізніше, саме в “цей рік почав ламатися мій стилістичний голос”, щоб “покінчити із сонячно-прозорим стилем Івана Семеновича Нечуя-Левицького”.

Ще однією спробою “тематичної еміграції”, втечі від ідеологічного тиску стали твори Сенченка на історичну тематику — “Чорна брама”, “Руді Вовки”. Причому його цікавить не так сама історія, як поведінка людини в колективі, у суспільстві.

У воєнні роки І.Сенченко звернувся до жанру оповідання. Письменник не вдається до зображення героїчних вчинків, уникає відвертих закликів (“Кінчався вересень 1941 року”). Переосмислюючи автобіографічний матеріал, він показує благородство душі простої людини, її віру в неминучу перемогу над ворогом. Цей твір знаменував початок нового етапу творчої біографії письменника: відхід від “замовних” соціологічних тем, заглиблення у життя, посилення уваги до психології героя.