42. Б. Антоненко-Давидович – член «Ланки» та «Марсу». Характеристика творчості письменника цього періоду.

Бори́с Антоне́нко-Давидо́вич— український письменник, перекладач; член літературної організації Ланка-МАРС (МАРС (Майстерня Революційного Слова) — літературне об'єднання. Засноване в Києві 1924 року під назвою «Ланка», у 1926 році перейменувалося в МАРС. До угруповання належали письменники Валер'ян Підмогильний, Григорій Косинка, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Дмитро Фальківський, Тодось Осьмачка, Борис Тенета, Іван Багряний, Гордій Брасюк, Марія Галич та ін. Об'єднання відкидало політичне пристосування, тому переслідувалося компартійними органами. В 1929 р. змушене було припинити існування. Учасників було репресовано).; дослідник проблем розвитку й культури української мови. Валер'ян Підмогильний та Борис Антоненко-Давидович представляли позицію Ланки у дискусії 1925-26 років.

Писати Борис Антоненко-Давидович почав ще в гімназійні роки. Перші публікації — 1923 року (оповідання «Останні два» і драма «Лицарі абсурду»). Його творчий шлях поділяють на два періоди: перший — від 1923 до 1933-го року. другий — від 1957 до 1984-го року. Перший період становить 14 книжок, окремі нариси, рецензії, замітки. Найважливіші твори: «Запорошені силуети», «Тук-тук», «Синя волошка», «Смерть», «Справжній чоловік», «Печатка», «Землею українською» – час,коли він входив до «МАРСу».

У "Смерті" письменник прагне дослідити й показати більшовицьку силу й джерела її утвердження. Ця книжка стала значною подією в літературному процесі 20-х і завдала письменникові багато прикрощів, які значною мірою спричинилися до його двадцятирічних поневірянь. Понад шість десятиліть пролежала повість у спецсховах і лише у 1989 р. знову побачила світ. Зрештою, дійшовши висновку, що нове життя, "купується кров'ю", "добувається смертю", і що "це новий негласний, суворий закон, якого не обійти", Кость вирішує стати "вольовим більшовиком", відкидає "к чорту всякі нерви й легкодухість".Через усю повість проходить центральна постать задуму — український інтелігент Кость Горобенко. Недавній активний культурний і суспільний діяч доби Центральної Ради і Директорії, він шляхом ідейної еволюції прийняв радянську владу й вступив до комуністичної партії. Але в КП(б)У він почуває себе чужим. На нього дивляться косо. Йому не довіряють. Про нього розповсюджують брехливі чутки, ніби 1918 року в Києві він розстрілював матросів. Його природну й принципову звичку: читати українську пресу і виступати українською мовою, дбати за українську літературу в хатах-читальнях і робітничих клюбах — трактують іронічно: «Здоров, Горобенко! Ну, як там «мова»? Петлюрівщину сієш, каналія! Це ти Маркса українізував?» — і тому подібні вайлуваті, скалозубні дотепи, спрямовані на його компромітацію, лунали навколо нього й творили отруйну, тяжку атмосферу. Навіть у парткомівській характеристиці (таємній) про нього було записано: «Як комуніст-більшовик — несталий». Це його вкрай бентежить. Він починає почувати себе в стані ворогів, а не ідейних друзів. Починає оцінювати своїх співпартійців і аналізувати свій стан.

Арешти 1933 року та самогубства М. Хвильового й М. Скрипника змушують Антоненка-Давидовича виїхати до Казахстану, де він працює при державному видавництві над антологіями казахської літератури українською мовою й української літератури казахською. Повернувся до Києва. Реабілітований, відновлений у членах Спілки письменників. Працює редактором у журналі. Видає збірки репортажів «Збруч» (1959) та «В сім'ї вольній, новій» (1960). 1961 року в журнальному варіанті з'являється роман «За ширмою». Окрім цих творів, до другого періоду творчості належать «Золотий кораблик», «Образа», «Так воно показує», «Слово матері», «Вибрані твори».